Побачене вразило мене до глибини душі! Боже мій, які там були злидні

Сидимо ми нещодавно з чоловіком, п’ємо чай, і він мені каже:
– Ти знаєш, я тут подумав, у нас шпалери вже не нові, можна і поміняти, та й диван час викидати…

Я була на сто відсотків згодна з кожним його словом:
– Я ж тобі це весь час говорю: «Давай диван поміняємо, давай шпалери переклеїмо», а ти мені у відповідь: «Який диван, які шпалери? Де взяти стільки грошей?».

Я така людина, що для мене чистота та порядок у домі, є нормою життя. Я не люблю старе. Люблю, коли вдома все нове, та, бажано, в ідеальному стані.

А ми вже п’ять років не міняли шпалери на кухні, та й меблі вже пристойно пожили. Останнім часом у мене склалася про наше житло така думка, що воно вже недостатньо ідеальне, та бездоганне для проживання.

Але, як кажуть у нас у народі: «Все пізнається в порівнянні». І тут життя саме надало мені нагоду для порівняння.

Якось ми з дочкою гуляли, та зустріли сусідів, які живуть наприкінці нашої вулиці. Бабуся з онукою гуляли на свіжому повітрі, біля свого будинку. Дівчинка гралася в пісочниці.

Моя донька теж попросилася в пісочниці пограти. А поки діти грали, ми почали з бабусею чухати язики. Бабуся ця дуже балакуча, і ми розмовляли з нею не менш як годину.

Дівчата тим часом награлися в пісочок і пішли в будинок. А в хаті була дочка бабусі, вона відпочивала після роботи. Я взагалі була проти, щоб моя донька туди ходила, бо навіщо заважати жінці спати.

Коли ми з бабусею наговорилися, і настав час обіду, я попросила, щоб мені вивели дочку, бо час іти додому. Але дочка ніяк не хотіла покидати будинок, та нову подружку.

Тоді довелося мені самій зайти всередину. Побачене вразило мене до глибини душі! Боже мій, … які там були злидні! Голі, місцями обдерті стіни, стара, обшарпана підлога, що не бачила фарби років двадцять точно, брудні вікна, з пом’ятими рваними шторами.

Старі, обдерті й добряче подряпані меблі. У кімнатах було так темно, ніби я потрапила до комори. Навколо бруд, неприємний запах і всюди розкидані речі.

У мене склалося відчуття, що підлогу тут взагалі не миють. Я пройшла до кімнати, де була моя дочка, і побачила, що вона навіть не роззулася! Я сказала:

– Донечко, ти чому не роззулася?
А в умі сама за неї відповіла:
– Так, в сенсі, тут такий бруд, що мені й на думку не спало роззуватися!

Бабуля, мабуть, зрозуміла, що я не в захваті від побаченого, і сказала:
– Ось, збираємося скоро ремонт робити …
Я думаю, що вони вже років з двадцять збираються робити ремонт, не менше.

Мене вразила та обставина, що в будинку, крім бабусі, живуть троє дорослих працюючих людей, і невже ніхто з них не може профінансувати благоустрій в будинку?

Фарба та шпалери коштують недорого, а щоб підлогу помити, й навести лад, гроші зовсім не потрібні. Адже у чистому, затишному будинку і живеться радощами. Куди приємніше ввечері повертатися з роботи в затишне гніздечко, ніж у брудний бардак.

Ми з донькою пішли додому і дорогою я все думала: Ну, треба ж! Як можна жити в такому свинарнику? А я думала, що в нас все погано. Та в нас, у порівнянні з тим будинком, просто розкішний палац.

Але, звичайно ж, після цієї нагоди я не передумала переклеїти шпалери, й купити новий диван. Я просто зрозуміла, що ми ще живемо зовсім непогано, в порівнянні з іншими людьми.

А дочці я сказала, що роззуватися потрібно завжди, навіть коли в гостях дуже брудна підлога. Ви зі мною згодні?