Почати спочатку…

Чоловік лежав на підлозі й не подавав ознак життя… Раптом хтось ляснув його по обличчю. Потім ще й ще раз! Щось гостре вп’ялося в щоку.

– Ах, ти ж… – прохрипів він і спробував схопитися на ноги, але зазнав повного фіаско.

Чоловік закрутив головою, гарячково міркуючи, де знаходиться. Сил не було. Страшенно хотілося пити. Він з сумом подивився на порожні пляшки, що валялися довкола, і застогнав.

– Знову нализався до чортиків! – сказала б зараз дружина.

Але її не було поряд. А та руда істота, що відстрибнула від нього, була схожа на величезну білку.

– Невже я вчора так перебрав? – здивувався він, обережно підводячись на ноги.

По щоці тонким струмком сочилася кр.ов. Руда істота злісно дивилася на чоловіка. Він потряс головою і, нарешті, зрозумів, хто перед ним.

– І за що ти мене, котяра, так відходив? – суворо запитав він у свого пухнастого гостя.

Кіт спідлоба дивився на чоловіка і войовничо розмахував хвостом. Поступово все стало на свої місця.

Микола нещодавно переїхав у цей старий будиночок на краю села. Так розпорядилася доля.

Він вважав, що йому пощастило. Міг би взагалі опинитися на вулиці. Добре, що давній товариш пошкодував і дозволив тимчасово пожити в будинку, що дістався йому у спадок від бабусі.

Це справді був великий успіх. Адже останні кілька років від Миколи відвернулися практично всі.

Навіть кохана Марія не винесла його пристрасті до хмелю:

– Знаєш, Миколо, ми так не домовлялися. Я не збираюся жити з мужиком, який не просихає. Тож вибирай, – поставила вона йому ультиматум.

Микола спершу щось обіцяв і навіть намагався триматися. Але згубна звичка була сильнішою за нього…

І ось тепер він опинився в цьому богом забутому містечку далеко від цивілізації. Ех, бачили б батьки, на кого перетворився їхній перспективний син. Але вони рано пішли з життя в повній впевненості, що виховали гідного чоловіка.

Від усіх цих роздумів Миколі стало ніяково. Терміново захотілося хильнути, і він, хитаючись, почав тинятися по кімнаті. Кіт супроводжував його, дотримуючись дистанції.

Микола й сам не знав, як цей звір пройшов у будинок, але, здається, він навіть підгодовував його. Чи це йому наснилося? Він давно вже перестав розуміти, де сон, а де дійсність…

Вчора допоміг якійсь старенькій нарубати дров. Ось вона й засунула йому «копієчку». Микола одразу ж пішов до сусіда дядька Івана, та купив пару пляшечок само гонки.

Удома валялася нехитра закуска – банка кильки. Її він і розділив з цим рудим чудовиськом. Настрій був чудовий. Душа співала. Не те, що сьогодні…

– І нема чого за мною блукати. Немає в мене їжі, розумієш? Іди до більш пристойних будинків. Як там кажуть? Брись! – тупнув ногою Микола.

Кіт вигнув спину і зашипів.

– От прив’язався! – махнув рукою чоловік. На з’ясування стосунків із котом сил зовсім не було.

Нарешті, в дальньому кутку кухонного столу знайшлася банка тушкованки та напівпорожня пляшка. Микола одним махом осушив її.

– Добре, але мало, – миролюбно промовив він і глянув на кота.

Той, почувши запах консервів, що відкриваються, тут же опинився біля його ніг.

– Ага, одразу прибіг, підлиза. А хто мене сьогодні пазурами? – пожурив котяру Микола, але все ж таки поділився нехитрим частуванням.

Кіт чемно муркнув, наче вибачаючись за ранкове непорозуміння.

– Та гаразд тобі. Але ще раз повториться – вижену з дому, – сказав Микола і згадав, як зовсім нещодавно чув такі самі слова від дружини на свою адресу.

– І на кого я перетворився? – насупившись, він вивчав своє відображення у каламутному дзеркалі.

