Ремонт на нашу голову…

– Чула, Олена та Максим переїхали у свою квартиру, – чоловік багатозначно поворушив бровами.

Аліна дивилася на Дениса з неприхованим здивуванням. Новина пролунала настільки несподівано, що вона навіть не одразу знайшлася з відповіддю.

У Олени та Максима зарплати були приблизно такі самі, як у них, може, навіть трохи менше, бо Максим працював у тій же компанії, що й Денис, лише на позиції нижче.

– Почекай, як у свою? – Аліна насупилась. – Вони ж іпотеку не тягли, самі скаржилися.

– Спадщина, пощастило, – Денис знизав плечима. – Кому саме дісталася, не знаю, але факт залишається фактом.

– Тобто їм просто взяла, та з неба упала квартира?

– Виходить, що так.

Аліна похитала головою і зітхнула. Всередині здіймалася хвиля несправедливості, гірка й важка. Вони з Денисом відкладали кожну гривню вже п’ять років.

Рахували та перераховували, іноді лаялися через зайву витрату, але частіше просто мріяли. А комусь квартира падала просто так.

– Нечесно це, – тихо сказала Аліна.

Денис потягнувся через стіл і накрив її долоню своєю.

– Ми теж накопичимо, – він стиснув її руку. – Залишилося зовсім небагато.

Аліна подивилася на чоловіка і змусила посміхнутися. Денис завжди умів знаходити потрібні слова, і саме за це Аліна покохала його сім років тому.

Вечорами часто розмовляли про майбутню квартиру, і це стало їх маленьким ритуалом, майже грою. Аліна мила посуд, Денис витирав тарілки, і, між іншим, вони будували свій будинок зі слів та мрій.

– Кухня має бути світлою, – Аліна передала чоловікові мокру тарілку. – Білою чи бежевою.

– Білою? – Денис скептично хмикнув. – Ти уявляєш, скільки її мити доведеться?

– Зате буде світло, Денисе. Світло, повітря, простір.

– Простір – це добре, – Денис кивнув. – Але я за сіру. Найпрактичніше.

Аліна повернулася до чоловіка і жартівливо тицьнула його ліктем у бік.

– А ванна, чи душ? – Запитав Денис.

– Ванна, однозначно. З піною, свічками та келихом ігристого.

– Романтику ти мій, – Денис посміхнувся і поцілував її в чоло. – Гаразд, вмовила.

Аліна засміялася. У такі моменти квартира здавалася зовсім близькою, майже відчутною. Вони будували її вечір за вечором, цеглу за цеглою, слово за словом.

На родинній вечері у батьків Дениса їх знову хвалили. Свекруха, Тетяна Михайлівна, дивилася на них з неприхованою гордістю. Аліна сиділа поруч із чоловіком, намагаючись не червоніти від компліментів.

– Яка ви міцна пара, – Тетяна Михайлівна розливала чай по кухлях. – П’ять років, і жодної серйозної сварки. Рідкість за нинішніх часів. Розумнички!

– Мамо, ну вистачить, – Денис зніяковіло відвів погляд. – Ми просто живемо.

– Просто живуть усі, – втрутився свекор, Євген Петрович. – А ви – молодці.

Аліна вдячно посміхнулася до нього. Євгеній Петрович завжди вмів точно формулювати думки, і саме від нього Денис успадкував цю здатність знаходити правильні слова.

– Вам би тільки своє житло, – зітхнула Тетяна Михайлівна. – Тоді взагалі будете ідеальною родиною.

Аліна напружилася, хоч зовні нічого не змінилося. Цю фразу свекруха повторювала на всіх вечерях. Аліні хотілося сказати, що вони намагаються, відкладають гроші, економлять на відпустках та розвагах. Але натомість Аліна просто кивнула і зробила ковток чаю.

– Скоро накопичимо, – Денис поклав руку Аліні на коліно під столом. – Ще трохи лишилося.

Суму було зібрано наприкінці квітня. Аліна дивилася на цифри у банківському додатку і не могла повірити своїм очам. П’ять років економій і ось результат.

