Прошу бабусю посидіти з онуком, а вона то свічки окопні має йти робити, то кікімор плести. Як так може бути, що часу на онука немає зовсім?

Я вже три роки, як щаслива мати. Лука з’явився в нашому житті і, якщо чесно, то скріпив наш шлюб. Я знала, що в чоловіка були інши стосунки, думала як втримати родину разом. Але рішення пришло само собою, позитивний тест, розмова, спільний шлях батьківства.

Тоді ж я прямо розповіла чоловіку, що знаю про нього багато такого, що краще б не знала. Я змусила його обіцяти, що він припинить ті стосунки і перестане ганьбити власну родину у очах людей. Тоді я вважала, що це розумно з мого боку.

З часом я помітила, що відношення чоловіка до мене стало іншим. Ніби те, що я знаю про зраду, робить поганою мене, а не його. Він десь загубив до мене повагу, вже не говоритиму про любов. Так, все що стосується Луки він обговорює жваво, але далі я ніби втрачаю з ним будь-який зв’язок.

Я знаю, що обіцянку чоловік не порушив. Та дівчина зустріла іншого хлопця і вже побудувала родину. Але розрив того зв’язку не повернув тепло чоловіка до мене. Тоді, мені здається, він кохав лише її. А тепер ніби не кохає нікого.

Окрім тепла і якоїсь турботи, між нами змінились і банальні побутові речі. Чоловік видає кошти лише на найнеобхідніше, а для сина на що завгодно.

Я вирішила його провчити і попросилася на роботу у фотоательє, де працювала ще до шлюбу. Хоч зможу собі дозволити щось приємне, відчую знов себе жінкою і повноцінною людиною.

Чоловік поставився до ідеї спокійно, лише наголосив, що турбота про сина не має постраждати. Я знайшла для Луки гарний садочок, впевнено переклала оплату дошкільного закладу на чоловікові плечі. Але за пару місяців мені стало по-справжньому важко.

Так, поки я працюю, син нагодований і зайнятий. Але ж вранці та ввечері стільки роботи. Всіх зібрати вранці, нагодувати. Трішки прибрати ввечері, знаву ж їжа. І так по колу. Чоловік допомагати не збирався, навіть банально з купівлею продуктів.

Найбільше роботи по дому випадає на суботу, незавершені справи ніби весь тиждень збираються і чекають. Чоловік по суботам завжди має власні плани, які зі мною навіть не обговорює. Поїздки-зустрічі, я не знаю.

От і прийшла мені гарна думка, а якщо в суботу Лука побуде з бабусею? А я швиденько в магазин, потім на кухні, потім прибирання. Може б ще й у гості до подружки. Це було ідеальною ідеєю.

Але моя мати привела мене до тями. Виявилося, що кожної суботи вона іде у благодійний фонд і там працює цілий день. Я спитала, чи не вийде так, що її онук буде важливішим за ті справи?

Тоді вона закотила очі і почала говорити, що там займається окопними свічками. Під керівництвом досвіченого свічковара усі пенсіонерки її будинку крутять і заливають сотні свічок. А інколи у фонд привозять купу сірого і зеленого ганчір’я, з цього можна сплести кікімору.

Моя мати наголосила, що так почувається корисною. Вона б хотіла віддавати на ЗСУ більше коштів, але звідки ж їх узяти.

Після цієї розмови я зрозуміла які ж дурні проблеми у мене і мого чоловіка. Відправила всю останню заробітню плату на ЗСУ одним платежем, а матері скинула скрін. Хотіла б і чоловіку похвалитися, але ж хіба йому буде то цікаво?

З приємних новин, мати бере Луку до себе на усю суботу щотижня. Вона зрозуміла, що я, як і вона, хочу допомагати. Я ж почала встигати усе заплановане, на дурні думки щодо чоловіка просто не маю часу. Стала більш щасливою, бо знаю, що роблю щось дуже корисне!

А робити свічки і плести кікімор бабуся ходить все-одно, просто разом з онуком Лукою. Всі його там дуже полюбили, а керівниця благодійної організації прозвала “найменший волонтер”.