Кіт з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається.
***
Колись у цьому будинку мешкала його господиня – баба Зіна. Мила старенька душі не чула в улюбленому Рижику, а кіт справно виконував свої обов’язки та охороняв будинок від мишей та щурів.

А потім трапилося лихо. Бабуся зникла. Спочатку Рижик думав, що вона скоро повернеться. Чекав біля порога. Але надія танула, як сніг.

І ось, коли він зовсім зневірився, у будинку з’явилася ця дивна істота. Кіт вирішив придивитися до нового господаря житла та оцінити його кулінарні здібності.

Вже за кілька днів Рижик зрозумів, що справа погана. Чоловік постійно з’являвся на порозі з пакетом, з якого лунав неприємний дзвін. Потім відкривав пляшки з мерзенною рідиною та майже не ставив на стіл їжі.

Але кіт не звик швидко здаватися. Він вірив, що ця людина – його шанс залишитись у будинку.

«Який не який, а господар. Потрібно його просто трохи виховати», – міркував кіт.

Він виховував недолугу людину, як міг. У хід йшли лапи, пазурі, що погрозливі завивання.

Микола виявився міцним горішком. Він тупав ногами та страшенно лаявся. Якось навіть спробував упіймати Рижика, але куди вже там. Кіт був набагато спритніший, а Микола ледве стояв на ногах.

– От звалився на мою голову, – гарчав чоловік, вкотре отримавши кігтями по обличчю.

Але одного разу все змінилося.
***
Микола того дня був не в дусі. Грошей не було. Дядько Іван відмовився позичати:

– Та ти, голубчику, вже заборгував, – посміхнувся він.

Чоловік не знав, що робити. Він сів на порозі будинку, обмірковуючи майбутнє, і тут побачив кота. Спочатку він не зрозумів, що відбувається?

Рижик йшов невпевнено і, не доходячи до порога, знепритомнів. Тільки тоді Микола помітив, що з котом щось сталося.

Він оглянув рани на тілі тварини та повторив:

– Хто це з тобою зробив? Собака, мабуть…

Кіт ледве зітхнув. Здавалося, у нього був важкий день. Якось опанувавши себе, Микола вирушив з Рижиком до місцевої лікарні.

– Ми допоможемо, чим зможемо. Що ж ми, тварини чи що? Хоча іноді тварина краща за людину, – сказав сивоволосий лікар.

А потім почав лікувати та зашивати рани на тілі тварини…

– Ми зробили все, що могли. Ну, а решта залежить від тебе, синку, – сказав він, даючи Миколі ліки, щоб той пережив перші кілька днів.

– Ну, ти кинув мені нелегке випробування, рудий, – сказав чоловік, обробляючи рани. Кіт тримався щосили. А потім він розпускав свої кігті.

– Та годі, я знаю, що боляче. Просто потерпи. Недарма ж я тиждень не заглядав у пляшку, – турботливо прошепотів чоловік.

Кіт з розумінням подивився йому в очі. Він був вдячний цьому нікчемі.
***
Через пару тижнів до Миколи прийшов друг:

– Коля, та тебе не впізнати. Порядок навів… І навіть бабусиного кота забрав собі! – здивувався він, озираючись.

Микола з гордістю подивився на Рижика.

– Ну, довелося виходжувати цього слабака. Я навіть вантажником у місцевому магазині влаштувався. Тож, коли побачиш Марію, скажеш їй, що її колишній чоловік ще на щось здатний, – сказав він.

– Молодець! Хвалю! – засміявся у відповідь друг.

Наступного дня він пішов. Дядько Ваня прийшов до Миколи:

– Щось давно тебе тут не було, Колю. Ти що, зав’язав? – запитав він.

Коту не сподобався цей лисий старий, і він одразу зашипів.

– Ти подивися, який охоронець! Тепер я розумію, чому ти його так виходжував. А може, Колю, по п’ять крапель? Ну, за здоров’я кота…

– Ні, я не приймаю відмов. Здоров’я кота – святе, – сказав він, виймаючи з-за пазухи пляшечку.

Рижик побачив, як очі Миколи засвітилися не добрим світлом. Понад усе на світі в цей момент йому захотілося схопити дядька Івана за ногу…
***
– Кажу ж тобі, рудий, я нікчемний. Слабохарактерний! Ось так! – ледве говорив Микола і гладив Рижика.

