– Племінник будинок купує? Значить, житимемо у вас, – заявила сестра

– Інно, а ми з Тетяною вирішили, що переїдемо до вас в Одесу, – заявила сестра Галина.

– В Одесу?!

– Ну, так. Ти ж казала, Гриша будинок купує. Ми тут усе обговорили: з травня до вересня я, а з вересня до березня – Таня.

Інна подивилася на сестру і не знайшлася, що відповісти.

***

Інна Вадимівна любила розповідати сестрам та знайомим про сина. Ще у школі Гриша був відмінником і захоплювався комп’ютерами.

Він брав участь в олімпіадах з програмування, а після однієї з них, поза конкурсом, вступив до пристойного технічного університету.

Вже за три місяці після початку навчання його запросили працювати, як молодого талановитого фахівця, чим неймовірно пишалася мати.

Днями саме відзначали День програміста, і Інна, почувши по телевізору про те, як виросла вітчизняна ІТ-галузь, широко посміхнулася: їй не потрібні були жодні цифри, щоб розуміти, наскільки ця професія потрібна.

Гриша був одним із тих фахівців, завдяки яким галузь розвивається. Вона  бачила, як син, який міг просидіти за комп’ютером до ночі, перетворився на фахівця, який добре оплачується. І саме про його зарплату вона одного разу необачно розповіла сестрам.

Галина та Тетяна знали про Гришу практично все. Принаймні, їм так здавалося.

Спочатку вони разом із сестрою раділи його успіхам.

– Ну, молодець хлопче, – казала Галина. – У нашій родині хоч хтось нормально влаштувався.

– Дід Вадим завжди казав, що в нього голова добре кумекає, – додавала Тетяна.

Батько сестер справді дуже любив онука. Коли Гриша був ще школярем, він сміявся:

– У нашій родині всі мізки онукові дісталися.

Гриша виріс, добре влаштувався у житті та виправдав надії рідні. І звичайно, як люблячий син, він намагався відплатити матері за її турботу.

На ювілей Гриша подарував Інні Вадимівні браслет із діамантом.

– Гришо, ти навіщо такі гроші витратив? – ахнула вона, розглядаючи подарунок.

– Хотів порадувати тебе. Мені нічого не шкода для коханої матінки.

Сестри все це бачили збоку і скреготали зубами. Ще б пак: не минуло й пів року, як Гриша подарував Інні новий телефон, а потім ще й відправив на відпочинок!

І тоді питання сестер почали звучати трохи інакше.

– А скільки він тобі подарував на жіноче свято? – ніби між іншим спитала Галина.

– А тобі навіщо?

– Просто цікаво, скільки нині талановиті хлопці отримують.

Інна назвала точну суму. Сестри переглянулись.

– На місяць? – перепитала Тетяна.

– Ну звісно.

– Нічого собі, – сказала Галина.

Після цього Грицько чомусь став постійною темою їхніх розмов.

– А премії у нього бувають?

– Бувають.

– А скільки він дає тобі грошей?

– Він пропонує, та я не беру… Йому потрібніше, – спокійно відповіла Інна. Їй здавалося, що сестрам просто цікаво.

Вона не помічала, як розмови про сина поступово перетворювалися на підрахунки.

– Ну і дурна Інна! Я б брала, якби син пропонував! – За очі твердили вони, порівнюючи племінника зі своїми дітьми.

У Галини теж був син, Вадим, який роками не міг нормально влаштуватися, періодично заглядаючи в чарку. То працював, то йшов, то знову позичав гроші. Галина щоразу сподівалася, що ось тепер він візьметься за розум.

У Тетяни дочка Катя взагалі вважала, що жінці необов’язково будувати кар’єру.

– Навіщо їй працювати за дріб’язок? – пояснювала Тетяна. – Вийде заміж, чоловік забезпечуватиме.

Поки гідного чоловіка не знайшлося, забезпечувати Катю доводилося самій Тетяні. Після появи дитини від першого чоловіка, з яким стосунки швидко закінчилися, турбот у неї стало ще більше. Довелося утримувати не лише дочку, а й онуку.

