Продала квартиру та переїхала якомога далі від сина з невісткою. Втомилася постійно бути крайньою

Продала квартиру та переїхала якомога далі від сина з невісткою. Втомилася постійно бути крайньою

Хто б мені раніше сказав, що я продам квартиру своїх батьків і поїду до іншого міста, щоб не перетинатися з рідним сином та його дружиною – не повірила б. Але я втомилася постійно сваритися, нервувати та доводити, що я не винна.

Простіше вже на старості років змінити місце проживання, ніж постійно слухати закиди від сина та скиглення його дружини.

Мій син Владислав одружився близько п’яти років тому. На цей відповідальний крок він вже йшов у свідомому віці – йому було тридцять років. Алла, його дружина, на півтора року молодша.

Начебто дорослі люди, які з ними можуть бути проблеми? Але проблеми почалися практично одразу ж.

У сина до шлюбу була його однокімнатна, у якій він і жив. Квартиру йому купували ще ми із чоловіком, коли син закінчував університет. Вирішили, що це чудовий старт у житті – дах над головою вже є, а все інше він вже сам собі заробить.

Після весілля молодята пару місяців пожили окремо, а потім вирішили, що треба розширюватися. У нареченої за душею нічого не було, продавати свою квартиру син розсудливо не збирався. Тому вони вирішили квартиру сина здавати, а самі тим часом пожити в мене.

Ідея відразу мені не сподобалася, але я чомусь посоромилася сказати сину, що не чекаю на нього з дружиною на постійне проживання. Заспокоювала себе, що зате не буде нудно, та й взагалі, багато матерів на моєму місці б від захоплення стрибали б – син поряд. Загалом, дала себе вмовити. Переїхали молоді до мене.

Проблеми почалися одразу ж. Невістка дуже по-господарськи почала розпоряджатися у квартирі – переставила мої флакончики у ванній, почала переставляти посуд так, як зручно їй, а якщо враховувати, що в неї зріст під метр вісімдесят, а в мене метр п’ятдесят, для мене такі перестановки були незручні.

Я спочатку просто мовчки робила так, як мені треба. Це стосувалося переставляння тарілок і сковорідок, прибирання, миття посуду, приготування їжі.

Потім зрозуміла, що до невістки або не доходить, або вона старанно вдає, що не доходить – я стала їй пояснювати, що треба робити ось так і ось так. Потім, коли цей етап вона проігнорувала, я почала робити зауваження.

Ну насправді – пів року людина живе, за цей час можна запам’ятати, де у господині зберігаються сковорідки, що я терпіти не можу знаходити на ранок у раковині гору закислого посуду, а в холодильнику купу відкритих мисок із залишками їжі. Пів року намагалася спокійно пояснити, шість місяців!

Але Алла замість того, щоб просто прийняти мої правила, почала скаржитися сину, що я до неї чіпляюся. А син вже почав висловлювати невдоволення мені, мовляв, незлюбила я невістку і поводжуся, як змія. Дуже було це “приємно” чути, звісно.

Найцікавіше, що після зауважень Алла кілька днів демонстративно робила так, як я просила її, а потім знову починала робити так, як їй подобається.

– Не розумію, навіщо ти терпиш, – знизала плечима подруга. – Це вони хочуть квартиру розширити, то ж це вони повинні перед тобою навшпиньки ходити.

Але я не та людина, яка може змусити оточуючих ходити стрункою. Тільки я маю ліміт терпіння. І мій вичерпався, коли невістка без попиту запросила до мого будинку гостей.

Я тоді прийшла з роботи розбита, з температурою, хотілося лише спати, а в мене вдома вечірка.

Я Аллу кілька разів просила вивести гостей, вона кивала і казала, що через п’ять хвилин. І так пів години, які мені здалися вічністю. У мене голова розколюється, а в них за стіною музика та сміх. Навіть мій терпець урвався.

Мені довелося самій вийти та вказати гостям невістки на двері. Благо вони виявилися більш тямущими, ніж Алла, і за п’ять хвилин у квартирі вже нікого не було.

Алла пішла разом із ними. Як потім виявилося, побігла скаржитися Владиславу, яка в нього мати жахлива і груба.

З її розповіді вийшло, що я прийшла додому не в дусі, мало не з кулаками вигнала її гостей, які заскочили на хвилинку чаю попити.

У мене шок був від того, як Алла все перевернула. І ще від того, що син беззастережно став на бік дружини, висловлюючи мені своє невдоволення.

Я тоді їм сказала, щоби шукали собі інше житло. Дала два дні, а потім пообіцяла замки змінити. Вони поїхали через день і потім ми близько пів року взагалі не спілкувалися.

Вже потім якось поступово почали відновлюватися стосунки із сином. З Аллою я дружби не шукала, спілкуватися з нею не хотіла.

Але коли на світ з’явився онук, таки довелося контактувати, тут хочеш не хочеш, а треба. Молоді на той час іпотеку взяли, жили вже у двокімнатній квартирі.

Оскільки грошей не вистачало навіть з урахуванням здачі квартири сина, Алла вийшла на роботу, прилаштувавши дитину в ясла. Мене вмовили бути напохваті, щоб молода мати не бігала постійно лікарняними. Я тоді вже була на пенсії, але я підробляла репетиторством.

Онук хворів часто, мені його могли спокійно привезти вранці без попереднього дзвінка. Просто привозили, ставили перед фактом, що у дитини кашель і температура і все, далі крутись, бабуся, сама. Я й крутилася, таки рідний онук.

Але невістка завжди знаходила причини причепитися. То я не тим дитину годую, то не так одягаю на прогулянку, то не займаюся за якоюсь химерною системою, яку вона десь вичитала, а якщо раптом онук синець десь спіймає, то там мало не до істерик доходило. Подяки я від них не чула жодного разу.

Якось мені це все набридло, я синові та невістці заявила, що більше не братиму онука собі. Втомилася я бути цапом-відбувайлом. Все їм не те, не так.

Так невістка такий скандал вчинила – і права я не маю їх кидати, і це я винна, що їм довелося іпотеку брати, адже це я їх з дому вигнала, і внуком я не займаюся. А син стояв і погоджувався зі словами дружини.

Нічого я говорити не стала, вивела їх за двері та розплакалася. Так прикро стало – я їм стільки років допомагала, а вони зі мною так розмовляють. І нехай невістка, але й син же з нею згоден, хоч я його і вивчила, і на ноги допомогла стати.