Посварилася з сином, тому що він змушує мене продати квартиру та покрити його борги

Мій син не може спокійно сидіти на місці та постійно вигадує якісь безглузді способи швидкого заробітку. Цього разу він перейшов усі межі.

Мій Ярослав із дитинства був непосидючим. У ньому не те, що підприємницька жилка, у ньому цього на цілу річку. Синові лише вісім було, а він вже намагався продавати хлопцям у дворі жуйки, привезені батьком із закордону.

У старших класах чим Ярик, тільки не займався. Збирав макулатуру, металобрухт, скло. Організовував дискотеки та ярмарки з продажем домашньої випічки.

Однак якихось суттєвих плодів його діяльність не приносила. Так, може гривень двісті-триста, вдавалося заробити. Але й ті гроші йшли на покриття організаційних видатків.

Мені здається, що Ярослава більше приваблює сама тема торговельного руху. Ну, знаєте, як на ринку, коли товари прибувають, продаються і продавцю доводиться крутитися.

Я із захопленнями сина не сперечалася, тільки сумно зітхала, коли засмучений Ярик скаржився на чергову невдачу. У поодиноких випадках він просив допомоги у мене.

“Мам, позич грошей, мені треба партнерам за вантаж терміново віддати. Я поверну тобі, як тільки піде прибуток”, – обіцяв синок.

Ні слова не говорячи, я давала потрібну суму. Що поробиш, син, таки. Якусь економічну чи торгову освіту моя дитина не захотіла здобувати. Мовляв, зараз у цьому немає потреби.

Життя, мовляв, краще за будь-який університет всього навчить. Я нічого не сказала, але подумала, що з таким підходом синові несолодко в житті доведеться. Однак він, на мій подив, зайнявся самоосвітою.

Дивився відео в інтернеті, слухав якихось бородатих розумників, які щось розповідали про інвестиції, інфляцію та перспективи ринків. Я в цьому не розуміюся, особливо не вслухалася.

Одного дня син оголосив мені, що ми ось-ось розбагатіємо. “Мамо, я вигідно вклав усі свої накопичення, навіть кредит узяв. Але це нічого, ми отримаємо кілька мільйонів. Куплю тобі машину, а собі квартиру”, – хвалився Ярослав.

Я із сумнівом подивилася на нього. До кредитів я завжди ставилася з величезним сумнівом. Це ж кабала. Варто один раз вляпатись і все, завʼязаний на все життя. Проте вголос я нічого не сказала.

Ми з Ярославом стали чекати, коли розбагатіємо і почнемо нове, яскраве життя. Але керівництво тієї фірми, куди син відніс гроші, лише годувало сніданками. Зачекайте ще, процес ось-ось піде.

Тим часом із банку, де син узяв кредит, вже не раз “ненав’язливо” нагадували про необхідність повертати борги. Останній загрожував серйозними неприємностями.

Ми вимагали відповіді від дирекції фірми, яка обіцяла нам золоті гори. Вульгарні ділки вирішили проблему дуже банально і просто перестали виходити на зв’язок. Таких, як ми, набралося кілька тисяч по всій країні.

Про це ми дізналися з новин. Симпатична ведуча кримінальних зведень повідомила, що організація, на яку ми так сподівалися, — банальна піраміда. Її власники зібрали мільярди та тихенько виїхали з країни.

Сидять тепер десь на морському березі та сміються з наших наївних мрій розбагатіти без особливих зусиль. Ошуканим вкладникам ведуча порадила звернутися до поліції.

Ми так і зробили. Справу, звичайно, порушили, але перед банком нас ніхто не захистить. Кілька днів син ходив як у воду опущений. А потім запропонував продати мою квартиру та покрити борг із цих грошей.

Я здивувалася. Власний син мене на вулицю жене. “Синку, а де ж ми житимемо?”, – Запитала я.

На що Ярослав, не соромлячись, запропонував мені знайти якогось чоловіка, спокусити та переїхати до нього.

А він сам вже якось прилаштується. Як вам така пропозиція? Мені на старості років піти в якісь куртизанки та знайомитись за квартиру? Ну вже ні. Загалом того вечора посварилися ми з сином сильно.

Я виклала все, що думаю про його експерименти. Він сказав, що я мастодонт і нічого не тямлю в економіці. Добре, нехай я буду старомодною та дурною жінкою.

Натомість я міцно стою на ногах і у мене немає кредитів. Саме такий спосіб життя та розсудливість дозволили мені не думати про хліб насущний і не переживати за своє майбутнє.

Хоч крихітну, але маю пенсію, вона мене й підтримає у важкі часи. Синові я, без жалю, вказала не двері. Нехай розгрібає свої проблеми без мене. І нехай покаже мені, як йому вдасться розібратися з банком та кредиторами.

Нехай я погана мати та злюка, але свою квартиру в жодному разі продавати не збираюся. Не для того я на неї всю молодість працювала, щоб у старості опинитися на вулиці. Пора вже надати важливий урок моєму синочку.