– Просто позбавляюся від зайвого у своєму житті…

– Чому я повинен тебе утримувати?

– А ти мене утримуєш?

– А хто купував тобі тиждень тому ліки? Хто купував продукти за твоїм списком? Капці тобі довелося шукати, бо в старих тобі в лікарні не лежиться. У лікарні треба лежати, а не капцями виблискувати! Добре, що халат не довелося шукати по всьому місту.

Алла розгубилася від такої поведінки чоловіка. Не чекала. Занедужала вона, в лікарню потрапила зі звичайним апендицитом. До цього все на ногах переносила, навіть із температурою на роботу йшла.

Пігулка – і все пройшло. Чоловік іноді хворів і сидів на лікарняному вдома, не часто, але двічі на рік точно. Вона і ліки купувала і бульйон варила.

Алла прикинула, що за п’ять років спільного життя десять його лікарняних пережила, а сама вперше на лікарняне ліжко потрапила. Тепер виявляється, що він її утримує. Ось як!

– Мовчиш?

– А що я тобі мушу сказати? Дякую за турботу!

– І все? – Операцію зробили, – така собі операція. Випишуть тебе завтра, приступай до своїх обов’язків. Я в магазин більше не піду.

– Мені не можна важке підіймати. Сходиш знову зі списком.

– І знову за мої гроші?

– Коли я ходила в магазин за свої гроші, ти не був проти! Коли ти хворів та пив ліки, то не цікавився на чиї гроші я їх купила! А скільки разів ти хворів?

– Ти мене дорікаєш? У мене лікарняний був.

– У мене також буде лікарняний!
***
Минув тиждень після виписки. Алла провела Олега на роботу. Останнім часом він був невдоволений, особливо походами в магазин.

Доводилося платити, але і їв переважно він. Алла їла небагато, і лише те, що їй дозволили лікарі. А ввечері спалахнув черговий скандал.

– Чому я мушу витрачати свої гроші? Чому я повинен годувати тебе та утримувати?

– Ти знову починаєш?

– Я витратив усі гроші, перекажи мені, чи дай свою карту!

– У тебе немає грошей? Цього не може бути!

– Може.

– Тоді сидітимемо без продуктів. Крупи вдома є, трохи яєць, сир. У морозилці є риба та трохи м’яса.

– Мені потрібні гроші!

– А твої де?

– Я віддав їхній мамі, щоб не витратити усі.

– Ось у мами й візьмеш.

– І чого ти починаєш?

– Я? Почав ти. Я завжди витрачала на їжу свої гроші та не питала з тебе!

– А я плачу за комуналку. До речі, у твоїй квартирі.

– За половину.

– Ми мандруємо на мої гроші.

– Ми вже два роки ніде не були. А гроші ти витрачаєш лише на бензин.

– Ти меркантильна!

– Але ж почав це ти!

– Переглянь свою поведінку інакше нам доведеться розлучитися!

Якщо так справа піде далі, то й до розлучення недалеко. А може, вже й час, поки дітей немає?

– Алло, ти коли до нас приїдеш? – Запитала мама телефоном.

– Мамо, я після операції, поки навіть із дому не виходила.

– Валентин робить ремонт у літній кухні, йому терміново треба привезти фарбу. Збирайся. Йому потрібне велике відро, так дешевше. Колір він скине тобі.

– Я не поїду, мені не можна поки що важкого підіймати.

– Попросиш продавця, тобі завантажать. Знайшла проблему.

– Добре, хай скине колір та гроші.

– Які гроші? Він усе витратив на ремонт будинку, а літня кухня стане в пригоді всім.

– Мені не знадобиться. Скине гроші, а потім я поїду. Я на лікарняному, грошей у мене нема.

– Брешеш, у тебе завжди гроші є! І ще йому, крім фарби, потрібна якась особлива плита. Стару вони в літню кухню прибудують, а нову до хати.

– Це має бути твій подарунок. Якщо вже я почала про подарунки, то батькові незабаром день народження, він хоче новий велосипед, а мені потрібна кавоварка.

– Ти ж не п’єш кави!

– А гості? Твій брат часто приходить у гості, він любить каву. Фарба та плита потрібні зараз, а решта – у дні народження. Валентин тобі зараз все скине.

