Прихистили родичку, 3 тижні напували-годували. А як натякнули, що час і честь знати, одразу стали поганими

Ми з моєю рідною сестрою Оленою ніколи не були особливо близькі. По-перше, вона старша за мене на дев’ять років. А по-друге, після заміжжя вона поїхала жити в інше місто і бачилися з нею та її сім’єю ми дуже рідко.

Уявіть собі здивування, коли нещодавно мені зателефонувала дочка Олени Оля і попросила буквально тиждень у нас пожити. Мовляв, у неї виникли якісь труднощі.

Я попросила її передзвонити наступного дня, хотіла порадитись із чоловіком. У нас маленька квартира-студія, куди поселити ще одну людину? До того ж з племінницею, як і з сестрою ми майже не спілкувалися і таке прохання було для мене як мінімум дивним і несподіваним.

Чоловік відповів, що тиждень ми цілком зможемо потіснитися. Це ж рідня, треба один одному допомагати.

За кілька днів Ольга приїхала до нас. З порожніми руками, зате з великою валізою. Ми дістали розкладачку для гостей і тиждень, потіснившись, жили втрьох.

Звичайно, це було не надто зручно. Мало того, що ми у власній квартирі розслабитися не можемо, то ще й племінниці навіть на думку не спадало купити хоч щось до столу. Тому годувати та напувати її доводилося нам.

Обіцяний тиждень добіг кінця, але Оля про свій від’їзд навіть не заїкалася. Нам як людям вихованим якось незручно було питати, коли вона поїде, тож ми вирішили мовчки потерпіти ще кілька днів.

Періодично дзвонила моя сестра Олена, питала, як справи у її дочки, і дякувала за те, що ми її прихистили. Але ось про від’їзд дочки теж мовчала, як партизан. Ну і ми до певного часу це питання не порушували.

Незабаром присутність Олі нас із чоловіком почала сильно напружувати. Не те що ніякої близькості дозволити ми собі не можемо, навіть у трусах по будинку пройтись неможливо. І фільм увечері, як звикли, подивитися не виходить. Адже племінниця лягає спати дуже рано.

Все частіше чоловік просив мене уточнити, коли ж закінчиться цей візит, що вже занадто затягнувся. Я спочатку просила його трохи зачекати. А потім і сама зрозуміла, що від усієї цієї ситуації страшенно втомилася.

Через три тижні після приїзду Олі, я все-таки не витримала і запитала:

— Олю, а ти ще довго плануєш гостювати в нас? Здається, спочатку ми домовлялися на тиждень. А вже четвертий пішов…

Племінниця зненацька схлипнула і пішла збирати свої речі. І того ж дня поїхала, подякувавши нам на прощання за гостинність. Ми провели її до таксі, допомогли завантажити речі та нарешті залишилися вдвох, чому були дуже раді.

Недарма кажуть, що непроханий гість гірший за татарина… За останні три тижні ми втомилися настільки, ніби минуло три місяці. Проте були впевнені, що свій план з гостинності ми виконали тричі, причому більш ніж добре.

Але, як виявилось, ми дуже помилялися. Буквально через пару днів мені зателефонувала сестра та одразу почала кричати:

– Як ти могла вигнати дівчинку на вулицю?! Адже знала, що у дитини проблеми… І без сорому виставила бідну дівчину за двері!

Спочатку я очманіла від такого нахабства. Але, намагаючись бути спокійною, відповіла:

— Олено, не варто кричати. Я взагалі не розумію, у чому проблема. Ми спочатку домовлялися на тиждень, а Ольга у нас прожила понад три. При цьому годували ми її самі.

— Ось вже не думала, що ти така дріб’язкова й жадібна! Втім, немає сенсу розмовляти з такою поганню, як ти!

Сестра кинула слухавку. Я намагалася їй передзвонити, але вона не відповіла на дзвінок. Мабуть, демонструвала мені, як сильно образилася.

Вже два місяці ми з Оленою та Олею не спілкуємося. Я намагалася додзвонитися до них, але розмовляти зі мною вони не хочуть.

А я справді не розумію, у чому моя провина? Я мала в маленькій квартирі-студії жити з практично сторонньою людиною, доглядати та годувати, щоб залишитися гарною?! Запитання скільки? Місяць, пів року, рік чи кілька?

Тобто, виходить, все моє особисте життя та елементарний відпочинок треба було проміняти на бажання малознайомої родички із невідомими мені проблемами… Смішно! Може, мені ще треба було зібрати всіх безхатніх міста та доглядати ще і їх?!