«Потім» – синонім слова «ніколи»

Чому важливо жити тут і зараз:

Нещодавно перечитала роман Наріне Абгарян «З неба впали три яблука». До глибини душі вразила історія чоловіка, який купив на ринку туфлі. Він хотів тут же перевзутися, але дружина стала в позу: «Мовляв, не вигадуй. Одягнеш на недільну службу».

Старий сильно образився, а дружина з жаром доводила, що є повсякденний одяг, а є ошатний.

Люди похилого віку повернулися додому і поки розігрівався наваристий хаш, він приліг відпочити і тут же помер. Вона його поховала, але в труну черевики не дала. Ще чого? Вони ж зовсім нові. Тільки небіжчик «став приходити» щоночі і докоряти в жадібності. Довелося чекати смерті чергової довгожительки, щоб взути ту в туфлі сорок п’ятого розміру.

Один знайомий з гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю. Він, семирічний, приїхав до неї погостювати на весняні канікули і попросив відкрити яблучне варення. Та ні в яку. Адже приберегла його для яблучного штруделя до Трійці. Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов додому. Адже грошей на зворотний квиток не виявилося. Бабуся не дожила до Трійці два тижні, а банку варення під шумок вкрав хтось із сусідів, прихопивши ще й вудки, і бочку для засолювання огірків.

У троюрідною тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасена, вибачте, на смерть.
– Вона Вам подобається?
– Дуже.
– Так носіть.
– Прийде час.

З властивим мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці, направляючись в ній на кладовище, а ось причепуритися за хлібом – саме те. Вона розуміюче посміхається і каже, що я ще не досвідчена в житті.

Мої батьки вже кілька років відмовляються їхати в санаторій. Хворіють, п’ють літрами нурофен, але пройти курс лікування і прийняти радонові ванни – ні в яку. Папа мотивує це тим, що в країні йде війна і йому соромно займатися своїм здоров’ям, коли на Сході гинуть люди.

Подруга іноді згадує горезвісну банку шпротів. Мама дістала її за якоюсь мега привабливою ціною і сховала на свято, не глянувши на термін придатності. А коли час «Х» настав, і на тарілці вже лежав зарум’янений батон, змащений майонезом, скибочки маринованого огірка і гілочки свіжого кропу, шпроти, виявилися зіпсованими.

Синдром відкладеного життя дуже зручний. У нього можна загорнутися, як у кокон і виправдати свої страхи і лінь. Небажання діяти і приймати рішення. Ось підростуть діти, настане літо, вечір п’ятниці, Пасха …

Краще з понеділка, з першого вересня, після відпустки або коли закінчиться війна.

З самого ранку ми чекаємо вечора. Увечері – новий ранок. Ми залишаємо на потім ошатні скатертини, нарядні слова, думки і мрії. Кращу роботу і кращий шматок.

Очікуємо слушної нагоди, відповідного моменту, першого місячного дня.

Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя – це те, що відбувається виключно зараз.

Автор: Ірина Говоруха