– Ні, мамо! У мене зараз нема грошей.

– Ти це спеціально кажеш?

– Чому ти так вирішила?

– Через Валентина. Не міг він тоді до тебе приїхати, був зайнятий!

– Це ж коли вам треба, то я повинна! А вас просити, то ви дуже важливими справами зайняті. Я не просила грошей, просто поміняти кран. Валентин сантехнік, інструменти є, є досвід. У Олега ні того, ні іншого.

– Він сантехнік, але безплатно працювати не повинен!

– Ось у чому річ? Йому треба було заплатити?

– А як ти думаєш?

– Зрозуміло! А то я щось розмріялася! Нехай Валентин мені перекаже гроші на все і ще на бензин.

– Я ж тобі казала, що плита – це подарунок. А з рештою – просто допоможи. Він же твій брат!

– Кран мені зробити – він не брат, а сантехнік! А я завжди сестра! Привези, відвези, купи, подаруй. Подарунки – це справа добровільна, хочу – дарую, хочу – ні. Ось зараз не хочу!

– Як це? У нього через тебе вся справа встане.

– У нього є машина, сам з’їздить. Я не поїду. А про подарунки тобі та татові я подумаю. Каву я не люблю, ти не п’єш, отже, подарунок потрібен інший. Кавоварка зовсім не тобі.

– Тобі шкода для нас грошей? Ти зовсім стала жадібною. Що з тобою відбувається?

До випадку з краном Алла іноді допомагала братові. Звичайно не все, що просила мама, вона виконувала, та й просили вони тоді небагато.

Іноді грошей переказати, іноді привезти щось, от і все. Тоді Алла це не вважала чимось незвичайним, а зараз задумалася. Чомусь усі відразу почали вимагати, ще й звинуватили її у меркантильності.
***
– Ти подумала? – Запитав чоловік за вечерею.

– Звісно. Тепер на все будемо скидатися порівну.

– Ні, я тебе утримувати не маю наміру. Думай далі, а я поки що йду до мами.

– Добре. Тільки на вечерю більше не приходь.

Олег пішов із пакетом білизни. Дзвонив щовечора. У нього було одне запитання – чи подумала дружина. А вона не подумала, вірніше, подумала. Олег не приходив цілий тиждень, а потім натрапив на свої речі біля порога.

– Це що?

– Це ж я подумала! Ти їдеш, я вже подала на розлучення. Ключі поверни.

– Але мама мене випроводила. Де я житиму?

– Де зареєстрований, там і живи.

– Але ж це у мами, а вона…

– Мені це вже не цікаво. Постарайся швидше звільнити квартиру, на мене ще чекає прибирання. Якщо щось знайду твоє, то повідомлю.

– Алло, за що? Що це означає?

– Нічого не означає, просто позбавляюся зайвого в моєму житті!

…Алла приїхала до мами на день народження. Кавоварку вона подарувала, але вона виявилася не такою, яку хотіла мати. Валентин хотів пити каву з дорогої кавоварки.

– Тату, а тобі який велосипед подарувати? Триколісний, з мотором?

– Не потрібний він мені. З чого ти взяла? Мені б новий телефон, не дорогий, мій зовсім погано працює. Тільки й налаштувати мені його допоможеш.

– Я тебе зрозуміла, тату.

Велосипеда не було. Батько зрадів, а мати засмутилася.

– Я ж казала, що потрібний велосипед. З кавоваркою ти помилилася, то хоч би про велосипед поцікавилася. Телефон! Навіщо він йому, нам і одного вистачило б.

– А тато радий.

Батько був радий, мати засмучена, а тринадцятирічний син Валентина щось говорив бабусі. Алла краєм вуха зрозуміла, що на велосипеді мав кататися саме він.

Хитра мама! Чи нахабна? Кавоварка для сина, велосипед – для онука, все коштом дочки для сім’ї синочка. Плита! Алла її не купила. Не було б шкода для брата, якби до неї ставилися не так.

Скинула всіх разом, як непотрібний баласт! Задовбали! Поки що самотня, але це тимчасово. Страшно, щоб знову ніхто не сів на шию.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.