– Попросила у чоловіка гроші на лікування, а він відмовив. Сказав, щоб я потерпіла, бо накопичення на “чорний день”

Ольга сиділа на краю ліжка та масажувала розпухлі ікри. Ноги боліли так, що хотілося вити. Вени здулися, шкіра натягнулася, кожен крок давався важко.

Вісім годин за швейною машинкою, потім дорога додому, приготування вечері. Надвечір ноги перетворювалися на дві важкі колоди.

…Жінка подивилася на лікаря. УЗД показало занедбаний варикоз. Лікар говорив серйозно:

– Потрібне оперативне втручання, лазерна коагуляція. У державній черзі чекатимете довго. У приватній клініці зроблять швидко, але коштує не дешево, десь близько п’ятдесяти тисяч.

Ольга зітхнула. Для неї це космічна сума. Але вони мають накопичення. Тридцять років вони з Андрієм відкладали.

Спочатку на квартиру, потім на освіту сина. Тепер син виріс, самостійний. А гроші лежать на рахунку. “Подушка безпеки”, як називав її чоловік.

Вона чула, як він прийшов із роботи. Стукнули двері, зашурхотів пакет із продуктами. Андрій пройшов на кухню, почав діставати покупки.

– Оль, вечеря готова?

– Зараз підігрію, – ледве підвелася жінка. Ноги прострілювало болем.

Вони повечеряли мовчки. Чоловік дивився телевізор, вона прибирала зі столу. Потім сіла навпроти, стискаючи в руках вирок лікаря.

– Андрію, мені треба з тобою поговорити.

Він відірвався від екрана, глянув на дружину.

– Про що?

– Про здоров’я. Я сьогодні була у лікаря. Зробила УЗД вен.

– Ну, і?

Ольга простягла йому папір.

– Потрібна опер ація. Терміново. Варикоз запущений, вже утворюються тромби.

Андрій узяв висновок, пробіг очима.

– Втручання, – повторив він. – Скільки коштує?

– У приватній клініці п’ятдесят тисяч. У державній – черга на рік.

Чоловік відкинувся на спинку стільця.

– Рік – не термін. Зачекаєш.

Жінка завмерла.

– Андрію, я не можу чекати! Мені боляче! Я ледве ходжу. На роботі вже не впораюся.

– Справлялася ж стільки років, ще рік упораєшся.

Ользі було неприємно це чути, але вона продовжила.

– Андрію, у нас же є накопичення! Ми стільки років відкладали. Можна взяти звідти.

Він насупився.

– Накопичення – це недоторканний запас! Чорний день!

– А це не чорний день? – Вона посунулася вперед. – Мені потрібна опер ація. Лікар каже, якщо не зробити, то може бути тромбоз. Це небезпечно.

Андрій знизав плечима.

– Лікарі завжди лякають. Щоб гроші виманити. У тебе лише варикоз.

Жінка дивилася на чоловіка і не вірила, що чує це від нього.

– Лише варикоз? Андрію, я не можу терпіти. У мене ноги розпухають, я ночами не сплю від болю.

– Усі терплять, – спокійно сказав він. – Моя мама все життя з ним прожила. І нічого, вижила.

– Твоя мати у п’ятдесят років виглядала на сімдесят, – заперечила Ольга. – Бо терпіла.

Чоловік скривився.

– Не треба про матір. Я говорю, що гроші чіпати не можна. Вони на непередбачені витрати.

– А як же моє здоров’я?

Андрій підвівся, пройшовся по кухні.

– Олю, ти не розумієш? Ці гроші наша страховка! А раптом у мене проблеми на роботі розпочнуться? Раптом скоротять? Раптом криза?

– А, раптом? – Жінка відчула, як голос починає тремтіти. – А те, що відбувається зараз, тебе не турбує?

– Турбує, – він сів назад. – Але не настільки, щоб залазити у накопичення. Займися краще фізкультурою. Зарядку роби, ходи більше.

Ольга дивилася на нього. Фізкультура. Він серйозно говорить про фізкультуру, коли у неї вени розбухли настільки, що кожен крок – мука?

– Андрію, ти розумієш, про що я прошу? П’ятдесят тисяч! Це не мільйон. У нас на рахунку більше. Набагато більше.

– Саме тому я не хочу чіпати ці гроші, – сказав твердо. – Вони повинні лежати. Накопичуватися. Бути подушкою безпеки.

– Для кого подушкою? – тихо спитала жінка. – Тільки тобі?

Андрій глянув на неї холодно.

– Для сім’ї! Для нас!

– Але коли мені потрібна допомога, то виявляється, що мене в цьому списку немає!

Чоловік відвернувся.

– Не драматизуй. Це не смертельно. Зачекаєш на чергу, зробиш все безплатно.

Жінка сиділа нерухомо. У голові крутилася думка: він відмовив. Людина, з якою вона прожила тридцять років, відмовляє їй в лікуванні. У нормальному житті.

