Подруга звабила мого чоловіка, щоб помститися. Сподіваюся, що вона щаслива, а я тепер не знаю, що робити

Світлана – моя найкраща подруга ще зі шкільної пори. Я завжди любила її, але при цьому, ми часом конкурували один з одним. Було принципово, хто краще виступить на змаганні, або на кого зверне увагу новий хлопчик у класі.

Напевно, це мої внутрішні «таргани». Свого тата я ніколи не знала. Жили ми з мамою та бабусею. Багато дітей не любили ходити в садок, а ось я – любила. Адже годували там часом краще, ніж удома. Особливо важко стало, коли бабуся стала лежачо-хворою. Замість допомоги, на маму впала додаткова турбота. Пам’ятаю, як прокидалася вночі  від того, що вона плаче.

А потім з’явився дядько Вадим. Він працював санітаром у психіатричній лікарні, й взяв на себе не лише турботу про наше харчування, а ще й абсолютно легко допомагав доглядати за бабусею. Мама просто розцвіла. Ще б пак, вона змогла нарешті виспатися, і не марнувати себе думками, де взяти грошей на харчі.

Поступово, вітчим знайшов підробітки, грошей ставало дедалі більше. У квартирі зробили ремонт, купили машину. Трохи згодом, у мене з’явився братик. Не можу сказати, що вітчим погано ставився до мене. Але, попри все добре, що він робив, я відчувала ревнощі до брата. Постійно мучилася, що просто додаток до матері.

Думала, що мати була б рада, щоб мене взагалі не було в її житті. І постійно намагалася знаходити цьому підтвердження. Не купили мені телефон, чи нову річ, значить не так мене люблять, як брата.
Тому і з подругою Світланою так поводилася. Начебто і найкраща подруга, а завжди хотілося мені бути кращою за неї. Особливо, коли підросли, та стали дівчатами.

Якось у нашій компанії з’явився гарний хлопець. Він хизувався перед нами подарованою батьками машиною, і зацікавлено поглядав на Світлану. Вона ж закохалася в нього так, що всі тільки дивувалися. Я була рада за подругу, але десь у душі мучилася, що він не звернув увагу на мене.

Через пару місяців, цей самий Славко, став і мені приділяти деяку увагу. Я спершу вирішила, що це він намагається дружити зі мною, як зі знайомою своєї дівчини. Правда, невдовзі стало зрозуміло, що справа зовсім в іншому. Він вирішив перейти до мене. А я й не стала заперечувати. Похід зі Світланою в кіно, закінчувався посиденьками у кафе зі мною.

Поступово побачень із подругою ставало дедалі менше, поки він не сказав їй правду, що зустрічається зі мною. Пізніше, я дізналася, що Світлана навіть намагалася накласти на себе руки: наковталася якихось пігулок. Мені стало навіть соромно. За звісних обставин, подальші стосунки зі Свєткою у нас не склались.

Всі свої сили я спрямувала на те, щоб помиритися з подругою. Вона довго не хотіла зі мною розмовляти. Зрештою, довелося написати їй листа, і покласти під двері. Ось дослівно: «Подружко, пробач мені. Я визнаю, що сволота. Ці мужики не варті нас. Забудьмо про цей випадок».

Після цього Світлана зателефонувала сама, і ми помирилися. Багато років я вважала, що конфлікт вичерпано. Світлана знайшла собі заможного, не молодого чоловіка. Вони їздили відпочивати за кордон, він подарував їй гарний автомобіль. Я ж знайшла собі нове кохання, бо визнала, що не зможу будувати подальше своє життя з людиною, яка наважилася на зраду. Два роки потому я одружилася зі своїм колегою по роботі.

Чоловікові подобалося підтримувати стосунки з моєю подругою, він захоплювався діловими якостями її коханого, і навіть, кілька разів звертався до нього за порадою.
Якось мені потрібно було терміново зателефонувати, а мій апарат розрядився повністю. Поки чоловік був у душі, я схопила його телефон. Пароль я знала, тому змогла зателефонувати без перешкод. Вже хотіла вимкнути його, як несподівано надійшло СМС.

Це було повідомлення від Світлани! Я прочитала їхнє листування, і просто очманіла. Виявляється, вони вже майже пів року коханці. Світ перекинувся з ніг на голову. Мій коханий зраджував мені з моєю ж подругою! Звісно, я закотила йому скандал. Він виправдовувався, казав, що Світлана сама виявила, щодо нього, інтерес. Клявся, що для них обох – це лише невелика розвага, адже ні Свєта, ні він не збираються шкодити своїм основним відносинам.

Я слухала його, і просто плакала. Так мені було прикро. Чим я заслужила таке ставлення до себе? Хотіла почути Світлану. Поїхала до неї. Вона відчинила двері й щиро поцікавилася, що сталося, здавалася стурбованою. Але коли я пояснила, що знаю про її інтрижку з моїм чоловіком, вона просто відкинулася на спинку крісла і посміхнулася.

Повисла нестерпна тиша, доки я сама не попросила пояснити мені, навіщо вона це зробила. А Світлана просто дістала мені мою записку десятирічної давності! Я відкрила її , й прочитала слова, виведені мною ж: «Подружко, пробач мені. Я визнаю, що сволота. Ці мужики не варті нас. Забудьмо про цей випадок».

– Все! Тепер ти маєш заспокоїтися і помиритися зі мною, як я з тобою десять років тому! – сказала вона.
А я не могла прийти до тями. Вона спокусила мого чоловіка, щоб помститися. Значить, жодного пробачення не було, була тільки ненависть, і біль весь цей час.

Хтось скаже, що я сама винна, і закон бумеранга ніхто не скасовував. Але, я справді багато зрозуміла після стосунків із тим неладним Славком, і просила вибачення щиро. А вона, виходить, навіть допомагала мені лише для того, щоб увійти в довіру, і болючіше вдарити в спину.

Сподіваюся, вона щаслива. А я тепер не знаю, що мені робити, як поводитись, пробачити їх, чи розлучитися? Допоможіть порадою! Вона мені конче потрібна!