Побутову непристосованість чоловіка я перемогла, але тільки після того, як його мати була надіслана, якомога далі, разом з її замашками та повчаннями

– Мамо, дай попити, бабуся підлогу в під’їзді миє, пити хоче, — з таким проханням зайшов додому мій семирічний син.

Знайшла на кухні порожню пляшку, не кухоль же давати прибиральниці, налила води, віддала пляшку синові.

– Дякую, — крикнув син, зачиняючи за собою двері.

Хвилин за двадцять визирнула у вікно, синові можна гуляти тільки біля будинку. Не побачила його, зателефонувала.

– Я в третьому під’їзді, бабці допомагаю, — відповів він.

Тут я зрозуміла, що справа нечиста. Що бабуся може бути не тією бабусею, що три роки стежила за чистотою під’їздів нашого будинку.

– Наша бабуся, таткова мама! – підтвердив син.

Зателефонувала чоловікові, запитала, що за нісенітниця, чому його мама прибирає у нашому будинку? Чоловік теж здивувався:

– Мама сказала, що прибиральницею влаштувалася, але я не знав, що працюватиме вона в нашому будинку. Подзвоню їй.

– Заодно попроси, щоб дитину додому відправила, вже час обідати, – попросила я чоловіка.

Одружена я десять років, майже відразу після весілля була вже в положенні. Зі свекрухою було всяке: і симпатія, і ненависть, і ігнор. Ми категорично не сходилися у питаннях господарювання.

Свекруха вважає нормою, коли чоловік приходить з роботи, й лягає на диван, молячись на пульт від телевізора.

А жінка, в її розумінні, має робити все, й одразу: працювати, дітей виховувати, за порядком та затишком стежити, готувати й гарний вигляд мати, щоб тішити чоловіче око.

Зі своїми ідеями вона до нас лізла, а чоловік з радістю чіплявся за слова матері, бажаючи й надалі розслабляти булки після роботи.

У мене вдома було інакше: всі, навіть найменші, робили посильний внесок. Пам’ятаю, якось гордо повідомила татові, що допомагала мамі варити суп.

– Допомагала мамі? Ти не мамі допомагала, а виконувала свою частину роботи. Нас багато, мама одна, її треба берегти, — сказав тато.

Побутову непристосованість чоловіка я перемогла, але тільки після того, як його мати була надіслана, якомога далі, разом з її замашками та повчаннями.

Свекруха навчилася тримати язик за зубами, та не світити своєю неоціненною думкою. Я стала до неї набагато терпимішою.

Але чоловіка, як слід попередила, що якщо він ще хоч раз дозволить матері лізти в наше життя, а лізла вона з його потурання, то вони обоє підуть далеко і надовго.

Запанував хиткий мир, який влаштовував усіх: онук при бабусі, чоловік при мені, я при спокою!

– Вона сама не знала, що працюватиме і в нашому будинку теж, — передзвонив чоловік, — сказала, щоб ми про це не переймалися!

– До нас вона не ходитиме, нам треба вдавати, що її немає, коли вона на роботі. Сьогодні воду забула, тож дала про себе знати.

Другий місяць пішов, як свекруха миє під’їзди нашого будинку. Я жодного разу її не бачила, вона не заходила, не дзвонила під час роботи.

У вихідні ми бачилися, вона повторила все те, що сказала чоловікові. А ось син часто намагається спіймати бабусю, і майже завжди у нього це виходить.

Свекруха, десятирічної давності, не проґавила б можливості до нас заходити. Клянуся, вона заходила б до нас щоразу, коли мила б наш під’їзд.

Вона б кривилася при погляді на мого чоловіка, який миє посуд, та прасує сорочку. Вона б з гордістю розповідала, які жінки були раніше, і на що вони перетворилися зараз.

Нинішня версія свекрухи мені подобається значно більше! Тож я не переймаюся! Чого і вам бажаю! І, якщо у вас погані відносини зі свекрухою, не опускайте руки!

Не вмикайте свою гордість, а намагайтеся все змінити на краще! Повірте, так набагато спокійніше жити! Є ті, хто мене підтримає?