Коли я познайомилася зі своїм коханим (ну тоді він звичайно коханим не був, до речі, нас звели хороші статуси про себе) у нього була інша сім’я.
Звичайно, я не відразу про це дізналася, а коли дізналася, то було вже занадто пізно, тому що я закохалася в нього так, що навіть не могла собі уявити, що зможу без нього жити.
Раділа шалено рідкісним зустрічам, які відбувалися в кращому випадку 1 раз в тиждень. Була на все готова заради того, щоб бути з цією людиною. Це тривало до тих пір, поки я не усвідомила, що хочу постійно бути поруч з ним, створити свою сім’ю …
А у нього в планах цього не було, треба віддати належне, він не вводив мене в оману порожніми обіцянками.
І ось коли я зрозуміла, що ще трохи і буде зовсім пізно, що мої роки летять, а прожити своє життя в принизливій ролі коханки я не готова, я нічого, не пояснюючи, просто поїхала жити в інше місто. Перевелася вчитися в інший ВУЗ і кілька років прожила в іншій країні.
Але, біль була, не минало й дня, щоб я про нього не думала. Його фото завжди лежало у мене в гаманці, а довгими самотніми ночами я часто згадувала про те, як я була з ним щаслива, не дивлячись ні на що. І так само часто мене відвідувала думка про те, згадує він мене чи просто викреслив зі свого життя і забув?
Але в якийсь момент, моє серце не витримало, і я набрала номер, який до цих пір напам’ять пам’ятала, ні на що, чесно кажучи, не сподіваючись …
У той день, був його день народження, і мені хотілося його привітати. Коли він мені відповів, я трохи не знепритомніла. Поки з ним говорила, викурила пів пачки сигарет. Він сказав мені, що дуже часто про мене згадував і з дружиною він уже давно розлучився …
І я зрозуміла, що в місті, де я прожила багато років, мене взагалі нічого не тримає. Звільнилася з хорошої роботи, кинула все і повернулася в своє рідне місто, до своєї коханої людини.
Зараз ми одружені вже 4 роки і у нас двоє чудових дітей, хлопчик і дівчинка. А найголовніше: ми абсолютно щасливі! Виходить, що ми один від одного бігали довгих 7 років, а в підсумку все одно разом. Мабуть – це дійсно доля.
Здавалося, вона навіть не мала наміру вітатися. Замість звичного «Привіт» чи «Доброго дня», Раїса Федорівна,…
- Дімо, ти знову мамі пообіцяв, що в суботу до неї поїдеш? - Марина жбурнула…
У сорок сім років Аркадій потрапив у лікарню, - серце. Лікувався, дієти дотримувався, рекомендації виконував.…
Тетяна саме збиралася відпочити після робочого тижня, коли в двері подзвонили. На порозі стояли свекруха…
Борис ніколи не вирізнявся оригінальністю. Втім, Кіра це знала з самого початку - ще тоді,…
Того дня, коли я заїхав за своєю восьмирічною Софійкою до дорогого столичного ліцею, я навіть…