Поки я був на заробітках, мені вдалося накопичити своїм дітям на квартири, допомогти фінансово брату та матері, а пізніше я дізнався, що мені нічого не дісталося

Свого часу мені та моїй дружині довелося ухвалити дуже тяжке рішення з приводу розлучення, бо жити разом ми вже не хотіли.

Наші діти були вже повнолітніми, й почали влаштовувати своє особисте життя. До розлучення, всі ми жили у квартирі, яку одержала дружина від своїх літніх батьків, тому, щодо даху над головою, нам зовсім не доводилося турбуватися.

Я на житло дружини зовсім не міг претендувати, тому щойно ми розлучилися, я вирішив повернутися до матері у село, адже вона завжди була рада мене бачити.

Моєму синові не хотілося нікуди переїжджати з великого міста, бо він у майбутньому збирався будувати кар’єру, та сім’ю зі своєю коханою дівчиною, тому він залишився жити з матір’ю.

Молодша дочка в цей час жила в гуртожитку, оскільки вона тільки розпочала навчання в університеті.

Я зовсім не очікував того, що мій старший брат так довго буде жити з нашою старенькою мамою, адже я вже давним-давно залишив батьківський будинок, і готовий був навіть оплатити їй доглядальницю, але вона відмовилася від допомоги.

Брат теж був у розлученні, тому ми опинилися з ним у схожій ситуації й зрозуміло, що він намагався морально підтримати мене.

Насправді наша сім’я була дуже дружною, і ми завжди були готові допомогти один одному у скрутну хвилину, тому й цього разу я сподівався на допомогу з боку родичів.

Я приїхав до них з усіма своїми речами, й збирався деякий час пожити в будинку батьків, доки не знайду нове житло.

Я не мав уявлення про те, як житиму далі, бо в невеликому селищі неймовірно важко кудись влаштуватися працювати, так що, мені доводилося міняти одну роботу на іншу, щоб хоч якось себе забезпечувати.

Але скрізь платили настільки маленьку зарплатню, що мені ледве вистачало цих грошей на харчування. Іноді складалося таке відчуття, що я більше ніколи не зможу вибратися з цього селища.

Найважливіше, що я все ще хотів надавати допомогу своєму синові та дочці, бо знав, наскільки важко в наш час молоді влаштувати власне життя.

Також мені було дуже соромно визнавати той факт, що я інколи жив на утриманні своєї літньої матері, якій доводилося витрачати свою пенсію, щоб прогодувати нас з братом.

Зрештою я наважився вирушити в іншу країну, щоб заробити там якомога більше грошей і повернутися додому з великою сумою, на яку я зможу прожити до самої старості.

От і вийшло так, що в чужій країні я перебував понад десять років, і практично не відпочивав. Зрозуміло, що в мене іноді з’являлася можливість на кілька днів приїхати в гості до рідних, але це траплялося в кращому разі – раз на рік.

За всі ці роки багато що змінилося в житті моїх дітей. У сина нарешті з’явилася дружина, і я вирішив у певний момент придбати для нього житло, щоб йому не довелося витрачати більшу частину свого життя на виплату іпотечного кредиту.

Незабаром і донька, здобувши вищу освіту, почала будувати сім’ю зі своєю коханою людиною. Зароблені гроші я витратив на квартиру для неї.

Крім цього я, на постійній основі, надсилав гроші мамі та братові, яким теж треба було за щось жити. Мені зовсім не шкода того, що я працював не заради себе, а задля комфортного життя своїх близьких.

Трохи згодом брат почав мене вмовляти на те, щоб я оплатив ремонт у батьківському будинку, тому що там уже почала обвалюватися стеля, і я знову надіслав сім’ї велику суму грошей, а собі нічого не залишив.

Просто я з самого початку планував, що після повернення з іншої країни я оселюся у мами, оскільки я був упевнений, що вона обов’язково передасть мені власне житло у спадок.

Тільки до шістдесяти п’яти років я усвідомив, що вже дуже тривалий час працюю в іншій країні, й здоров’я у мене значно погіршилося останнім часом, а роботодавцю зовсім не потрібний був такий неефективний працівник, від якого толку вже зовсім мало.

Зрозуміло, що про свої наміри, щодо повернення додому, я вирішив повідомити родичів. і вони були вкрай раді тому, що тепер ми матимемо можливість бачитися мало не щодня, а мені не доведеться так важко працювати, щоб заробити гроші.

Діти також турбувалися про моє здоров’я і сказали, що якщо мені буде потрібна допомога, вони обов’язково допоможуть після мого повернення на батьківщину, тому я ні про що не турбувався, коли їхав назад.

Зрозуміло, щоб на важку роботу влаштуватися, у мене не було здоров’я, тому я вирішив бути охоронцем у місцевій школі.

Не дивно, що на такій посаді мені платили зовсім мало, але на більше я і не розраховував, до того ж я встиг накопичити певну суму за час проживання в іншій країні. Більше ніяких планів на життя у мене не було, але я був спокійний через те, що допоміг усім своїм родичам.

Одного разу, коли мама і брат вирішили піти в магазин за продуктами, я розбирав свої речі, й помітив теку з документами, яка мене дуже зацікавила.

Найбільше я здивувався, коли наткнувся на аркуш паперу, в якому було написано, що все майно матері, коли її не стане, отримає винятково старший брат, а мені нічого не дістанеться!

Я навіть не знаю, як мені варто було на це реагувати, але я був неймовірно засмучений. Найцікавіше, що за документами житло батьків уже було власністю брата, але мені про це чомусь ніхто досі не повідомив.

У результаті, після їхнього повернення додому, я вирішив поцікавитися, що це все означає, адже мені були потрібні чіткі пояснення.

З їхнього пояснення мені стало зрозуміло, що мама з братом сподівалися на те, що я більше ніколи не повернуся з іншої країни, й залишуся там до кінця свого життя, тому спадщина від матері мені буде не потрібна.

Ніхто не очікував, що я раптово повідомлю про своє повернення додому! Я ще ніколи не був так розчарований у своїх родичах, адже у певний момент я усвідомив, що нікому не потрібен на батьківщині, і сенсу мені намагатися заради сім’ї просто не було.

Також мати виправдовувалася тим, що я зміг влаштувати власне життя набагато краще, ніж мій старший брат, адже він навіть не прикладав сили для того, щоб спробувати заробити хоч трохи більше грошей.

Мені здавалося, що всі навколо мене обманюють, і хочуть лише мене позбутися, тому я навіть не став ні в чому розбиратися, і заявив матері з братом, що більше вони від мене допомоги не дочекаються.

На той момент мені хотілося просто розплакатися, адже більшої зради в житті я ще не бачив. У мене навіть немає припущень щодо того, як моє життя складеться надалі, тому, що я більше не збирався жити під одним дахом з людьми, які раніше мені здавались найближчими.

Насправді добре, що я про все дізнався зараз, перебуваючи в здоровому глузді, інакше мені й надалі довелося б жити у невіданні з приводу того, кому дістанеться материна спадщина.

Я звернувся до дітей, розповів їм про вчинок бабусі, та попросив, щоб мене прихистили в старості. Попри те, що вони мені обіцяли допомагати, прихистити мене вони відмовилися.

Я не став вислуховувати їх виправдання, і скинув дзвінок. Можливо я знову поїду в іншу країну, але я не знаю, чим займатимуся там до кінця свого життя, адже я вже дуже старий.

Ось як виходить – я дбав про всіх, а про мене подбати нікому! Що мені робити, навіть не уявляю? Можливо ви дасте слушну пораду?