– Потерпить він! А то всі говоритимуть, що тебе чоловік у важкий момент хвору кинув! – Роздратовано гаркнула свекруха

Наталя вже не перший місяць боролася із недугою. Лікарі говорили про покращення, але вона почувала себе все гірше. Слабкість, сонливість, втрата апетиту.

Маму вона намагалася не хвилювати, у мами серце хворе. Вона і так сама справляється з великим будинком. Дід не велів кидати собаку та двох кішок. Залишити їх нема кому, родичі є, але…

Як не стало діда, мати Наташі стала спадкоємицею. Дід склав заповіт і не забув нікого із родичів. Дім дістався Валентині, матері Наташі. Це був найбільший шматок спадщини.

Онук отримав машину, ще одна онука – невелику квартиру. Правнуки отримали по двісті тисяч гривень кожен. На п’ятьох поділили мільйон. Що не кажи, але дід це зробив сам.

– По заслугах і нагорода, – любив казати він.

Тільки заслуг ні в кого, крім Валентини, не було. Вона єдина із сім’ї його не забувала. Син діда пішов в інший світ, коли на світ з’явилася молодша дочка Валентина.

Їхня мати нічого не мала проти, щоб діти спілкувалися з дідом, бабусі вже теж не було. Дід онуків любив. А вони? Старші одразу зрозуміли зиск, у діда цукерки, солодощі, а потім і гроші можна на морозиво попросити.

Ну а потім і не на морозиво. Дід не відмовляв. У міру сил та можливостей давав, але балував не сильно, хотів на майбутнє їм залишити. Онуки виросли, але інтерес до діда мали лише грошовий.

Тільки Валюшка нічого не просила, сама працювати намагалася. Дідові допомагала, нічого не вимагала. Навіть після трагедії, в якій не вижив її чоловік, руки не опустила, доньку підіймала без допомоги рідних.

Дід захворів, а поруч виявилася тільки вона. Довелося переїхати до діда. Наталя вже в інституті навчалася, і залишилася сама у міській квартирі. Приїжджала, допомагала.

Діду стало краще, але за два роки його не стало. Брат і сестра Валентини потирали руки, думаючи про розміри спадщини. Дім діда був великий, квартира в місті, машина, гроші. Вони вже планували все продати.

На трьох виходило дуже пристойно, але виявився заповіт. Мільйон на вкладі їх здивував, вони розраховували більше. Ну, а решта – взагалі їм не сподобалося.

Квартира і машина за вартістю начебто й рівні, а ось будинок, який дістанеться Валентині, перевищує все разом узяте. Несправедливо!

Вони ще не дізналися про рахунок у банку відкритому на Валю вже давно. Крім заповіту дід написав і листа, в якому головними словами були – “По заслугах й нагорода.”

Валентину просили поділити все “чесно”, але дід не велів, в останні хвилини свого життя слово взяв із Валі. Вона своє слово дотримала. Залишилася в дідовому будинку, а в її квартирі стала жити Наталка з чоловіком.

Два роки прожили, а на третій Наташа занедужала. Стан був важкий, але лікарі заспокоювали, говорили про щасливий результат. Після хімії Наталка втратила все волосся, додала у вазі.

У такому вигляді показуватись мамі не хотіла. Говорила про завантаженість на роботі. Волосся росло, але слабкість не йшла.

Валентина постійно питала про здоров’я, про життя, щось її хвилювало. Востаннє дочка була рік тому, але вже тоді прозирала втома.

Наталя встала і пішла на кухню. Розсипаний цукор на столі, брудний посуд. Немає сил дивитися на все це безладдя. У двері постукали, а потім відчинили своїм ключем. Це була свекруха.

– Встала! Ну нарешті! Не можна вже дивитися на Андрія. За що йому таке покарання?

– Я його не тримаю. Нехай у вас поживе. Сама впораюся.

– А потім всі говоритимуть, що тебе чоловік у скрутний момент покинув. Ні, голубонько, потерпить він. Квартиру не запускай, все має бути в повному порядку. Що лікарі кажуть?

– Не дочекаєтеся! Прямо так і кажуть.

– Ти б краще про чоловіка подумала, він дбає про тебе, працює, гроші на тебе витрачає.

– У якому сенсі? У мене свої заощадження є, я від нього й гривні не бачила.

– А хто продукти купує?

– Так я майже не їм. А раніше всі витрати були на мені.

