“Причеп” нікому не потрібний. У моєї дочки нова сім’я”

Моїй дочці Наташі 37 років, її доньці Маші 13. Так склалося, що з першим чоловіком, Машиним батьком, Наташа розлучилася, коли Машеньці було всього 2 місяці.

Загуляв чоловік, вона не вибачила. Прийшла із донькою жити до нас.

Жили ми в нашій трійці вчотирьох: ми з чоловіком, Наталя та Машенька.
Користуючись тим, що Машу було на кого залишити, Наталка часто йшла то до подруг у гості, то вони на природу компаніями вибиралися.

Ми з чоловіком були взагалі не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка.

Я майже завжди відводила і забирала Машу із садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла.

П’ять років тому Наталка пішла жити до свого коханого. Він винаймав квартиру в іншому районі міста.

Машу вона з собою не взяла — був кінець навчального року, дівчинці було б незручно діставатися до школи.

Якось майже одразу Наташа опинилась при надії, вони розписалися. Вирішили жити у нас. З’явився онук. Так і мешкали.

Наталя з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Машенька в іншій, а ми з чоловіком у третій. Нормально жили, мирно.

Тільки було видно, що до малюка Наталка з чоловіком ставляться набагато краще, ніж до Машеньки. Ні, її не ображали, не шпигали. Просто наче Коля — їхня дитина, а Маша — сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку.

Колю визначили в садок, Наташа вийшла на роботу, і з грошима полегшало. Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили іпотечний кредит та купили собі однокімнатну квартиру.

Я одразу казала, що треба купувати квартиру поряд з нами, інакше як Машенька до школи ходитиме?! А міняти школу – великий стрес.

Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант та купили житло на іншому кінці міста. Машу із собою не взяли.

Наталка попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната.

Музична школа, знову ж таки, поряд. Якщо брати її із собою, то втрьох доведеться жити в одній кімнаті, міняти школу. Ми з Машенькою поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю.

Так і живемо. Наталка спочатку приїжджала часто після роботи, щоденник дивилася, зошити у Маші, за обновками вони ходили.

У вихідні вони Машу забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше і рідше. Що маємо тепер. Наталя дзвонить дочці три рази на тиждень на п’ять хвилин, і мені двічі на тиждень.

Приїжджає 2-3 рази на місяць. Грошей на утримання Маші вона нам не дає. Ми не питаємо, і ніби все гаразд. Навіть аліменти, які сплачує перший чоловік, залишаються у Наташі.

Але навіть це не так важливо, поки справляємось. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Наталка начебто викреслила Машеньку зі свого життя. І Маша це розуміє.

А нещодавно взагалі мені сказала:

“Та я ж розумію, причеп нікому не потрібний”.

Де почула тільки таке слово. Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна щось змінити? Та й чи треба?

Ставте вподобайки та залишайте ваші думки у коментарях!