Пізно зрозуміла з ким життя прожила…

Ганна готувала вечерю. Все, як завжди, все, як багато років тому. Чоловік скоро повернеться з роботи, син невідомо коли.

Якщо повернеться не пізньої ночі, це ще добре. А якщо вночі… Сон у Ганни чуйний, чекатиме, а потім заснути не зможе, ранком болітиме голова.

Чоловік прийшов, поїв і навіть не подякувавши, ліг перед телевізором і захропів. Смачно чи ні? Звичайно, смачно, Ганна готувала чудово, – ще з дитинства її мама вчила.

Супи у неї виходили краще за мамині, хоча мамині завжди вважаються смачнішими. А пироги? Та що там пироги, все найсмачніше з маминих рук. Тільки ось Борис ніколи цього не помічав.

Запитаєш – відповість, не спитаєш – дякую не скаже. Вся їжа з рук дружини приймалася, як належне. Та й син Андрій такий самий виріс.

Скільки не вчила його Ганна дякую говорити, так і не вийшло нічого. Не знає він деяких слів, таких, як дякую, будь ласка, вибач… вірніше знати не хоче.

Ганна зателефонувала мамі, поговорили про погоду, здоров’я. Щовечора дзвонить, у вихідні їздить. Мамі вже за сімдесят давно, їй потрібна увага та розуміння.

На життя Ганна скаржитися не звикла, начебто й добре живе, а щось надломилося. Уваги від чоловіка немає, стали, як сусіди.

Син живе, їсть, п’є, все сприймає, як належне. От якби Ганна не приготувала нічого, не прибрала, продукти не купила, то відразу б помітили, а так все добре.

– Аню, – прокинувся чоловік. – Чаю налий! Хоч би пиріг якийсь спекла! Порожню воду пити?

– Печиво, цукерки.

– Ти знову до матері поїдеш?

– Поїду, вона вже не молода, допомогти треба.

– Не забудь їжі готової нам залишити. Як вона там? На той світ ще не зібралася? Ти їзди, помагай. Хоч на старість років машину собі куплю нову.

– Це ти про що?

– Це я про спадок! У тебе ж брат молодший є, дивись, щоб не обдурив тебе. Дім у матері твоєї гарний, дорого продамо. На машину вистачить. Навіщо старій такі хороми? Могли б давно продати.

– Який спадок? Мама ще жива!

– Думати треба заздалегідь. Нехай мати на тебе перепише дім. Зрозуміла!

– Зрозуміла…

Ганна зрозуміла. Пізно зрозуміла, з ким життя прожила. І син весь у батька пішов. Вічно бажають чогось, а самі нічого не дають.

Ганна згадала про спадщину чоловіка. Він тоді з братом за кожну гривню чубився. За те, що залишив йому будинок, вимагав компенсацію величезну.

Не половину вартості будинку, як належить при розподілі майна, а за кожну тарілку та виделку, за старі меблі. Брат тоді влаштував йому веселе життя. Вимагає меблі? Отримуй.

Якось Ганна з роботи прийшла і ледве у квартиру пробралася. Все було завалено барахлом із батьківського будинку чоловіка.

Брат усе привіз, йому нічого не треба, і гроші за це він не платитиме. Брати досі спілкуються погано. Борис тоді до самої ночі прибирав усе з під’їзду. Ось і поділили брати спадщину.

Четвер, завтра п’ятниця. Можна ще ввечері поїхати до матері в село. Тільки спочатку треба все приготувати на всі вихідні. Забити холодильник, зварити суп, друге, гарнір. Вимити квартиру.

Поїхати, а приїхати до повної раковини посуду, напівпорожнього холодильника. Прання, вона ще про прання забула.

…Робочий день минув. Нічого нового не сталося, тихо та спокійно. Жінки обговорювали своїх чоловіків, Ганні було ніяково розповідати про свої проблеми. Та й чи проблеми це?

Світлана зібралася на розлучення подати, Таня її підтримала. Римма вирішила поки що провчити чоловіка, а якщо не допоможе це, то теж піде від нього. Тільки ось куди йти Ганні?

У Ганни квартира із чоловіком спільна, ділити? Піти звичайно можна, до мами поїхати, але ж вона працює. До пенсії ще не дожила, трохи лишилося.

Ганна замислилась. Піти нічого не заважає. Син дорослий, працює, гроші в нього є. Чоловік? Нехай відчує самотність. Вирішила нічого не робити та поїхати на вихідні.

