– Пусти сестру з чоловіком у свою квартиру! – Наказала мати

– Ти вдома, сподіваюся? – не вітаючись спитала мати у Жені телефоном.

– Вдома. Що ти хотіла?

Днями вони знову посварилися і тепер спілкувалися дуже сухо та холодно.

– Наташа з чоловіком до тебе поїхали. Май совість, хоча б сестрі не показуй свого мерзенного характеру. Скільки можна!

– Мій характер не мерзенний, мамо. І май на увазі – свої позиції я все одно відстоюватиму. До речі, навіщо до мене їде Наташка зі своїм ледарем? У гості я їх не кликала. Ніколи мені гостей приймати. У мене справ повно.

Женя вирішила з матір’ю більше не церемонитися. Скільки можна! Мати її зовсім не любить. З самого дитинства використовує старшу дочку у своїх інтересах.

Абсолютно не замислюючись про те, що відчуває при цьому сама Женя. А тепер взагалі постійно вимагала у дочки гроші – нібито вона має допомагати матері. Щоразу вигадуючи то одне, то інше.

– Які позиції ти зібралася відстоювати? Про що ти? Совісті зовсім немає в тебе. Ми із сестрою для тебе як чужі. Тобі начхати й на мене, і на неї.

– Мамо, ближче до теми. Я вже знаю все про себе. Нічого нового не почую, – Женя нервувала.

– Наталя з чоловіком переїжджають до тебе. І це не обговорюється.

– Що за нісенітниця? – обурилася Женя. – Це моя квартира. Я в ній господиня, і тільки мені вирішувати, хто тут житиме. І я нікого до себе не кликала.

– Вона тобі сестра! – Закричала істерично мати. – Гаразд, на мої бажання і проблеми ти плювала, але ж Наташка в чому винна?

– А я в чому винна? Чому моя квартира вам так не дає спокою? – Женя обурювалася.

– Моя квартира! – Передражнила її мати. – Поводишся так, ніби ти одна у всьому білому світі, і немає в тебе ні матері, ні сестри. Ти що її сама купила?

– Звичайно! Бо хто ж? – від такого нахабства у Жені навіть перехопило подих.

– Сім’я тобі допомогла! Нічого б ти одна не змогла б! А хто тобі освіту дав, навчав тебе, щоби ти зараз змогла заробляти? – продовжувала мати на підвищених тонах.

– Так, все! Не можу більше слухати це марення!

Женя відключилася і замислилась. Яку ще авантюру вигадала її жорстока матуся? Що це за марення з переїздом сестри та зятя?

Часом Жені здавалося, що вона, на відміну від молодшої сестри, прийомна. І жінка, яка називає себе її рідною матір’ю, насправді зла мачуха. Так вона показувала свою нелюбов до неї.

Тамара стала матір’ю у вісімнадцять. Усі мрії про навчання в інституті довелося залишити. Допомагати з маленькою дитиною не було кому, батьки на той час покинули цей світ.

А тато, сусід, який був набагато старший за Тамару, змився. Виїхав у невідомому напрямку, вдосталь награвшись із молоденькою сусідкою.

Тамара подала на аліменти. “Татка” довго шукали, потім їй почали приходити якісь копійки. І на цьому його роль у вихованні своєї дитини закінчилася.

Коли Жені виповнилося десять років, мати нарешті вийшла заміж і в неї з’явилася друга дочка. Всі роки до цього вона завзято шукала супутника життя.

Перед очима маленької Жені з’являлися та пропадали різні чоловіки, з якими її мати намагалася будувати стосунки.

Не варто говорити про те, хто став улюбленою дитиною у сім’ї. Жені тепер ніколи було вчитися і доводилося забувати про свої справи та захоплення. Вона перетворилася на няньку для молодшої сестри.

Наташа росла ледачою та безвольною, повністю підпорядкованою впливу своєї владної матері. Тамара за неї вирішувала абсолютно все, не даючи можливості проявити хоч якусь самостійність.

Женя в цей час закінчила школу та вступила на економічний факультет, який закінчила з відзнакою. Її взяли на роботу в хорошу компанію – пощастило, бо попіклуватися про Женю, звісно, ​​було нікому.

