При розлученні син із невісткою так за дитину боролися, а тепер він нікому з батьків не потрібен, у кожного нова сім’я

Я нікого в цій ситуації не вигороджую. І син у мене баран ще той, і невістка доброго слова не варта. Та і я, швидше за все, не біла і пухнаста, коли примудрилася такого сина виростити. Але все це розуміння ситуацію, на жаль, зовсім не змінить.

Шлюб сина та Алли починався одразу якось невдало. Вони поки готувалися до весілля сто разів лаялися, розходилися, забирали заяву, знову подавали.

Я на цей цирк з конями дивилася з жахом, бо чудово розуміла – якщо вони зараз так поводяться, то що ж буде після весілля. І не помилилась.

Попри вмовляння рідні, діти таки одружилися, хоча мало не розбіглися просто на порозі РАГСу. Я вже тоді розуміла, що чекати від цього шлюбу чогось хорошого не варто.

Сказати, що вони жили, як кішка з собакою, значить нахабно набрехати, кішка з собакою живуть набагато спокійніше і дружніше, чого про молодих сказати не можна.

То син із речами до мене прийде, то невістка з речами до своїх поїде, і все це не раз на місяць. Скандалять, сваряться, кажуть один одному такі жахливі слова, що я ледве дар мови не втратила, коли вони при мені лаялися.

Потім вони миряться і знову з’їжджаються, на якийсь час у них тиша, а потім все починається заново через якусь нісенітницю.
Я спостерігала все це збоку, бо всі слова були сказані ще до весілля, і син слухати їх не хотів. Постійно рвати собі серце я не збиралася. Та й не залежало від моїх слів там нічого.

Коли стало відомо, що вони чекають дитину, я була впевнена, що невістка не доносить термін. Стільки стресу, скільки було в їхньому сімейному житті, явно не сприяють нормальному перебігу виношування.

Але боялася я даремно. Під час очікування дитини якось вони зібралися, перестали скандалити, син із речами не приходив, невістка теж не втікала, і тоді я вперше подумала, що в них може щось вийти.

Усі сім місяців, як вони довідалися про вагітність, і потім ще пів року після появи малюка у їхній родині було все спокійно, а потім карусель знову закрутилась.

І в міцних сім’ях декрет може стати випробуванням, а тут просто бочку з порохом підпалили, всі чекали, коли рвоне.

Періодично були великі скандали, але остаточно все звалилося, коли невістка вийшла з декрету. Пів року десь минуло, як онук пішов у садок, і син оголосив, що вони з Аллою розлучаються.

Емоції були змішані. З одного боку, до цього все спочатку і йшло, а з іншого – у них дитина, а з ним як бути. Ось в дитині й полягала у результаті найбільша проблема.

Почалися нескінченні суди, які визначають, з ким житиме дитина. Син і невістка тягли ковдру на себе, розповідали один про одного такі речі, що я обох на психіатричну експертизу відправила б.

У підсумку опіку над дитиною залишили за невісткою, у неї з житлом було краще, її батьки живуть у приватному будинку, а у нас із сином двокімнатна, хоча син і сказав, що готовий винайняти квартиру більше, але суддя, мабуть, втомився від цього балагану.

Ще якийсь час колишнє подружжя сварилось через зустрічі з дитиною, аліментів та іншого, а потім у сина з’явилася дівчина, у невістки чоловік, і їм обом стало не до цього.

Я зі сватами продовжую спілкуватися, бо онук у нас спільний, тому й знаю, що невістка вже давно живе у свого нового нареченого, там справа до чергового заміжжя йде.

Син у мене вже одружився і зі своїм сином майже не бачиться, дуже рідко забирає його в парк чи кудись ще, нова дружина не шанує хлопчика, що не дивно.

А виховуємо онука ми зі сватами. То я дитину заберу, то вони. Трясемо недбайливих батьків, щоб розщедрилися на утримання дитини, возимо по гуртках, лікарнями, минулого літа свати його на море возили.

Ні син, ні невістка навіть не цікавляться дитиною, у кожного своє життя. Дуже онука шкода дуже. Тепер у нас зі сватами є мета – дожити до моменту, коли онук встане на ноги, бо крім нас його підіймати нема кому.

Ось тільки на крики та сварки були спроможні батьки, а як дійшло діло проявляти любов та турботу, так розбіглися по своїх інтересах.