Зібрала сумку, продуктів купила для матері та поїхала. Чоловіків ще вдома не було. Думала чоловік із роботи повернеться і дзвонитиме, вечері немає, дружини немає, а він подзвонив лише о десятій вечора.

– Ти де? Ти на годинник дивилася?

– А ти де був? Я у селі у мами.

– Щось сталося?

– Сталося, – Ганна не стала пояснювати, що вона просто поїхала подумати. Вирішила, що одного слова вистачить.

– Слава богу, – відповів Борис. – Ти там не мимри, все має бути наше.

Ганна більше не стала розмовляти з чоловіком. Мама сиділа в кріслі, дивилася телевізор і відгадувала кросворд.

– Мамо, а якщо я до тебе переїду, ти не будеш проти?

– Щось трапилося у вас?

– Втомилася просто. Щодня одне й те ж саме, без подяки, без участі. Я повинна, і вся розмова. Як чужі живемо, а я повинна.

– Мені веселіше буде, я не проти. Тяжко стало одній. Не хотіла тебе турбувати, але сил ні на що нема. Старість, напевно.

Ганна не стала розповідати подробиці. Її корчило від слів чоловіка про спадщину, але мамі таке знати не треба. У неділю ввечері вона повернулася додому.

– Чому їжі нам не приготувала? Навіть продуктів нема.

– Я за речами, у мами поживу. Поки що відпустку оформлю.

– Все так серйозно? Ти головне… Якщо ще не пізно.

Ганна не відповіла, чоловік пішов дивитись телевізор і заснув. Син прийшов уночі, голосно гуркотів холодильником, але від цього там нічого не побільшало.

Чути було, як він щось говорить. Ганна не встала. Рано вранці вона пішла на роботу, залагодити справи про відпустку, а потім поїхала.

– Ганно, ти зовсім будинок запустила. Харчування немає, білизна брудна… – зателефонував Борис. – Ще й поїхала.

– Помітив нарешті мою відсутність?

– Помітив. Гаразд, прощаю. За це ти винна мені машину. Але порядок ти маєш навести і їжу приготувати.

– Чи не багато я завдячую саме тобі?

– Ти про що? Ти ж жінка. Тебе будь-якої миті можна замінити, охочі є. Міг би замінити, та не став. Тож знай своє місце.

– А ти поміняй! Я не заважатиму.

…Ганна жила з матір’ю. Чоловік не дзвонив, образився. Вона теж не хотіла розмовляти з ним. Син іноді цікавився своїм одягом – де і чому брудний. Ось такі чоловіки в неї!

Ганні було цікаво, що діється у їхній квартирі. Відпустка добігала кінця. Потрібно б повертатися на роботу, а зовсім не хочеться.

Вдома було порожньо та не затишно. Їди не було, не було навіть продуктів.

– Повернулася? Набридло харчуватися в їдальні! Зараз, звичайно, добре готують, але дорого. Залагодила справи, про які я говорив? Я поки що відпочину, а ти тут сама знаєш, що робити треба.

Ганна зібрала свої речі й поїхала. Борис тільки й знає, що натякати про спадщину. Ганна вирішила подати на розлучення. Краще пізно…

Борис не розумів, чому дружина на це наважилася. Він переживав про спадщину дружини, а про квартиру забув. Але її довелося ділити. Який він був незадоволений! Це навіть не описати!

Ганна взяла лише своє особисте. Хотіла ділити все, як чоловік раніше з братом, але передумала. Вона не така дріб’язкова. Взяла лише техніку з кухні, яку їй дарували колеги та мама.

Квартиру продали, гроші поділили. Чоловік довго кричав і доводив у суді, що гроші Ганні не потрібні, у неї є будинок, але хто його слухатиме.

…Ганна жила з матір’ю, брат приїжджав не дуже часто. Як матері не стало, будинок треба було ділити. Спадкоємців двоє.

– Сестричко, ти була з мамою, тобі тут і жити, ніяких грошей мені не треба. Адже в тебе крім цього будинку немає нічого. Ми просто в гості приїжджатимемо. Часто не вийде, але будемо раді приїхати у батьківський будинок.

– Я завжди вас чекатиму.

Син до Ганни не приїжджав. Просто дзвонив. Нічого не просив, не питав, просто скаржився. Купив невелику квартиру в іпотеку.

Колишній чоловік теж купив собі квартиру, виявляється, у нього ще залишалися гроші від спадщини батьків. Усі окремо. Кожен сам по собі.

От і думай, – чи доля така, чи щось десь упустила? А чи була в неї взагалі родина? Оце питання, над яким Ганна весь час замислювалася. Та вже нічого не вдієш! Що є, – те й має…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!