Дівчина накопичила грошей на перший внесок і взяла невелику квартиру в іпотеку довго про це мріяла. Так хотілося якнайшвидше піти з сім’ї, де її ніхто по-справжньому не любив. Тільки всі використовували у своїх цілях.

Спочатку було важко, платежі з’їдали більшу частину доходу. Але поступово кар’єра Жені почала зростати, а з нею і зарплата. Стало легше.

Заміж дівчина не поспішала – давався взнаки негативний досвід дитячих років. Та й не зустрівся їй поки що той, з яким захотілося б пов’язати свою долю.

Наташа в цей час, з горем навпіл відучившись у медучилище, за порадою матері вийшла заміж за сина її давньої подруги.

Віталік був таким же безвільним маминим синком. Нічого сам не вирішував, і, відповідно, чогось досягти теж не міг. Ні власного житла, ні нормальної роботи він не мав.

Спочатку вони з молодою дружиною жили зі свекрухою та свекром, у їхній двійці. Але потім щось сталося, і Наташа із зятем переїхали до Тамари, яка в цей момент активно влаштовувала своє особисте життя.

Батько Наташі втік від деспотичної дружини кілька років тому. Ах, як не до речі зараз був цей переїзд молодих до Тамари!

Вона так і не змогла добитися від молодшої дочки чіткої відповіді на запитання, чому та посварилася зі свекрухою. Адже так все було добре – молоді жили не на її території, даючи Тамарі повну свободу.

А все було дуже просто – Наташа була дуже лінива. І ще мала чварний характер – гени матері постаралися, зробили свою справу.

– Наташа, ну хитрішою треба бути, – говорила її мати повчально. – А зі свекрухою особливо. Що я тебе всьому навчати повинна?

– Та не хочу я! Ще чого! Вона мене змушує прибиратися, підлогу мити, унітаз та ванну чистити. У чужій квартирі! У чужій, мамо! Це ж треба здогадатися! Я що, прибиральниця, чи що? Я медсестра! Як би була б це моя квартира, я б і вікна помила, і ванну почистила, і підлоги щодня намивала. А так – ні, вибачте. Дурнів шукайте в іншому місці! – Пафосно видала Наталка.

– Господи, ну в кого ти в мене така дурна, га? Адже ти там живеш зі своїм чоловіком на всьому готовому, отже, маєш підтримувати чистоту. Допомагати своїй свекрусі у всьому. Ну хоча б поки що у вас свого житла немає.

– Не хочу, – настирливо відповіла їй дочка. – Не хочу і не буду!

Тамара нещодавно познайомилася із Василем. Чоловік був вдівцем на пенсії, не бозна-що, звичайно. Але Тамарі він підходив за всіма параметрами. І час вже було від прогулянок місцевим парком переходити до спілкування у квартирі.

І Василь не проти був переїхати до Тамари від дочки, у якої тепер жив. Вона вже розмовляла з ним на цю тему. Але зараз їй заважали дочка і зять, які раптово переїхали до її квартири.

А ще днями Наталка оголосила, що чекає дитину, і що Тамара скоро стане бабусею. Усі її мрії про особисте щастя впали як картковий будиночок.

Тепер на неї чекали пелюшки, сорочечки та безсонні ночі з дитячим плачем. А знаючи свою ліниву доньку, Тамара розуміла, що більшість турбот про дитину ляже на її плечі.

– До Женьки поїдете жити, – заявила їй мати. – Там і район новий, гарний – усілякі парки, дитячі майданчики. Та й будинок у неї сучасний, і квартирка зручна. Не те, що моя темна і давно вже потребує ремонту. Тут дитині, особливо новонародженій, зовсім не місце.

– До Женьки? – Здивувалася Наталка. – А вона погодиться?

– А хто буде питати її згоди? Дурниця яка. Вона твоя рідна сестра! Повинна тобі допомагати. І все! – сказала, як припечатала мати. – Тим більше зараз, коли в тебе почався непростий та дуже відповідальний період у житті.

