Пізно але я все ж таки отримала вищу освіту

До 25 років усі мої однолітки вже давно здобули вищу освіту. Я працювала тоді офіціанткою в кафе свого маленького містечка. Батьки на пенсії та допомогти було нікому. Подруг у мене не було, хлопця теж, а жити нормально хотілося і світ побачити, нехай навіть вирватися у столицю на декілька днів.

Все моє життя складалося з роботи та відпочинку від неї, і лише зрідка я вибиралася до родичів у Київ, дня на два-три. Там мені хоч вдавалося трохи розвіятися.

Одного разу, крокуючи вулицею, я йшла від гостей, і мені спало на думку: «Або зараз або ніколи». Мені потрібно змінювати своє життя, здобути вищу освіту і вириватися терміново з глушини. Ця думка привела мене до економічного вишу, з дверей якого я вийшла вже завантажена інформацією про майбутні вступні випробування.

Озброївшись книжками, інтернетом, я за три місяці добре підготувалася та успішно, набравши необхідну кількість балів, була зарахована на бюджет. Старання мої були винагороджені Богом. Але через два дні мене без пояснень скоротили з роботи, а у мене в запасі грошей не було і вже за 5 днів сесія.

Але я вирішила не падати духом. До універу додавався ще й гуртожиток, розташований поруч із місцем навчання, але мені сказали, що вільних місць немає.

На сесію довелося три тижні їздити з дому, вставати о 5 ранку. Сил моїх вистачало лише на те, щоб приїхати до Києва, висидіти пари, доїхати додому та спати. Навантаження здавалося мені непосильним. Роботу я так і не знайшла, і заочників роботодавці особливо не шанували ніде.

І лише напередодні літньої сесії я змогла влаштуватися, пішла вже не обираючи — в супермаркет, продавцем касиром. Хоча ні хто з мого кола спілкування у торгівлі не працював, і всі обіймали досить солідні посади.

Я потрапила до кошмарного колективу, де одразу всю роботу перекинули на мене, змушували силоміць допомагати іншим співробітникам, поки ті відсипалися вдома або влаштовували особисте життя. Я приходила додому, приймала душ, лягала спати і плакала, але терпіла заради університету, який я закінчила з відзнакою. А працювати було важко: морально та фізично.

Адже з усього нашого факультету одна я працювала на такій принизливій роботі. Багато однокурсниць, дізнавшись, де я працюю, цуралися мене, не хотіли дружити, знущалися, виставляли мене посміховиськом ще й перед викладачами. Все це тепер я згадую як кошмарний сон, працюючи керівником у чудовій компанії.