Праця дружини в сім’ї не цінувалася, і вона зважилася на серйозний вчинок

Єва прокинулася за хвилину до дзвінка будильника, годинник показував четверту годину.

Вона лежала в темряві, слухаючи хропіння чоловіка, і думала про те, що сьогодні їхній сімейній пекарні виповнилося сім років.

Сім років вона встає зранку, відчиняє пекарню, місить тісто, робить випічку, цілий день стоїть за прилавком, зачиняє касу, миє підлогу… Сім років «їхньої» пекарні, яка насправді належить лише їй.

Вадим закрутився і промимрив щось уві сні. У сусідній кімнаті спав син, Тимофію було дванадцять, і він давно вже не прокидався, коли мама йшла на роботу. Раніше, бувши маленьким, він вибігав у коридор, обіймав її ноги та просив залишитися вдома.

Тепер він спить до десятої та розмовляє з нею крізь зуби.

Пекарня знаходилася за п’ятнадцять хвилин ходьби. Єва йшла і думала про те, що сьогодні приїде телебачення, зніматиме сюжет про сімейний бізнес, про «чесний хліб».

Про те, як чоловік та дружина разом побудували справу з нуля. Вадим уже тиждень розповідав перед дзеркалом, що говоритиме…

Вона відчинила пекарню, увімкнула світло, одягла фартух. Руки самі почали працювати – борошно, вода, дріжджі, сіль… Вона знала всі рецепти напам’ять.

Незабаром вітрина була заповнена випічкою. Золотисті булки, рум’яні пироги, хліб із хрусткою скоринкою…

Єва зварила собі каву і сіла за прилавок. Незабаром прийдуть перші покупці, потім прийде «допомагати» свекруха. Вона сяде в кутку, питиме чай і коментуватиме кожного клієнта.

Потім, години до дванадцятої, прийде Вадим у гарному настрої, бо виспався. Подивиться виторг, скаже «непогано» чи «могло бути й кращим» і піде обідати.

Так було щодня. Так було сім років поспіль.

– Ми команда, – любив говорити Вадим.

І Єва кивала.

Свекруха прийшла до десятої. Вона налила собі чаю, взяла свіжоспечену булочку, сіла в кут і дивилася на Єву поверх окулярів.

– Ти явно не виспалася, – сказала свекруха, – вигляд у тебе нездоровий. Може, відпочила б?

– Я б із задоволенням, але хто тоді працюватиме?

– Ну… найміть когось.

– Вадик каже, самі впораємося.

Свекруха хмикнула. Вона завжди хмикала, коли мова заходила про гроші. Сім років тому вона вклала в пекарню свої заощадження і відтоді вважала себе головним інвестором із правом голосу у всьому.

Вадим прийшов до другої, коли знімальна група вивантажувала обладнання з машини. Він був у новій сорочці, пах дорогим одеколоном. Єва стояла за прилавком із червоними від недосипання очима.

– Чудово виглядаєш, – сказав Вадим, дивлячись на себе у вітринне скло. – Тимофію, іди сюди!

Син, якого завчасно відпросили зі школи, закотив очі й нехотя підійшов.

Журналістка виявилася молодою та енергійною.

– Розкажіть про вашу справу, – попросила вона Вадима.

І Вадим розповів про своє дітище, свої унікальні рецепти, про свою філософію «чесного хліба». Про те, як він із нуля підняв сімейний бізнес. Він говорив гарно, впевнено, з паузами у потрібних місцях.

– А дружина? – Запитала журналістка, кивнувши на Єву. – Вона також бере участь?

– Звісно! – Вадим широко посміхнувся. – Моя помічниця! Без неї я б не впорався.

– Помічниця … – усміхнулася про себе Єва, але, звичайно ж, заперечувати не стала.

– Тимофію, – журналістка повернулася до хлопчика, – а ти пишаєшся татом?

Син став поруч із батьком і посміхнувся до камери.

– Так. Батько крутий. Він усе вигадав сам.

– А мама?

Тимофій знизав плечима.