– Ну, не знаю. Я не проти, мені подобається її квартира. Ти хоч подзвони їй, попередь, що ми переїжджаємо, – сказала Наталка.

– Подзвоню, не турбуйся. А якщо її щось не влаштує, то нехай до мене переїде. Потім, пізніше, подумавши, додала Тамара. – Все-таки її ще можна якось витерпіти, тим більше твоя старша сестра весь час на роботі. А ось вашу родину, яка скоро поповниться, ця квартира навряд чи витримає. Та я теж.

Після розмови з матір’ю Женя думала недовго. Вона зібрала необхідні речі у невелику дорожню сумку. Зателефонувала на роботу та взяла кілька днів відпустки, тим більше, що давно вже не відпочивала.

Женя поїхала до Льва. Місто її мрії. Давно вона хотіла його побачити, помилуватися його красою. То чому ж не зараз?

Головне, відключити телефон і не думати ні про що, не засмучуватися, не ображатися.

І потім, коли повернеться, пам’ятати про те, що вона сама. Що сім’ї, на яку можна покластися в горі й з якою так приємно поділити радість, у неї немає. Тільки на себе можна сподіватися. І в горі, і в радості.

Шкода, звісно. Женя старалася, вона любила їх, і матір, і свою сестру. Але кохання, яким би сильним воно не було, не може бути одностороннім. Вона засихає, як ніжний паросток під палючим сонцем жорстокої пустелі.

– Пустиш у свою квартиру сестру з чоловіком! – наказала мати старшій дочці.

Наташа вийшла з ліфта із незадоволеним виглядом.

– Шкода, що не все змогли забрати за один раз. Прийдеться ще потім їхати до матері. А я втомилася. Ти ж розумієш, що в моєму становищі не можна втомлюватися, – примхливо видала вона чоловікові.

– Та не хвилюйся ти так, – безтурботно сказав Віталій. – Зараз заселимося до твоєї сестрички, відпочинемо, а там буде видно. Може, твоя невгамовна матуся сама пізніше наші речі підвезе, щоб ми, не дай Боже, не повернулися до неї назад.

Віталій неприємно зареготав. Останнім часом він усе більше дратував Наташу. Напевно, її цікаве становище у всьому винне.

– Що ти встав? Дзвони давай у двері. Стоїш як пам’ятник. Не бачиш, я вимотана вся цим переїздом. Туди-сюди тягаємось як безпритульні. Спочатку твоя мати нас вигнала, тепер моя. А в усьому ти винен. Не можеш своє вагоме слово сказати.

– А ми і є безпритульні! – не доречно оптимістично видав Віталій. – Але це тимчасово, люба моя. Зараз квартира твоєї сестрички стане нашим притулком. Залишилося тільки усередину потрапити.

Він кілька разів натиснув на дзвінок. За дверима стояла тиша.

– Ану, постукай, заснула вона там, чи що? – обурилася Наталка, яка сиділа на валізі. – Ну, що за людина така, моя сестра! Вічно від неї одні неприємності. Адже її мати попередила, що ми їдемо з речами. Могла б і зустріти нас, а не тікати у невідомому напрямку.

– Не відчиняє, – констатував Віталій.

Він вже на повну силу, не соромлячись, барабанив по дверях квартири ногою.

За хвилину відчинилися сусідні двері, з’явилася незадоволена жінка.

– Що ви тут влаштували? Хто вам потрібний? – суворо спитала вона.

– Я приїхала до своєї сестри. А вас попрошу не лізти не у свою справу! – грубо відповіла їй Наталка.

– А я і не лізтиму, зараз ось поліцію викличу і все. Нехай вона з вами розуміється, хто ви такі та чому тут влаштували галас. Якщо ви до Євгенії, то дарма стукаєте. Нема її. Поїхала.

Сусідка при цих словах зачинила свої двері.

– Поїхала? Як це поїхала? Куди поїхала? – Закричало подружжя, але відповіді природно не отримали.

– Та що це таке діється? Ну що вона, знущається з нас, чи що? Зараз подзвоню та з’ясую, куди це вона поїхала!