Тому успіх Гриші сестри сприймали все гостріше. Особливо те, що сестра відмовляється від допомоги.

– Наступного разу, коли пропонуватиме, ти йому скажи, що якщо тобі не треба, то в нього є рідні тітоньки, яким дуже не завадить підтримка.

Іноді Гриць і справді допомагав: на всіх святах він був бажаним гостем, адже дарував важкі конверти. Гриша балував двоюрідного племінника, допомагаючи сім’ї тітоньки.

А одного разу витяг із проблемної ситуації не тверезого братика. Та й, взагалі, Грицько був добродушним і відкритим хлопцем, і, зрозуміло, новина від сестри стривожила тіток.

– Ой, Галко, не до вас! Одружується Грицько! – раптом оголосила Інна Вадимівна.

Галина замість привітань зітхнула:

– Все, Інно, втратиш сина.

– Чому це?

– Тому що тепер усі його гроші йтимуть на дружину!

Тетяна одразу підтримала:

– Саме так. Зараз розпочнеться: подарунки, ресторани, відпустка, квартира. А ти залишишся ні з чим.

Інна засміялася.

– Ви що? Я сина одружую, а не втрачаю. Та й не потрібні мені його гроші, – не бідую!

– Подивимося, ще згадаєш нас! – сказала Галина.

– Гнати її в шию треба… Напевно, тільки гроші на думці, а ніяке не кохання!

– Що ти кажеш, Тетяно? Дівчинка гарна, скромна! Ми з нею порозумілися!

– Усі вони такі, як сплять зубами до стіни!

Невістка Інні справді сподобалася. Вона була спокійною, працювала, добре ставилася до Грицька і зовсім не справляла враження людини, яка збирається жити за його кошт.

Щоправда, після весілля Гриша справді не став робити матері дорогі подарунки. Тільки зовсім не тому, що став менше любити матір.

Якось Галина запитала:

– Грише, ти чого зник? Раніше хоч подзвониш, щось розповіси. Допоможеш чимось…

– Тітко Галю, та все нормально. Просто зараз багато працюю.

– А гроші куди діваєш? Дружина все забирає? – пожартувала тітка.

– Ні. Накопичуємо.

– На що?

Гриша посміхнувся.

– Хочемо будинок купити.

Галя хотіла розпитати, але Гриша послався на зайнятість, і тепер сестри дошкуляли Інні Вадимівні.

– Що там Грицько задумав? Будинок купує? – Дізнавшись, Тетяна подзвонила Інні.

– Так, – відповіла Інна.

– А великий?

– Поки що не знаю.

– А скільки кімнат?

Інна засміялася:

– Таню, він його ще не купив!

– Ну, я просто питаю. А де?

– Одесу та Южне розглядають, доки не вирішили.

– Одеса! Там краще! І добиратися зручніше!

– Ну, це їм вирішувати!

– Молодь скеровувати треба, загалом, ти зі мною радься, разом вибиратимемо, – заявила сестра. – Треба, щоб на всіх кімнат вистачило.

Інна посміялася, але вже за кілька днів з’ясувалося, що питала Тетяна не просто так. Сестри встигли вирішити, хто і коли приїжджатиме.

– Інно, а ми з Танею вирішили, що у червні поїдемо до вас в Одесу, – сказала Галина.

– В Одесу?!

– Ну, так. Ти ж казала. Раз племінник будинок купує, житимемо у вас. Ми тут все обговорили: з травня до вересня я, а з вересня до березня -Таня.

– А з чого ви вирішили, що вас запросять?

– Інно, ну що ти одразу? – образилась Галина. – Ми ж родина.

– Це не означає, що можна за іншого вирішити, хто і скільки житиме у його будинку.

– Дім же Грицька? – Уточнила Галина.

– Так.

– Значить, ти теж там житимеш.

– Я поки що не збираюся переїжджати. Син із невісткою собі хату беруть, а не мені!

– Ну ось! А ти йому що, не рідна?

Інна подивилась на сестру.

– А ти зараз сама чуєш, що кажеш?