– Це нічого, це ж родина. А ось про коханого чоловіка треба подбати. Давно час заповіт написати. Як що трапиться, він без житла залишиться, адже… діти в нього колись будуть.

– У нього, чи в нас?

– Не має значення, ти ж його любиш, а значить…

– Домовляйте. Що ж ви замовкли? Заповіт написати? Так він вже готовий.

– От і добре. А Андрій знає? Ти вже йому сказала?

– А Андрій знає, що ви тут?

– Знає, я ж на їхнє прохання і прийшла.

– Їхнє?

– Це я обмовилася.

– Впевнені? Ідіть, я втомилася. Без вас нудно.

– Добре, добре, йду.

Свекруха пішла. Наталка заварила чай і зробила собі бутерброд. Вперше їй захотілося їсти. Вона почала думати над словами свекрухи. Заповіт. Його не було.

Свекруха прийшла на їхнє прохання. Їхнє? Що це означає? Наталя взяла телефон і вже лежачи почала переглядати соціальні мережі. Сторінки чоловіка були без змін.

На очі потрапила фотографія подруги. Вона в положенні, і термін вже близько семи місяців, судячи з живота. Наталя знала, що чоловіка у подруги не було.

Потім вона згадала флірт чоловіка з нею на святах, їхні танці разом.

– Не можна ображати, вона ж мене запросила, – говорив він тоді на виправдання. Невже Ольга?

Наталя набрала її номер.

– Наталко? Привіт. Тобі краще?

– Так, мені вже добре. А тебе можна привітати? Хто тато? Андрій?

– Хто тобі сказав? Свекруха?

– Ні, сама здогадалася.

– Вибач. Ти ж хворієш, а він чоловік. Так вийшло.

– Все нормально. Я не відніматиму у дитини батька. Бажаю щастя.

Сил плакати не було. У двері знову постукали.

– Мамо, навіщо ти приїхала?

– Що з тобою? Я ж відчуваю! Там сусід нагляне за всім.

Розмова була довга. Мати та дочка плакали.

– Збирайся. Тільки найнеобхідніше. Коли видужаєш, зможеш повернутися сюди. А Андрій нехай їде.

– Допоможи зібрати його речі, і замок треба змінити.

Речі чоловіка було відправлено на квартиру матері Андрія, замок поміняли, а жінки поїхали.

Таксі зупинилося біля будинку.

– Сусідко? А ти швидко повернулася. Я прийшов собаку годувати, у котів все є.

– Це кішки.

В цей час Наталка похитнулася і мало не втратила рівновагу. Микола її підхопив.

– Ой, вибачте. У мене брудні руки.

Чоловік допоміг Наталці дійти до будинку, а потім переніс до будинку її речі. Після цього просто тихо пішов.

– Мамо, це новий сусід?

– Так, рік тому купив будинок поряд із нашим. Працює якимсь програмістом, чи ще кимось, коротше в комп’ютері.

– В інтернеті! Мамо, я б так хотіла твого супу. Пам’ятаєш, його дід ще любив із щавлю.

– Ти відпочинь трохи, а я зараз все приготую.

Наталка проспала до ранку. Мама її не стала будити, лише ніжно погладила по йоржику волосся на голові. Сільське повітря, прогулянки. Наталці ставало все краще. Вона подала на розлучення.

Колишня свекруха зателефонувала за два місяці з нового номера. Адже на їхні дзвінки Наталя не відповідала.

– Наташа, як ти? Ми хвилюємось. Навіщо ж ти так одразу з розлученням? Про Андрія тепер дуже погано говорять. Кинув хвору дружину.

– А ви заспокойте всіх, я здорова.

– Здорова? У тебе є де жити? Ти не могла б поступитися квартирою Андрію. У нього дитина з’явилася. Ти ж заповіт уже написала, хай там живе.

– Я здорова. Заповіт я написала на маму. Ви та ваш син для мене вже ніхто!

– На маму? Їй навіщо?

– Це моя справа. Можу все заповідати притулку для тварин, але не вам. Та й заміж я зібралася. Квартира буде моїй дитині.

Звичайно, до одруження було ще далеко, та й про дитину теж зарано говорити, але Наталя на це сподівалася.

Микола був небайдужий до неї. Це навіть мати помітила. А найголовніше – вона здорова! А все інше у неї обов’язково буде…

Як вам вчинок чоловіка? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.