Наташа дістала телефон, набрала номер сестри. Абонент був недоступний.

– Ні, ну ти подивися, що робить, сволота така! – обурювалася Наталка. – Мати їй дві години тому зателефонувала і попередила, щоб вона чекала нас. Щоб виділила нам місце для проживання по зручніше у своїй квартирі.

– Зрозуміло, змилася, – розчаровано промовив Віталій. – Прийдеться нам з тобою, Наталко, їхати назад, до тещі у квартиру.

– Як це – назад! Ти що? – мало не тріснула чоловіка розгнівана дружина. – Я в положені повинна тягатися з важкими сумками по всьому місту туди-сюди, тільки тому, що моя сестричка вирішила нас кинути з переїздом?

Наташа зі сльозами на очах набрала номер матері.

А Тамара, її мати, вже святкувала в цей час зі своїм новим знайомим Василем від’їзд дочки та зятя зі своєї квартири.

На столі стояло ігристе, фрукти та цукерки, принесені гостем. Грала приємна, розслаблююча музика.

– Ось, Васю, переїдеш ти до мене і заживемо ми з тобою, – мріяла Тамара, тримаючи в руці фужер із шипучим напоєм. – На море з тобою поїдемо. У тебе ж пенсія військового, значить із грошима проблем немає? Давно я не була на морі.

– З’їдемо. А чого б і не з’їздити. Якщо є бажання. А потім і до села до моїх родичів поїдемо. На рибалку підемо на світанку.

– Ну ні, до села я не хочу, Васю. Що я там не бачила? Давай краще тут ремонт із тобою зробимо. Подивися, квартира в мене непогана і планування хороше, а ремонту давно не було, – мило посміхаючись до свого залицяльника, воркувала Тамара.

– Можна й зробити ремонт. А що? Ремонт – справа потрібна, – охоче погоджувався Василь. – Я сам і клеїти, і тинькувати можу, якщо що.

– Не треба самому. Навіщо? Ми з тобою наймемо професіоналів. Якщо гроші є, чому б і не найняти?

В цей час зовсім недоречно пролунав дзвінок від молодшої дочки.

– О, Наталка дзвонить. Мабуть, вже заселилися до Женьки у квартиру. Хоче порадувати та заспокоїти матір.

– Мамо, її немає! – Закричала в слухавку Наташа.

– Кого немає? Що ти так кричиш? Приголомшила мати, – спробувала з’ясувати суть проблеми Тамара.

– Женьки немає, ти уявляєш? Квартира закрита, а її телефон поза зоную. А сусідка сказала, що вона поїхала! Що нам робити? Назад, до тебе всі речі перти?

– Стривай ти. Навіщо одразу назад? Зараз я спробую щось з’ясувати.

Тамара занервувала. Те, що повідомила зараз молодша дочка, зовсім не вписувалося в плани жінки. Все летіло під три чорти.

Вона теж спробувала додзвонитися до Жені, але марно.

– Та що ж це вона вигадала, сволота? Як так можна ставитись до рідних людей? Поводиться з нами як чужа. Вся у свого татка недолугого. Недаремно у народі кажуть, що гени пальцем не розчавиш. Як не виховуй, а гнила сутність все одно вилізе назовні рано чи пізно.

– Чого ти так засмутилася, Тамарочко? – промовив захмелілий Василь.

– Та старша дочка викинула номер, уявляєш? Мої поїхали до неї заселятись. Молодша дочка і зять. Я спеціально їх попросила звільнити для нас з тобою цю квартиру. Думаю, хай у старшій дочці живуть усі разом. Що їм, молодим? А її вдома немає, і телефон вимкнула. Сусідка якусь дурницю сказала. Нібито Женька кудись поїхала.

– Ну, поїхала, то й що? – дивувався Василь.

– Та не могла вона нікуди поїхати, їй на роботу завтра! Вона й у відпустці не буває ніколи – все працює, працює. Збожеволіла на цих грошах. Особистого життя ніякого, зате грошей море.

