– Помстилася?! – кричала Ельвіра. – Ні, просто сказала правду. Хіба це заборонено?

Еля вже другий день чіплялася до Рити:

– Маргаритка! Ну, будь ласка! Ну дуже треба!

– Елю, ти ж знаєш, ці гроші відкладено на відпустку. Я вже три роки ніде не була, – щоразу відмовляла Елі Маргарита.

– Та я тобі до твоєї відпустки вже все поверну! – Знову канючила Еля. – Мені й не вистачає зовсім нісенітниці – якихось сто тридцять тисяч.

– Ель, якщо для тебе ці гроші – нісенітниця, тоді просто зароби їх.

– Я не встигну заробити – продавець не чекатиме. А я мріяла саме про таку машинку! Ти не уявляєш, яка вона чудова! Червоненька! Я такої більше ніколи не знайду!

– Ось саме – зараз ти правду кажеш: не встигнеш ти до моєї відпустки сто тридцять тисяч заробити, тому й віддати мені не зможеш, – сказала Маргарита. – Почекай, поміняєш машину трохи пізніше. Я ось взагалі на метро їжджу, і нічого.

– Рито, ось тому ти мене й не розумієш. Була б у тебе своя машина, ти не змогла б мені відмовити, – продовжила вмовляти подругу Еля.

– Добре, дам я тобі грошей, купиш машину, а віддавати з чого будеш?

– Ось тут все просто: мої батьки дачу продають. Вони обіцяли мені потрібну суму. Але довго шукали покупця. І саме зараз знайшли.

– Але доки всі документи підпишуть, доки їм гроші перекажуть, моя машинка мене не дочекається. Рита! Ну, будь ласка!

На другий день Маргарита здалася і переказала Ельвірі все, що назбирала на відпустку.

– Подивися, яка краса! – Хвалилася Еля, під’їхавши під кінець робочого дня до офісу юридичної компанії, де працювала Рита. – Сідай, я тебе додому в мить домчу!

Довезти-то вона її довезла, але після цього кудись зникла.

Минуло два тижні. Рита розраховувала отримати свої гроші назад, оскільки за цей час усі розрахунки за дачу мали успішно завершитися. Але Еля не з’являлася. Мало того, Маргарита навіть додзвонитися до неї не могла.

Тоді вона поцікавилася у Лариси – їхньої спільної знайомої ще зі студентських років:

– Ларисо, ти випадково не знаєш, куди зникла Елька?

– Не знаю. Після того як контора, де вона працювала, збанкрутувала і зачинилася, я її взагалі не бачила, – відповіла та.

– Як збанкрутувала? Еля нічого мені не казала, – здивувалася Маргарита.

– Так у них ще два місяці тому була якась перевірка. Знайшли порушення, відкликали ліцензію. Елі пощастило, що їй вдалося по власному звільнитися, адже вона там юристом працювала, отже, повинна була сама все перевіряти, перш ніж підписувати, – пояснила Лариса.

– Нічого собі! Ми з нею два тижні тому бачилися. Вона в мене гроші в борг взяла, але про роботу нічого не сказала. Я віддала їй все, що зібрала на відпустку.

– А навіщо їй гроші були потрібні?

– Машину міняла. Обіцяла найближчим часом віддати, але зникла. Не можу до неї додзвонитися, – відповіла Рита.

– Обіцяла, значить, мусить повернути. Не зовсім же вона безвідповідальна, – сказала Лариса.

Рита вирішила зачекати ще. Вона була впевнена, що Еля поверне гроші.

Минуло ще два тижні, та подруга не з’явилася. А Риті треба було терміново сплатити броню.

Тоді Маргарита вирішила зайти до її батьків. Вона була в їхній квартирі у студентські роки, тому пам’ятала адресу.

– Рито, привіт! – Зраділа мама Елі, коли побачила на порозі подругу дочки.

– Тетяно Михайлівно, я б хотіла побачити Елю. Не можу до неї додзвонитись, а вона мені дуже потрібна, – сказала Рита.

