Пролунав дзвінок телефону, на екрані висвітлилося: Тамара. Розмова з дочкою мене не втішила. Вона привітала мене з виходом на пенсію та одразу спитала, коли я зможу почати сидіти з молодшою ​​онучкою, за приватний садок невигідно платити

Останній рік до пенсії я доробляла з нетерпінням. Скоріше б на відпочинок вже.

Планів набудувала: хоч раз за кордон з’їздити, у кемпінгу пару тижнів пожити та до подруги в іншу область з’їздити, 20 років не бачилися.

Настав довгоочікуваний день. Відстоявши чергу у пенсійному фонді, я здала пакет документів на призначення пенсії.

Вийшовши з задушливого приміщення на вулицю, я на повні груди вдихнула запах свободи. Не жарт, 35 років безперервного стажу. Дім, робота, діти.

Все скрізь встигнути, всіх нагодувати – обслужити. Благо, тітка квартиру мені залишила, та від чоловіка трикімнатна залишилася.

Квартиру здавала, обох дітей в інституті на ці гроші вивчила. А зараз все можу своїм життям жити.

Можна сказати, що життя тільки починається. Неподалік тур агенція є, зайти треба, прицінитися. Та забігти закордонний паспорт забрати. З цими думками я пішла у бік будинку.

Пролунав дзвінок телефону, на екрані висвітлилося: Тамара. Розмова з дочкою мене не втішила.

Вона привітала мене з виходом на пенсію та одразу спитала, коли я зможу почати сидіти з молодшою ​​онучкою, за приватний садок невигідно платити.

А навіщо платити, якщо є безплатна бабуся на пенсії? Повідомивши, що внучку вони вже забрали з саду і завтра вранці мені привезуть, дочка поклала слухавку.

За пів години, приблизно з таким же проханням, зателефонував син. Мене вони навіть не спитали, так просто поставили перед фактом. Я їм мушу допомагати.

Я мушу…

Я сказала синові, щоб приїхав до мене завтра вранці, розвернулася на 180 градусів та пішла до туристичного агентства. Діти з онуками примчали до 7 ранку. Побачивши в коридорі зібрану валізу, вони засипали мене запитаннями.

– Рідні мої, я вас люблю, і онуків дуже люблю, але сидіти з ними не буду. Я вийшла на заслужений відпочинок. Я вас виростила, вивчила, дала кожному по квартирі. Ви з сім’ями щороку їздите у відпустки, а я море тільки на вами привезених магнітиках і бачила. Майте совість! Я купила квиток до Туреччини, завтра їду. Зрештою, я заслужила відпустку.

Діти образилися, сильно. Але в чому я не права? Коли вони одружувалися та дітей планували, мене не питали: ми дорослі, самі розберемося. От і нехай розбераються.

А на мене чекає Кемер та гарячі пенсіонери. Як ви вважаєте чи можу я дозволити собі за 35 років хочаб два, а може навіть три місяці нічого не робити? Залишайте ваші коментарі та пальчик до гори, якщо згодні!