– А може, квартирку розкрити, Тамара? Ну, раз ви всі родичі близькі. Тим більше, що вона обіцяла поселити їх у себе. Ну, забула, закрутилась, мало що сталося. Не образиться вона на вас сильно, якщо ви замочок зламаєте, га? Як ти гадаєш? До речі, а ключа запасного в тебе немає? Це дуже погано, Тома. Завжди необхідно мати запасні ключі. Про всяк випадок. Зараз ось і стали б у пригоді.

– Мені здається, Васю, це не дуже гарна ідея. Адже Женька і поліцію може викликати, якщо без неї вселимося, – завагалася Тамара. – Вона в нас така. Дуже сувора. Та ненормальна, якщо говорити точніше.

– Так? Ну, тоді не знаю. Погано, Тамарочка. Я думав, що у нас із тобою новий етап у стосунках починається. Але, мабуть, поспішив радіти. Про жодну усамітненість тепер мріяти не варто, раз твої назад повертаються.

– Та почекай ти! Я щось придумаю. Обов’язково. Давай краще ще вип’ємо по келиху.

Вони випили ще ігристого, але настрій був вже не той. І легка музика більше не підіймала настрій, не давала відчуття спокою та радості. Тільки дратувала.

Тамара вимкнула її та поставила Василеві конкретне запитання.

– Скажи мені, чи є в тебе як у колишнього військового зв’язки для того, щоб з’ясувати, чи справді моя старша дочка кудись поїхала?

– А навіщо тобі це? – Не зрозумів Василь. – Якщо й поїхала, то все одно повернеться.

– Це ж просто. Я хочу з’ясувати, чи не обманює вона нас. Може, вона в подружки якоїсь ховається? Причаїлася там і чекає, коли Наташка з Віталіком до мене поїдуть назад. Так ми її підстережемо і все одно вселимо їх до неї у квартиру.

– Ну в принципі, проблема вирішувана. З’ясуємо ми це. Я гадаю, що тут навіть мої зв’язки не знадобляться. Подзвоню зятю, він у мене хороший програміст, який що завгодно може дізнатися. Головне, на сайт потрібно зайти.

– От і подзвони своєму зятю, – наказала Тамара. – Та швидше. У мене там дочка в положені у чужому під’їзді очікує.

Василь подзвонив зятю, довго пояснював, що їм від нього треба. У результаті сказав Тамарі, що доведеться трохи зачекати.

– Мамо, що це за свинство! – Знову зателефонувала Наталка. – Довго нам тут ще стирчати, скажи?

– Зараз, дочко. Потрібно деяку інформацію дочекатися. А потім я скажу тобі, як діяти.

– Швидше. Я вже більше не можу. Та тут ще й сусіди сваряться, женуть нас із під’їзду, – скаржилася дочка.

– Ну, що, Тамара, потішити тебе нема чим, – оголосив Василь, поклавши слухавку. – Твоя дочка Євгенія щойно поїхала до Львова. Інформація точна. Сумнівів ніяких бути не може. Тож – роби висновки. Поїхала та відключила телефон.

– Що? Куди? А чому аж туди? Що вона там забула? Вона що зовсім з розуму зійшла? – кричала розлючена Тамара. – Куди я тепер дочку з пузом із зятем подіну? Це що за нахабство таке?

– Ну, мабуть, сюди ж, до себе. Куди ще. Школа, що в нас з тобою не склалося. Дуже шкода, – взявши зі столу нерозкриту коробку цукерок, сказав Василь і подався до дверей.

– Стривай, може, я ще щось придумаю. Стривай, Васю. Не йди, прошу тебе.

– А що тут можна придумати? Нічого. Прощавай, Тамара. Приємно було поспілкуватись. Але варіант жити з твоїми молодими, які ще й дитину чекають, мені зовсім не підходить. Звільни мене від цього. Не про таке я мріяв. І не таке ти мені обіцяла.

Василь пішов, грюкнувши дверима.

– А-а-а! – закричала Тамара злісно і жбурнула в стіну порожню пляшку з-під ігристого.

Всі мрії про щасливе сімейне життя зруйнувалися в одну мить, луснули як райдужна мильна бульбашка.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?