Посварилася з найкращою подругою через те, що в неї з’явився хлопець, до слова, він мені одразу не сподобався, як і я йому

Життя подарувало мені один дуже хороший урок, тільки усвідомила я це пізно.

Дружила я з однією дівчиною, класу з сьомого чи восьмого. Була вона мені як сестра, не розлий вода. За довгі роки дружби ми жодного разу не посварилися!

Закінчивши школу ми пішли авчатися в один інститут. І ось на четвертому курсі подруга закохалася. Хлопець її мені відразу не сподобався, як і я йому.

Він з перших же днів відсунув мене на другий план. Я стала робити вигляд, що ображаюся на подругу. Хотіла звернути на себе увагу. Вона мені стала рідко писати, згодом спілкування наше зовсім припинилося. Закінчивши інститут ми роз’їхалися по різних містах.

Минуло вже сім років, а я все звинувачую себе за те, що ображалася на неї. Не писала їй, не дзвонила і дозволила нам віддалитися одна від одної. Назавжди.

Через стільки років у мене рука не піднімається їй написати. Та й вона напевно не горить бажанням спілкуватися зі мною. І все-таки я думаю, що минуле має залишатися в минулому.

До слова, у мене є друг. Дружимо з першого класу. Живемо в різних містах. Зустрічаємося раз на рік, влітку в рідному місті. Листуємося, зідзвонюємося рідко. Але я дуже рада, що з дитинства у мене є одна людина, якій я можу зателефонувати і розповісти про свої проблеми і радощі. І вислухати її, коли це необхідно.

Ось така різна буває дружба. Якщо хочеш дружити з людиною, потрібно теж докладати зусилля. Для дружби потрібне бажання як мінімум двох осіб.