Він зашипів і спробував вкусити його сильніше.

– Ой, та годі вже. Я ж тобі одразу казав, що нам не по дорозі, – хрипко сказав він і звалився на підлогу.

Рижик тривожно спостерігав за чоловіком. Цього разу з ним явно щось було не так. Микола не вставав два дні. Він стогнав і хрипко дихав.

Кіт вдався до рішучих дій. Але навіть удари в обличчя не змогли підняти чоловіка з обшарпаного дивана.

Потім він спіймав мишу і приніс її господареві. Це завжди позитивно впливало на його господиню. Баба Зіна хвалила Рижика і зворушливо казала: «Мій здобувач».

Кіт навіть обережно поклав мишу на подушку Миколи. Але реакції не було. Він лише розплющив очі та прошепотів:

– Мені кінець, Рижику…

Кіт відчув неспокій. Здавалося, його господиня вже шепотіла щось подібне раніше, а потім зникла назавжди.

Ні. Кіт не міг цього допустити. Він вклав забагато енергії в цього чоловіка.

Коли після обіду постукали у двері, Рижик з диким вереском кинувся на шум. На порозі з’явився друг Миколи, а поруч стояла тиха, перелякана жінка.

– Ось, Маріє. Кажу тобі, Коля схаменувся. Ну, дай йому шанс почати все спочатку. Пропаде ж без тебе мужик, – сказав він жінці.

Вона задумливо зазирнула в глибину будинку та принюхалася…

Кіт відчув себе врятованим і привітав незнайомців, як рідних.

Правда, жінка була досить вразливою. Вона закричала, побачивши навколо голови Миколи здобутих Рижиком мишей.

– Тут є миші, Сергію! І Микола ледве дихає, – скаржилася вона.

У будинку одразу ж зчинився галас. Прибула бригада лікарів. Усі розмовляли та шуміли. Жінка кивнула. Микола мовчав. Але коли його поклали на ноші, він раптом розплющив очі та прошепотів:

– У мене тут кіт. Потурбуйся про нього. Мировий кіт. Пропаде ж.

Потім настала тиша. Усі пішли. І кіт знову залишився один.

– Напевно, знову назавжди, – подумав він, облизуючи банку з-під тушкованого м’яса…

***
– Ти не розумієш, Машо. Мені треба повертатися. У мене там кіт, – прошепотів він, схопивши її за руку.

– Коля, кіт у селі не пропаде. А тобі треба лікуватися, – суворо сказала вона.

– Він пропаде. Хіба я його не знаю, чи що? Він знову почне чубитися з собаками. А хто його виходжуватиме, поки він не одужає? Він мені мишей носив. Ти бачила мишей, Маріє? – гірко засміявся чоловік.

– Я бачила твоїх мишей. – А тепер пообіцяй мені, що поїдеш в реабілітаційний центр! – повторила вона.

– І ти пообіцяй мені щодо кота, Маріє, – наполягав він.

– Вчепився ж в цього бідного кота, нікчема, – пролунала відповідь…
***
Микола повернувся додому через шість місяців. Фахівці сказали, що реабілітація пройшла успішно.

– Він став іншою людиною! – похвалив його друг.

Тільки він один і знав, через що довелося пройти Миколі…

Марія все ж дала йому ще один шанс. Зрештою, її чоловік був не такий вже й поганий. І цього разу Микола зробив усе, щоб не підвести дружину.

– Завжди можна почати спочатку. Головне – мати стимул, – подумав задоволений Рижик, пробираючись у спальню подружжя з мишею.

Акуратно, щоб не розбудити господарів, він поклав мишу між ними на подушку. А потім із чистою совістю ліг спати в них у ногах у передчутті ранку.

Марія радувалася мишам ще дужче, ніж баба Зіна. Таких захоплених криків Рижик не чув ніколи. Кіт готовий був зі шкіри геть лізти заради них.

Ну, а поки що треба було гарненько виспатися. Адже попереду у них був ще один чудовий день. Та що там день, – ціле життя!

Дякую вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!