Про розлучення не шкодую, але дивитися не можу, як процвітає колишній — бісить

– Зло бере і так, якщо чесно. Та ще й колишня свекруха мені на очі потрапляє та постійно каже, що це я така невдачлива, просто талісман нещасть, — засмучена Валентина.

– Шкодуєш про розлучення?

– Та начебто і не шкодую, але як подивлюся, колишній зараз просто в шоколаді, а в мене все зовсім погано. Куди не кинь, скрізь клин. Як згадаю своє життя у заміжжі, так здригнуся. Начебто й нема про що шкодувати. Але чому тепер все так?

Валентині 35 років, заміж виходила 9 років тому, чотири роки у розлученні. Відверто кажучи, жили вони з колишнім чоловіком погано: ніяк не могли вибратися з однокімнатної Валентини, яку вона успадкувала, чоловік то працював, то знаходився у пошуку. Та й коли працював, то заробляв такі копійки, яких насилу вистачало на те, щоб звести кінці з кінцями.

– Віриш, у декреті рахувала копійки, що залишилися в гаманці до зарплати та прокладки у ванній, чи вистачить мені, чи як економити… чи, чим доведеться? Соромно про це говорити, але це просто була якась діра. Як квартиру більше купити, як на море дитину вивезти? Вижити, ось що було в нас головне.

Чоловік загалом до весілля непогано заробляв, навіть машину собі примудрився купити, одягався досить добре, подарунки Валентині дарував дуже непогані. Отже, вважає жінка, кошти в нього були. І сам весь був доглянутий.

А ось потім якось знітився. Одного дня Валентина його втішила тим, що вона чекає дитину, а чоловік виклав у відповідь свою “радість” — його звільнили. І нову роботу шукав майже до декрету дружини, зрідка виходячи на якісь смішні разові підробітки.

– Не було грошей зайвих взагалі, посаг доньці купувала лише після того, як декретні виплатили. Жодної дрібнички до цього не придбала. Та й що я там купила? Майже все дала двоюрідна сестра. Тільки на виписку нове було та в поліклініку з’явитися. При цьому від чоловіка постійно чула: А що, ми голодуємо чи що? Ну, у тебе ж є дохід. Зараз важко, але потім я на ноги стану, зараз важко з роботою. А коли з роботою було легко? Кого чекали крісла начальника на кожному повороті?

Свекруха кидалася сина захищати, мовляв, він не винен, що його змусили піти з колишньої роботи. Дах у вас над головою є, нічого, все налагодиться. Але були у Валентини й інші претензії до колишнього: диван він окуповував одразу, як повертався з роботи та практично до ранку.

– Ні з дитиною допомогти, ні вдома. Шаленіла я страшенно. Відмовка була зате шикарна: “Я з роботи, я втомився”. А що тієї роботи? Через пів року і звідти сам пішов через конфлікт із шефом. Не сподобалося йому, бач, накричали на нього. І знову вдома сидів три місяці, а потім пішов на такі гроші, що згадувати соромно. Мама моя з пенсії нам намагалася допомагати, ганьба ж. Ганьба!

Обстановка у квартирі була напружена. На пропозицію Валі їй вийти з декрету, поки з чергової роботи він не вилетів, чоловік відповідав гордою відмовою: “Ти мене біля плити з кашею не поставиш”

У результаті, коли вона змогла відправити доньку в садок, Валя зітхнула з полегшенням та надією, через кілька місяців отримала підвищення, з донькою допомагала мама, трохи вільніше стало з грошима, як чоловік знову звільнився.

Тоді Валя і не витримала: подала на розлучення, чоловіка відправила до мами. Перший рік у житті Валентини все справді складалося вдало: і обновок накупила собі та дитині, і на море дівчинку звозила. На свої, бо аліменти колишній чоловік платив копійчані.

Жінка ходила горда та спокійна, навіть зав’язала стосунки з чоловіком. А потім у неї якось покотилося під укіс. Спочатку захворіла мама і не змогла більше сидіти з онукою, коли та хворіла. Потім на роботі змінилася команда, новий начальник провів оптимізацію та посаду Валентини скоротили.

– Я на вулиці не залишилася, але перевели мене знову в рядові. Звичайно, в грошах втратила сильно. Ну, думала, не біда. Шукатиму роботу. Але довго взагалі нічого не могла підібрати, а коли перейшла на нове місце, то не все так райдужно виявилось, як обіцяли. Краще б на колишніх умовах працювала.

На новому місці до Валентини відразу почали чіплятися, шукати промахи, крім того, там була ціла система штрафів. Поскаржитися б і можна було, та тільки тоді точно — тільки звільнятися, працювати не дадуть, а в країні була чергова криза. У результаті все одно скоротили й жінка сьогодні просто працює там, куди вдалося влаштуватися: не за фахом, далеко і за дуже скромні гроші.

– Мама хворіє, донька в школі, постійно рвуся, щоб її забрати, вічно щось вигадую. Як казала колишня свекруха, добре хоч дах є над головою. Зі своїм чоловіком я розлучилася, кому потрібні чужі проблеми? У самої почалися проблеми зі здоров’ям. А на нормальне лікування потрібні нормальні гроші, – перераховує Валентина.

– Просто чорна смуга, Валь, налагодиться все…

– Та Коли? Я вже втомилася. Зате раптом, поступово від чоловіка стали приходити аліменти досить непогані, а потім вже й свекруха, що була мене носом, тицьнула, мовляв, якого мужика я по дурості своїй втратила, якого дбайливого батька я позбавила її внучку.

– А що, там справді все так вдало у нього? – цікавиться подруга.

– Зважаючи на все, так. Я в його соцмережі залізла, він одружився, виявляється, на медовий місяць кудись за кордон їздили, три місяці тому дружина його друга сина йому народила, так у колишнього вся сторінка з малюком: ось син мій тут, ось син мій там! І свекруха ще хвалиться весь час, — відповідає Валентина з досадою.

– Йому, звичайно, на нову роботу родичі моєї нової невістки допомогли влаштуватися, – каже мама колишнього чоловіка, з якою Валя стосунки все ж таки підтримує через доньку. Не нахвалиться на сина. Поспішила ти, Валю, дочку свою знедолила, можна сказати.

– А то Ви не пам’ятаєте, як ми жили, – зло обірвала мати колишнього Валентина. – Як син ваш місяцями на дивані лежав і нічого не хотів!

– З тобою не хотів, – уїдливо обірвала її колишня свекруха. – А з новою дружиною він захотів. Ось і не ладилось нічого в нього. І потім, нікому тобі стало свою негативну енергію передавати й що? справи до низу покотилися.

– І послала б до біса колишню свекруху, але хто з донькою буде сидіти, якщо що, – зітхає Валентина. – Мама зовсім ніяка, їй самій не до себе. Для моєї доньки батько нікудишній, аліменти тільки зараз платить і вони підтримують нас, а для другої сім’ї – ідеальний чоловік. Чому так?