– Поміняйтеся з братом, у нього сім’я, а вам така велика квартира просто не потрібна, – вважає мама чоловіка

– Поміняйтеся з братом, у нього сім’я, а вам така велика квартира просто не потрібна, – вважає мама чоловіка

Свекруха подумала і вирішила, що у неї з’явився шанс влаштувати долю улюбленого синочка, а самій при цьому не витратити жодної копійки. Зробити це вона передбачала за наш із чоловіком рахунок, тільки ось обламалася наша дорога Валентина Сергіївна. Нічого в неї не вийшло, і я гарантую, що не вийде.

Чоловік має молодшого брата, який за законом жанру у батьків є улюбленою дитиною.

Брата свекри вирішили народити, коли чоловікові було тринадцять років. Точніше, навіть не вони вирішили, а так вийшло. Як я зрозуміла, свекри завжди хотіли двох, а то й трьох дітей, але щось у них не виходило. Вони вже й намагатись перестали, а тут такий сюрприз.

Вся увага батьків закономірно перемкнулася на маленьку дитину, а старший був засунутий на задвірки сімейного життя. Чоловік зізнається, що він швидко навчився бачити плюси свого становища. Батькам було на нього все одно, що значно полегшувало існування підлітка.

Не знаю, мені здається, що якось неправильно, коли батьки зовсім забивають на старшу дитину, коли з’являється друга дитина. Вони навіть не знають, де їхній старший син відучився і хто він за спеціальністю. Та і яка різниця, адже у них улюблений молодшенький, на нього всі надії.

Чоловіка якщо і торкалася батьківська байдужість, то він цього не показував. Я ж тішилася, що свекрам немає до нас жодної справи. На весіллі з’явилися – вже дякую, на найближчий час спілкування досить.

У нас із чоловіком було своє життя, у свекрів і молодшого їх сина своє. Ми збирали на свою квартиру, подорожували та будували плани на подальше життя. Розписалися ми у двадцять п’ять років, десять років тому. За ці десять років чого тільки наша родина не пережила.

Свекруха дзвонила чоловіку раз на тиждень, а то й рідше. Але не для того, щоб дізнатися, як там у сина справи, а щоб розповісти про успіхи брата, поділитися його планами та попросити грошей, бо вони чомусь вже не вивозили всі вимоги молодшого синочка.

Ми допомагали, але не збиралися задовольняти всі апетити родичів чоловіка. Їм палець дай – вони руку по лікоть відгризуть. Та й не було у нас особливо грошей, щоб ними розкидатися. Ми збирали на своє житло.

Кілька років тому нам попався шикарний варіант – маленька трикімнатна, яка по метрах як велика двокімнатна, але з трьома ізольованими кімнатами. Просто мрія! Гроші в нас були, тому купили без зайвих роздумів. Найкращий варіант нам вже навряд чи вдасться знайти.

Потім довелося влізти в кредит, щоб відремонтувати квартиру, бо стан у неї був убитий, але ми все одно були задоволені. А ось свекри, що прийшли потім на новосілля, заявили, що ми зробили дурість, купивши квартиру такого маленького метражу.

– Не кімнати, а будки якісь, – сказала свекруха. Адже могла просто промовчати.

А потім свекрам стало не до нас. Їхній молодший син вирішив, що дев’ятнадцять років – це чудовий вік, щоб заводити дітей та одружуватися. Саме у такій послідовності.
Спочатку вони з подругою зробили дитину, а коли зрозуміли, що проґавили всі терміни вирішення проблеми, різко захотіли одружитися. Точніше, захотіла дівчина, а дівер просто не чинив опір.

У сім’ї чоловіка був просто переполох. Два студенти, та ще й поява дитини, – це проблеми, які вирішувати належало батькам. Брат з нареченою лише очима кліпали й умови ставили. Вони хотіли весілля. А грошей, як ми пам’ятаємо, у них немає і не може бути, вони ж не працюють.

І було весілля, щоб діток не засмучувати, а потім два місяці молодята пожили у батьків невістки, але не зійшлися характерами, тому брат відмовився там далі жити, а потім перейшли жити до свекрів у їхню двокімнатну. Там вже невістка почала губи дути, але й вона не рвалася повернутися до батьківського дому.

Батьки з обох боків напружилися, набрали ще кредитів та купили молодим окрему студію, щоб ті жили собі окремо. Ті стали жити окремо, щоправда, їх все одно утримували батьки, які вважали, що дітям треба обов’язково довчитися.

Зʼявилася дитина, витрат стало більше, але батьки продовжували тягнути своїх нерозумних чад. Потім брат перестав навчатися, начебто навіть працювати кудись пішов. Життя начебто стало налагоджуватися, як розповідала свекруха.

А через сім місяців після появи первістка брат та його дружина порадували всю рідню звісткою про те, що вони знову чекають поповнення. Але головний сюрприз був у тому, що чекали вони на двійнят, про що стало відомо пізніше.

Студія, в якій жили молоді, двадцять квадратів, на яких зараз мешкають п’ять людей, троє з яких діти. Але батьки вже нічим не можу допомогти. Вони активно платять свої кредити, а молодим іпотеку навіть ніхто не дасть, бо доходу немає.

Тут свекрусі й спало на думку, що негідно нам із чоловіком жити в трикімнатній вдвох, поки брат з дружиною та трьома дітьми туляться в студії.

– Поміняйтеся з братом, у нього родина, а вам така велика квартира просто не потрібна, – умовляє нас свекруха.

А нам квартира дуже потрібна. В одній кімнаті спальня, в другій вітальня, а в третій кабінет, тому що ми з чоловіком періодично працюємо з дому. В нас все продумано.

Та й взагалі, з якої радості ми маємо мінятися? Просто декому варто було краще розповідати своєму сину про контрацепцію, тоді б ця ситуація не виникла.

Ми на умовляння свекрухи не ведемося, але вона не перестає насідати. Чекаю, коли в чоловіка зовсім терпець урветься, і він розкаже мамі все, що думає щодо них із батьком та брата окремо. Відчуваю, що скоро рвоне.