Галина почала вчити сестру розуму, але нічого не вийшло. Незабаром зателефонувала і Тетяна.

– Інно, ти тільки Галі не кажи, що я зараз тобі скажу!

– Добре.

– Вона вже всім розповідає, що все літо буде у вас в Одесі.

– Вона мені це сама сказала.

– Ось бачиш! А мені каже, що ви її не приймаєте! Вона зовсім знахабніла, про твого сина гидоти за очі говорить, і про тебе теж! Каже, що ви зажерлися!

Інна втомлено посміхнулася:

– Ми зажерлися? По-моєму, це ви обидві розкатали губу і збираєтеся жити в будинку, якого ще немає!

– Я якраз нормально до вас ставлюся і готова почекати, – швидко сказала Тетяна. – Просто Галя надто знахабніла.

Потім зателефонувала Галина і сказала майже те саме про Тетяну. Спочатку Інна намагалася примирити їх. Потім плюнула.

Вона раптом зрозуміла одну неприємну річ: сестри вже давно перестали сприймати Гриця як свого племінника. Вони дивилися на нього, як на людину, у якої є гроші. Багато грошей. А тепер матиме ще й будинок.

Увечері Грицько приїхав до матері і помітив її настрій.

– Мамо, ти чого така?

– Нічого.

– Я ж тебе знаю.

Інна не хотіла розповідати, але потім таки виклала йому все: і розмови сестер, і розклад проживання, і те, як вони почали сваритися між собою через будинок, який він ще навіть не купив.

Гриша вислухав і сказав:

– Мамо, я сам винен, звичайно, але давай домовимося: ти ніколи більше нікому не кажи, скільки я отримую.

Інна подивилась на сина.

– А що мені відповідати, якщо вони знову питатимуть?

Гриша трохи подумав.

– Скажи, що все змінилося. Що штучний інтелект забирає тепер більшу частину роботи, у компанії скорочення, проєкти закривають. Що я тепер звичайний програміст і про будинок в Одесі ми поки що мріємо.

– Ти хочеш, щоб я сказала, що все погано?

– Я хочу, щоб вони припинили рахувати мої гроші.

– Гаразд, – зітхнула Інна Вадимівна.

І вона справді так сказала. Спочатку сестри не повірили.

– Як це зарплатню зменшили?!

– Отак. Всюди зараз штучний інтелект, – пояснювала Інна. – Частину завдань автоматизують. У компанії скорочення. Гриша каже, нічого особливого, просто працює далі.

– А будинок в Одесі?

– Поки що не потягнуть.

Галина щось пробурмотіла, але в очах читалася зловтіха. Того ж вечора Галина та Тетяна перемивали кісточки Гриші.

– Ну, я ж казала, що він прикрашає свої заслуги!

– А я казала, що Грицько взагалі нічого не доб’ється! Там таких талантів – цілий мільйон, та й зарплат таких не буває, брехала нам Інка! Ой, брехала! – відповіла Таня.

Через деякий час розмови про Гришу майже зникли. Сестри більше не питали, скільки він отримує, які у нього плани і що він збирається купувати.

Зате Інна чула від них зовсім інше.

– Ну, і що з нього вийшло? – казала Галина.

– Звичайний програміст, – відповіла Тетяна.

– А ти скільки років розповідала, який у тебе син успішний!

– Та вона в нас взагалі любить прикрасити все.

Інна не сперечалася: хай так і думають.

Гриша продовжував працювати. Він, як і раніше, багато часу проводив за комп’ютером, тільки тепер уже фахівцем, який брав участь у великих проєктах і будував власну кар’єру.

Про будинок в Одесі вони також думали. І одного разу Інна отримала від сина повідомлення: “Мамо, знайшли! Здається, це він.

Вона подивилася фотографії будинку й посміхнулася. Будинок був великий, світлий, із садом. Місця вистачало всім, але запрошувати сестер Інна не збиралася.

Сестри, як і раніше, були впевнені, що Гриша став звичайним програмістом, у якого жодних грошей немає. І Інну це цілком влаштовувало. Бо щиро розмовляти з недолугими, – собі дорожче…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!