– Так вона вже три роки, як не живе з нами – винаймає квартиру поблизу своєї роботи.

– А ви не могли б дати мені адресу? – Запитала Рита.

– Адреса в мене десь записана, але її зараз все одно там немає – вони з Юлею та Костею поїхали на машині у відпустку. Дня через три мають повернутися, – відповіла Тетяна Михайлівна. – А в тебе щось термінове?

– Так. Еля у мене позичила сто тридцять тисяч гривень. Обіцяла віддати, коли ви дачу продасте, і зникла.

– Дачу? Та ми її ще торік продали. Там поруч розгорнули велике будівництво, ліс вирубали, ось ми й вирішили, що краще продати, ніж через паркан із будівництвом жити, – повідомила Тетяна Михайлівна.

– Кажете, за три дні приїдуть? – Запитала Рита. – Тоді, будь ласка, передайте Елі, щоб вона подзвонила мені.

Еля з’явилася за тиждень. Вона знову зустріла Риту біля офісу:

– Ти що, з глузду з’їхала? Навіщо ти до моїх батьків приперлася? Знаєш, як батько на мене репетував? – обурено вимовляла вона Маргариті.

– А чому ти не відповідала, коли я тобі дзвонила? Чому не сказала, що ти звільнилася з роботи? Навіщо обдурила, що твої батьки дачу продають? Ти що, не знала, що вони її давно продали? Навіщо ти брехала?

– Тому що, якби я сказала правду, ти б мені не дала грошей, я не змогла б купити машину й поїхати з друзями у відпустку, – пояснила Еля.

– А тепер у відпустку не можу поїхати я! Коли ти повернеш борг?

– Не знаю. Я зараз роботу шукатиму. Зароблю – поверну, не переживай.

А ввечері Маргариті зателефонувала Тетяна Михайлівна:

– Рито, ми з Олегом Юрійовичем перепрошуємо за нашу дочку. Ми повернемо тобі до гривні. Адже ми, коли дачу продали, гроші в банк поклали. Тільки в нас терміновий вклад, ми зможемо зняти гроші через місяць.

І справді, через місяць, Рита отримала назад свої сто тридцять тисяч. Одна біда – саме цього дня закінчилася її відпустка.

Настала осінь. Маргарита стала вже забувати про поїздку до моря, що не відбулася, тим більше, що у фірмі було багато роботи – уклали договори з декількома великими клієнтами, вирішено було організувати ще один відділ.

Якось Маргарита, прийшовши на роботу, зіткнулася у вестибюлі з Ельвірою. Вона стояла біля стійки адміністратора.

– Ой, Рито! Привіт! Сто років тебе не бачила! – радісно вигукнула та.

– Я б тебе ще сто років не бачила, – відповіла Рита.

– Не загадуй старе, може, ще разом працюватимемо. Я резюме надіслала, і мене запросили на співбесіду. Не одній тобі у крутих фірмах працювати, – посміхнулася Еля.

У цей час Елю та ще двох кандидатів, які прийшли на співбесіду, запросили до кабінету.

– Це твоя знайома? – Запитала у Маргарити Катерина, яка і повинна була вибрати нового співробітника.

– Так. Пам’ятаєш, я розповідала, як лишилася без відпустки? То це я їй тоді в борг дала.

Зрозуміло, що Елю у фірму не взяли. Вона, звичайно, зрозуміла причину і зателефонувала Риті:

– Ти спеціально все розповіла? Хотіла, щоб я знову в якійсь занюханій конторі працювала? Помстилася?! – кричала Еля.

– Ні, просто сказала правду. Хіба це заборонено? А чого ти в офіс рвешся? В тебе ж машина “крута”, йди в таксистки, – й при роботі, і без обов’язків, – круто ж?

– Як постелилася, подружко! – Відповіла Маргарита, і скинула дзвінок, щоб занести її номер в чорний список. З такими подругами, й ворогів не потрібно…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки! Вам не складно, а мені приємно.💖