– Ну, мама просто пече… Придумує все тато.

Свекруха не втрималася і теж залізла в кадр.

– Син у мене з дитинства талановитий! – з ентузіазмом сказала вона. – Весь у батька, у діда. В нашу породу.

Єва відвернулася до вітрини та поправила булочки, які й так лежали рівно.

Коли знімальна група виїхала, а свекруха забрала Тимофія додому, Вадим підійшов до похмурої Єви.

– Ти чого така? – Запитав чоловік.

– Нічого.

– Образилася, так? А на що?

Єва випросталась і пильно подивилася на чоловіка.

– Помічниця, Вадиме? – різко спитала вона. – Твої рецепти? Ти все вигадуєш? Слухай, та ти жодного разу навіть тісто не замісив!

– Ой, та гаразд тобі! – відмахнувся чоловік, – сказав і сказав. Телебаченню потрібно, щоб було гарно, звучно. Ти не вмієш говорити на камеру, а я вмію. Ми команда, у кожного своя роль…

Команда… Він знову сказав це слово. Єва раптом згадала, як сім років тому повірила у це. Вони разом, вони команда, вони неодмінно впораються… А потім виявилося, що «разом» означає, що вона робить, а він лише командує.

Вона встає о четвертій ранку, він спить до десятої. Вона – рікша, а вони зі свекрухою – пасажири.

Тієї ночі Єва вперше за довгий час плакала у ванній кімнаті. І зовсім навіть не через дурне інтерв’ю чоловіка, а через сина. Через те, як він глянув у камеру і сказав, що «мама просто пече».

Вона втрачала його. Та що там, уже втратила. З кожним роком Вадим і свекруха відтісняли її все далі, перетворювали на обслугу, на «просту» жінку, на яку не варто дивитися. І син дивився на неї їхніми очима.

Вона витерла сльози, вийшла з ванної кімнати, лягла поруч із мирно сплячим чоловіком. І ухвалила рішення.

Наступного ранку Єва не встала о четвертій. Будильник задзвонив, але вона вимкнула його і залишилася лежати. Вадим прокинувся о сьомій, побачив, що дружина не вставала, що кава не зварена, і стурбовано запитав:

– Ти захворіла, чи що?

– Ні.

– А чому не встала?

Єва сіла в ліжку і спокійно глянула на нього.

– Тому що сьогодні твоя зміна. Ти ж теж у команді. Я посиджу, поспостерігаю, покритикую. А працюватимеш ти!

Вадим подумав, що вона жартує, і засміявся, але Єва не жартувала.

Він намагався пекти, і власники сусідніх крамничок потім розповіли Єві, як у нього це виходило. Перша партія булочок згоріла, друга вийшла сирою всередині. Третю він не довів до кінця, психанув та зачинив пекарню в обід. І так тривало до кінця тижня.

Постійні клієнти дивувалися і питали, де Єва? Що сталося?

Єва тим часом посилено шукала нове приміщення. І нарешті знайшла.

Колишня біляшна вимагала ремонту, але оренда коштувала дешево. Визначившись із приміщенням, Єва зателефонувала Людмилі, власниці квіткового магазину, яка вже сім років купувала у неї хліб та іншу випічку.

– Мені потрібна допомога, – сказала Єва і коротко виклала їй свою ситуацію.

Людмила не здивувалася. Вона вже бачила, хто насправді працював у пекарні! Вона позичила Єві грошей, знайшла знайомого юриста і здала їй кімнату у своїй квартирі.

– Живи, поки не встанеш на ноги, – сказала вона.

Цього ж дня Єва з’їхала і повідомила чоловіка повідомленням, що подає на розлучення.

Вадим відразу передзвонив їй і довго кричав у слухавку, що вона руйнує сім’ю, що без нього вона ніхто, що він не дасть їй жодної гривні.

– Мені не потрібні твої гроші, – відповіла Єва, – мені потрібний син.

– Він залишиться зі мною, – була відповідь, – тому що ти для нього ніхто.

Це було найболючіше, бо це було правдою.

