Працюю у звичайній місцевій перукарні. Приємний жіночий колектив та тепле ставлення до гостей. Будній день, справа надвечір

Працюю у звичайній місцевій перукарні. Приємний жіночий колектив та тепле ставлення до гостей. Будній день, справа надвечір.

Приходить молодий чоловік років 30-35 із 5-річним хлопцем, вітається та одразу запитує, куди можна сісти синові, бо в нього записано на цей час.

Хлопчик теж вітається, сідає, розглядає всякі ножиці, бритви та поводиться досить тихо. Я питаю:
– Як стригти?

Батько як прийшов, відразу уткнувся в журнал, що лежить на столі для гостей, і навіть не дивлячись на нас каже:
– Якось по-звичайному. Жодних надмірностей. Як от є, тільки коротше, щоб виглядав охайно. Мені головне, щоб дружина “роботу” прийняла.

Я розумію, звичайно, що це не моя справа, але я аж заціпеніла. Ну гаразд, він у свого чада не питає думки. Це я можу прийняти, може, дитина просто не знає, як їй треба.

Хоча в мене бували дітки, які приходили та чітко знали, як у якогось персонажа чи актора вони хочуть стиль. Ну сам він міг хоч трохи взяти участь? Невже настільки все одно?

Головне, щоб дружина заспокоїлася і все, а йому все одно. Ще й хлопчик такий тихий, наче заляканий. Вже не знаю, що відбувається в цій сім’ї, може, мама про нього дбає більше і більше бере участь у його житті.

Але мене ця відповідь вразила. Чому чоловіки знають про свою машину більше ніж про дитину, прислухаються до стуків і грюків різних, а в дитини навід забувають спитати “як ти хочеш”. Чи може я не права?