Подвійне щастя…

Осінній дощ барабанив по бруківці, перетворюючи її на дзеркало, що відбиває вогні ліхтарів. Аліна йшла додому з роботи, кутаючись у плащ, і думала про те, як порожньо стало в її квартирі після розлучення з Максимом.

Той день досі віддавався болем у її пам’яті.

Максим зізнався, що розлюбив, і в нього нові стосунки. Тому він рідко ночує у неї. Аліна почала плакати після такого зізнання. Рік щасливого життя обернувся зрадою.

Біль розривав душу, немов уламок скла пройшовся по її серцю. Тієї миті вона відчула себе зламаною лялькою, кинутою в кут.

Все її життя, мрії про сім’ю, дітей, щасливі вечори вдвох, розсипалося, як картковий будиночок. Він зібрав речі мовчки, майже не дивлячись їй у вічі, і пішов, залишивши лише тишу і запах парфумів, який все ще витав у повітрі.

Того дня вона довго блукала парком, не в змозі повернутися в порожню квартиру. Місячне світло ковзало по листю дерев, створюючи химерні тіні, які здавались їй дивними знаками долі.

Вона дивилася на небо, намагаючись знайти відповіді, але зорі мовчали.

– Не плач, люба, те, що пішло, не було твоїм. А попереду на тебе чекає щастя. Подвійне…

Аліна уважно подивилася на стареньку, яка її торкнулася. Невисока, сухенька, у тонкому пальті і береті на голові. Її голос звучав так ніжно, що Аліні здалося, ніби вона чує давно забутий материнський шепіт. Про що вона каже?

– А що означає подвійне щастя? У мене буде двійня? – Запитала її Аліна.

– Сама все дізнаєшся і зрозумієш. Головне, помітити вчасно, не пройти повз своє щастя… Все буде добре, вір мені!

Бабуся загадково посміхнулася і пішла далі.

Ці слова викликали в Аліни здивування та надію одночасно. Що мала на увазі ця жінка? Можливо, у неї й  дійсно є майбутнє, сповнене радості і любові? Чи це просто казка, яку вигадують, щоб заспокоїти розбиті серця?

У Аліни одразу стало спокійно на душі. Вона сама не розуміла, чому. Наче бабуся забрала з собою весь її біль та розпач. Ось що означає вчасно почути добрі слова… А про щастя – це вона просто сказала, мабуть, для втіхи…

Нехай зараз здається, що світ обвалився, але, можливо, це початок нового розділу в її історії, як знати…

Аліна зайшла до крамниці, купила улюблені тістечка та пішла додому. Життя продовжується! Бабуся має рацію, раз пішов – значить не її чоловік, не доля!

Вперше за довгий час вона відчула легкість у серці. Потрібно просто відпустити минуле, щоб відчинити двері майбутньому.

Аліна прийшла до тями від спогадів, коли прийшла вже до під’їзду. Раптом помітила під лавкою тремтячу грудочку.

Присівши, вона побачила мокре руде кошеня, з очіма, як два шматочки бурштину, сповнені страху. Його вовна була вкрита брудом, а на боці виднілася вавка.

– Агов, малюк, – прошепотіла вона, простягаючи руку. – Ти загубився?

Кошеня жалібно нявкало, і серце Аліни стислося. Не вагаючись, вона загорнула його в шарф і притиснула до грудей.

– Сьогодні ти спиш на моєму дивані. Тільки не дряпай шпалери, домовились?

Кошеня, назване Марципаном за солодку вдачу і колір вовни, виявилося несподівано тихим. Він спав, згорнувшись калачиком на старій кофті Аліни, а вранці вмостився на підвіконні, спостерігаючи, як вона варить каву.

– Ти виспався? – спитала Аліна, гладячи його по голові. – Знаєш, мені тепер доведеться купувати корм, наповнювач, миски, замість нових туфель…

Марципан муркнув у відповідь, тицяючись мордочкою в її долоню.

З його появою дні стали яскравішими. Аліна, яка раніше затримувалась на роботі до ночі, тепер поспішала додому – годувати, грати, розмовляти з рудим «співрозмовником».

Якось увечері, гуляючи з Марципаном у парку (на повідку, який кіт терпляче дозволяв надіти), вона зустріла сусіда з п’ятого поверху – Марка, який вигулював урятованого пса з притулку.

– Ваш кіт… він начебто посміхається, – здивувався Марк, коли Марципан, ігноруючи пса, застрибнув на лаву між ними.

– Він вважає себе центром всесвіту, – засміялася Аліна. – А ви… часто тут гуляєте?

Розмови у парку стали традицією. Марципан, ніби розуміючи свою роль, щоразу терпляче сидів на колінах у Аліни, поки вона і Марк сперечалися про книги або сміялися з історії про витівки їхніх вихованців.

Через рік, одного дощового жовтневого вечора, Аліна стояла на кухні, розмішуючи суп у каструлі. Марципан, що вже виріс у статного кота з оксамитовою шубкою, дрімав на стільці. Пролунав дзвінок у двері.

– Ти забув ключ? – спитала вона, відчиняючи двері.

На порозі стояв Марк, тримаючи в руках коробку з крихітним рудим кошеням.

– Побачив його під тією самою лавкою, де ти колись знайшла Марципана, – сказав він, посміхаючись. – Думаю, нам потрібен молодший брат. Якщо, звісно, господиня не проти…

Аліна засміялася, впускаючи його всередину. Марципан, прокинувшись, поважно підійшов обнюхати новачка, а потім ліг поруч, ніби схвалюючи вибір.

Так у її житті з’явилося не одне, а два щастя, –  пухнасте та людське. І Аліна зрозуміла, що іноді досить підібрати на вулиці чиюсь сумну історію, щоб написати свою власну – світлу та теплу, як муркотіння біля ніг.

– Дякую тобі, – прошепотіла вона Марципанові. Кіт влаштувався у неї на колінах.

– То був найкращий дощовий день у моєму житті, і ти приніс мені щастя! А ще … У мене скоро з’явиться малюк, уявляєш? Поки що ти і я знаємо. Марк дізнається увечері, за вечерею.

Кіт примружився, ніби відповідаючи: «Я знав із самого початку, що принесу тобі щастя».

Пророцтво старенької збулося, або просто так збіглося, вже не важливо. Важливо те, що у світі стало на кілька людей і котів щасливіше. А це найголовніше!

Вона зрозуміла, що щастя дійсно приходить у найнесподіваніші моменти, коли ти найменше його чекаєш. Головне – бути відкритим для нього, і не боятися змін…

Ось така неймовірна історія трапилась. Хтось скаже, що це вигадка автора, хтось впізнає свою оказію, – на ваш розсуд…

Пишіть в коментарях свої міркування з цього приводу. Ставте вподобайки.