Припинили привозити сім’ї сина продукти та передавати гроші, бо жаліслива невістка постійно все віддавала своїй мамі

Припинили привозити сім’ї сина продукти та передавати гроші, бо жаліслива невістка постійно все віддавала своїй мамі.

А та без сорому користувалася довірливістю доньки та витягувала з неї дедалі більше. Працювати її ніколи, у неї ще четверо дітей на утриманні. Краще старшій поплакатися і з пакетами продуктів і речей їхати додому.

Наташа – наша невістка – дівчина гарна. І господиня відмінна, і сина нашого любить, і взагалі добра і чуйна людина. Але надто вже вона наївна, а якщо вже говорити прямо, то дурна.

Вона вже і з телефонними шахраями влітала, і трохи в якусь чергову піраміду не вступила, а рідна мати, у якої хитрощів на десяток лисиць вистачить, Наталкою крутить, як хоче.

Невістка із сім’ї, яку щасливою можна назвати з великою натяжкою. Вона найстарша, їй двадцять три роки. Є ще брат, якому двадцять, сестра, якій виповнилося вісімнадцять.

Усі старші живуть окремо від матері, яка виховує ще чотирьох дітей, молодшим із яких два роки. Що примітно, у всіх дітей, крім двох останніх, які двійнята, різні по батькові, і, відповідно, різні батьки.

Як я зрозуміла, жоден тато аліменти не платить, а сваха, вся із себе горда, нічого і не вимагає від них. Правильно, навіщо напружуватись, якщо можна доїти старших дітей. Вони ж їй завдячують тепер за життя, що вона їх народила.

Щоправда, допомагає матері лише Наталя. брат із сестрою розумніші, тому відразу ж за можливості поїхали з міста, щоб мама до них не дотяглася.

А Наталя залишилася, вийшла заміж за нашого сина і сама зараз сидить у декреті. Нині вони живуть окремо, ми віддали їм квартиру моєї мами, яку перевезли до себе.

Але спочатку син привів наречену до нас у хату. Боже, я як згадаю, що вона з собою привезла, то сльози навертаються. У неї були одні труси! Усього одні, які вона щодня прала.

Вона приїхала з невеликою спортивною сумкою, в якій, як виявилося, були всі її речі, включаючи зимові, тобто чоботи та теплий светр, який вона одягала під осінню куртку.

Я спочатку думала, що вона на жалість тисне, але швидко зрозуміла, що вона звикла так жити, нічого не просить, не вимагає і своє становище вважає нормою.

Натомість у мене не було жодних проблем із вибором подарунків для неї. Потрібно було все – від спідньої білизни до нормального зимового одягу.

Вони подали заяву, син виділив мені гроші та відправив з Наталкою по магазинах, щоб я допомогла їй все купити, бо одна вона нічого не купувала, тому що в неї “все є”.

Коли настав час знайомитися з її мамою, я думала, що на мене чекатиме сумна картина бідно одягненої жінки з погаслим поглядом і натрудженими руками. Такий висновок я зробила з вигляду невістки та її звичок.

Але на вечерю прийшла непогано одягнена жінка з манікюром, який явно робила не сама, золотими кільцями та стильною стрижкою. І замореною роботою та дітьми вона не виглядала.

Зустріла б я її на вулиці, не сказала б, що вона має стільки дітей, двоє з яких зовсім ще малюки, і що вона вирощує їх одна без чоловіків і аліментів.

Сваха мене вразила не лише зовнішнім виглядом, а й своїм якимось нахабством. Безтактні питання про зарплати, постійні скарги на відсутність грошей та важке життя.

Після вечері вона ще й із тарілок забрала м’ясну та сирну нарізки, фрукти та залишки торта – дітям. Ми з чоловіком були шоковані, але, звісно, ​​не стали з рук їжу виривати.

Але поки що молоді жили в нас, я більше не кликала маму Наташі в гості, хоча та відверто напрошувалася. Справа не в тому, що мені їжі шкода, просто ця жінка є максимально неприємною.

Але варто було дітям переїхати до окремої квартири, як сваха до них зачастила. І приходила не просто на доньку подивитися, а щоби винести щось із холодильника, забрати у доньки парфуми чи косметику, речі якісь.

Оскільки до декрету невістка працювала неофіційно, виплати вона мала мінімальні. У сина теж був перехідний період на роботі, тож ми з чоловіком намагалися молодих підтримати.

Невістки треба було на останніх місяцях повноцінно харчуватися, а знаючи її пристрасть економити на собі, доводилося стежити, щоб у будинку було м’ясо, риба, молочні продукти, фрукти та овочі.

Але тільки в холодильнику це все затримувалося рівно до того часу, поки не приїде сваха. Вона приїде, поплачеться, що рада за дочку, яка живе в достатку, а от їй, бідній, дітей годувати нема чим.

Наталя і давай мамі в пакети їжу збирати. А мама могла б працювати довше, ніж чотири години на день, коли вже в неї є час тягатися до дочки на інший кінець міста через день.

Або могла б золоті каблучки свої продати, якщо вже мова про те, що діти голодують. Або кілька разів не сходити на манікюр, теж економія пристойна.

Наташа ж мамі вірила беззастережно, і розмови, що вона просто користується її добротою, нічого не могли змінити. І я говорила з нею і син, але не допомагало.

Їй про свою дитину думати треба, а вона все за маму та братів-сестер переживає. Вони ж голодують і ходять в недоносках. Останньому, до речі, готова повірити, але це також не від бідності.

Ми з чоловіком втомилися від цього всього, тому перестали допомагати сім’ї сина. Тепер жодних грошей не даємо, жодних продуктів не привозимо.

Сплатити комуналку – будь ласка, запросити на вечерю – хоч щодня. Але не більше. Інакше Наташа одразу все віддасть мамі.

Сподіваюся, що сваха скоро переконається, що більше нема чим поживитися, і перестане до дочки їздити. Тоді й подивимося, може все повернеться на свої кола. А поки що буде ось так.

Не знаю, можливо діти й ображаються на нас,  але ми вже втомилися годувати дорослу тітку.