Вона згадала, як віддавала йому кожну зарплатню. Як економила на собі, купувала дешевий одяг, щоб відкласти більше. Як вірила, що ці накопичення – їх спільні. Що у скрутну хвилину вони допоможуть.

А тепер виявилося, що накопичення належать лише йому. І він вирішує, на що їх витрачати.

– Андрію, – вона спробувала ще раз. – Я не просто так прошу. Мені справді погано! Я не можу більше терпіти!

– Можеш, – він підвівся. – Усі можуть, коли треба. Просто ти не хочеш потерпіти, вередуєш.

– Ти серйозно вважаєш, що я вередую?

– Думаю, що ти піддалася паніці. Лікарі налякали, ти злякалася. Треба просто заспокоїтись.

Жінка повільно встала. Ноги нили, коліна підгиналися.

– Добре, – сказала вона тихо. – Я тебе зрозуміла.

Андрій обернувся.

– Що зрозуміла?

– Що я тобі не пріоритет. Твої гроші важливіші за моє здоров’я.

Чоловік скривився.

– Оль, не кажи дурниці. Це наші гроші. Просто я відповідально до них ставлюся.

– Відповідально, – повторила вона. – Зрозуміло.

Ольга вийшла із кухні. Пройшла в спальню, зачинила двері. Сіла на ліжко та обхопила голову руками.

Три десятки років разом. Народ ила йому дитину. Вела господарство. Працювала нарівні з ним. Віддавала гроші, довіряла. А у відповідь таке.

Жінка згадала, як вони збирали на квартиру. Вона тоді заощаджувала на всьому. Носила старе взуття, штопала шкарпетки, варила дешеві каші. Аби швидше накопичити. А Андрій тоді казав:

– Молодець, Олю. Ти в мене така господарська.

Потім збирали на освіту сина. Знову вона відмовляла собі у всьому. А чоловік купував собі новий телефон, гарну куртку. Казав:

– Мені на роботу ходити, пристойно виглядати треба.

Вона не заперечувала. Думала, що все слушно. Він основний здобувач у сім’ї, йому можна.

Наступного дня Ольга зателефонувала до сина. Пояснила ситуацію. Він вислухав, помовчав.

– Мамо, я можу дати двадцять тисяч. Це все, що є. Я ж квартиру винаймаю.

– Дякую, синку. Решту у подруг позичу.

– А тато?

Жінка замовкла.

– Тато відмовив.

Син вилаявся.

– Як відмовив? У нього ж гроші є.

– Є. Але не для мене.

Довга пауза.

– Мамо, я приїду. Поговорю з ним.

– Не треба, – зітхнула вона. – Це моя проблема. Я сама розберуся.

За тиждень Ольга зібрала потрібну суму. Син дав двадцять, подруга Віра позичала п’ять, ще одна знайома п’ять. А на двадцять взяла кредит. Записалася на лікування.

Андрій дізнався про це, коли вона прийшла додому із паперами з клініки.

– Ти що наробила? – Він дивився на документи. – Кредит взяла?

– Взяла.

– Навіщо? В нас же є гроші!

Ольга глянула на нього спокійно.

– В тебе є гроші. В мене немає. Тож я й взяла кредит.

Чоловік насупився.

– Олю, це безглуздо. Навіщо сплачувати відсотки?

– Тому, що ти мені відмовився допомогти!

Він одвернувся.

– Я не відмовлявся. Я просто вважаю, що треба було зачекати.

– Ти відмовився! – спокійно сказала жінка. – І я це запам’ятаю.

Андрій глянув на дружину. У її голосі не було агресії. Тільки холодний спокій.

– Оль, не треба так. Я ж не зі зла.

– Знаю, – кивнула вона. – Ти просто вирішив, що твої плани важливіші за моє здоров’я. Це називається егоїзмом!

Чоловік зам’явся.

– Ну гаразд, якщо так вийшло, давай я погашу кредит.

– Не треба, – Ольга взяла документи. – Я сама впораюсь. Працюватиму, віддам борги. Без твоєї допомоги.

Вона пройшла до кімнати. Чоловік залишився на кухні. Дружина говорила спокійно, але в цьому спокої було щось страшне.

Все пройшло успішно. Ольга пролежала у клініці два дні, потім повернулася додому. Ноги ще боліли, але було краще.

Лікар сказав, що за місяць все загоїться. І вона знову зможе нормально ходити.

Андрій намагався доглядати. Приносив чай, питав, як справи. Але Ольга відповідала однозначно, холодно.

Одного вечора він не витримав.

– Оль, ну скільки можна? Я ж не навмисне. Просто переживав за наші накопичення.

Жінка мовчки подивилася на нього і, накульгуючи, пішла до спальні.

У результаті вона не пішла від чоловіка. Не влаштувала скандал. Просто припинила довіряти. Припинила ділитися.

Відкрила рахунок, куди почала відкладати гроші зі своєї зарплати. Вирішила, що ніколи більше не попросить його про допомогу.

Тому що головне оперативне втручання вже відбулося, – з видалення ілюзій про шлюб…

Що скажете про вчинок чоловіка? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.