Єва намагалася поговорити з Тимофієм, дзвонила, писала йому, але він не відповідав. Та одного разу Єва таки додзвонилася до нього, син узяв слухавку випадково, не подивившись на екран.

– Тімо, – сказала вона, – будь ласка, приходь до мене. Хоча б один раз. Я хочу тобі показати свою нову пекарню. Ти міг би допомогти мені, як раніше. Пам’ятаєш, як ми разом ліпили булочки?

Син довго мовчав, а потім холодно промовив:

– Не пам’ятаю. І не прийду. Бо ти нас покинула!

І він вимкнувся.

Вадим найняв юриста та подав на визначення місця проживання дитини першим. Аргументував він це тим, що мати не має ні свого житла, ні стабільного доходу, – вона «кинула сім’ю».

Єва не могла дозволити собі гарного адвоката. Людмила порадила свою знайому, яка взялася допомогти майже безплатно, але шансів було замало.

Суд відбувся за три місяці. Вадим привів свідків – матір, сусідку, друга, всі говорили одне й те саме, що Єва нестабільна, покинула сім’ю, обрала бізнес, а не дитину.

Адвокат Вадима був дорогий і тямущий. Він розклав усе по поличках, у матері орендована кімната, у батька квартира. У матері – незрозумілий стартап, у батька – сімейний бізнес.

Суддя спитала Тимофія:

– З ким ти хочеш жити?

Хлопчик не дивився на матір. Він дивився на підлогу.

– З татом, – була відповідь.

Єва заплющила очі. Вона знала, що так буде, але все одно сподівалася. Суд залишив сина із батьком.

Людмила чекала Єву на вулиці.

– Все, Людочко, – скрушно сказала Єва, – я його втратила.

– Стривай поки що зневірятися, – відповіла Людмила, – мій син теж спочатку вибрав батька. А потім повернувся.

– Підлітки обирають того, хто гучніший і яскравіший. Але потім виростають та розуміють, хто є хто. Головне, не зникай із його життя. Нехай бачить, що ти є.

Незабаром Єву знайшли постійні клієнти, і справи в неї потихеньку пішли на виправлення. А ось пекарня Вадима зачинилася за два місяці. Він намагався продати бізнес, але кому потрібна пекарня без пекаря?

Якось увечері, як розповіла потім Єві сусідка, Вадим зірвався на сина за те, що той не помив посуд. Він так кричав, що чув весь під’їзд.

– Ти такий же марний, як твоя мати!

Тимофій сунувся за втіхою до бабусі, але тій було не до нього. Вона була зайнята важливою справою – пиляла сина.

– Я вклала у цю нещасну пекарню усі свої гроші! – волала вона так, що тремтіли стіни. – А ти мене підставив!

– Це колишня мене підставила! – не залишався у боргу Вадим.

– А ти без неї, виходить, що нічого не вмієш?!

– Так, я не вмію пекти хліб! Мені потрібна людина!

– То найми!

– А гроші хто їй платитиме? Ти? Зі своєї пенсії?!

І так було день у день.

Минуло пів року. Єва орендувала квартиру-студію поряд зі своєю новою пекарнею і навіть думала про розширення. Якось одного погожого ранку їй зателефонував син.

– Мамо… – сказав він у слухавку з благанням. – Я не можу більше з ними. Вони лаються щодня… Можна я прийду?

– Звичайно, приходь, – дозволила Єва.

І Тимофій прийшов. Спочатку він пробув у її пекарні трохи більше як годину, потім лишився довше. А за тиждень він попросив забрати його до себе.

– Я можу… ну, допомагати тобі… Ну, пекти булочки, – промимрив він. – Ми знову будемо командою… Якщо ти хочеш, звісно.

– Хочу, – посміхнулася Єва.

Наступний суд з опіки над сином пройшов на її користь. Вадим, повністю занурений у свої проблеми, заперечувати рішення не став.

Та це було б і марно, бо, нарешті, син все зрозумів правильно, – хто є хто! Хто гарував, а хто вершки злизував…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!