– Денисе! – Видихнула Аліна. – Денисе, ми накопичили!

– Ми зробили це, – Денис обійняв дружину. – Без іпотеки, без кредитів самі.

– Самі! Не можу повірити.

Квартиру знайшли швидко, за два тижні: однушку на шостому поверсі нового будинку, з великими вікнами та видом на парк.

Ремонт був потрібний мінімальний, але вони вирішили зробити все з нуля, на свій смак, тому що це була їхня перша спільна квартира, їхній будинок, гніздо.

Перші дні здавались святом. Аліна та Денис приїжджали після роботи та разом обирали матеріали, сперечалися, сміялися, уявляли, як тут житимуть. Денис взявся за електрику та сантехніку, Аліна – за оздоблення та декор.

– А давай стіни у спальні пофарбуємо у лавандовий? – Запропонувала Аліна, гортаючи каталог фарб.

– У лавандовий? – Денис скривився. – Це ж дівчачий колір.

– Це спокійний колір. Для сну ідеально.

– Краще сірий, – Денис тицьнув пальцем у зразок. – Нейтральний, дорослий.

– Сірий похмурий. Ми ж не в офісі живемо.

– А лавандовий – як у дитячій кімнаті, – відрізав Денис.

Аліна зробила глибокий вдих і порахувала до п’яти. Це була перша суперечка, і Аліна вирішила не роздмухувати конфлікту, бо врешті-решт вони знайдуть компроміс, як завжди.

Але компроміси давалися дедалі важче. Кахлі у ванній, розташування розеток, колір затірки – будь-яка дрібниця переростала у скандал. Денису хотілося практичності, Аліні – краси. Денис рахував гроші, Аліна – думала про майбутнє.

– Ти мене взагалі не чуєш! – Аліна жбурнула рулон шпалер на підлогу.

– Я чую. Ти хочеш дорогі шпалери у коридор.

– Я хочу гарні шпалери! Ми п’ять років збирали на цю квартиру!

– Саме тому зараз потрібно витрачати гроші з розумом!

– З розумом? – Аліна істерично засміялася. – Ти пропонуєш поклеїти газети?

Денис почервонів від злості, і Аліна бачила, як заходили жовна на його вилицях.

– Знаєш що, – Денис схопив куртку. – Я йду, поки не наговорив зайвого.

– Денисе!

Двері за ним з гуркотом зачинилися. Аліна залишилася одна посеред квартири, серед банок із фарбою та рулонів шпалер. У горлі стояла грудка, очі наповнилися сльозами.

Але Аліна вперто не давала їм пролитись. Не сталося нічого такого, щоб плакати. Саме в цьому намагалася переконати себе вона.

Аліна чекала день, два, три. Дзвонила – Денис не відповідав. Писала повідомлення – він читав, але не відповідав. На четвертий день Аліна поїхала до свекрухи, але Тетяна Михайлівна сказала, що Дениса у них немає.

– Він у друга, мабуть. Охолоне і повернеться, не хвилюйся.

Але Аліна переживала. Вночі вона лежала в ліжку і дивилася в стелю, прокручувала в голові їхню останню розмову, шукала момент, коли все пішло не так.

Денис прийшов на п’ятий день. Аліна відчинила двері та одразу зрозуміла, що щось змінилося. Чоловік стояв поряд.

Але він був такий чужий і далекий, що хотілося вити. Його погляд ковзнув по ній без тепла і звичної ніжності.

– Нам треба поговорити, – сказав Денис.

Аліна відступила, пропускаючи його до квартири. Серце калатало десь у горлі, і Аліна насилу проковтнула.

– Я хочу розлучитися, – сказав Денис, дивлячись кудись повз неї.

– Що? Денисе, про що ти говориш?

– Я втомився. Від ремонту, від квартири, від всього цього.

– Від мене? – тихо спитала Аліна.

Денис не відповів.

– Денисе, це ж просто сварка. Ми можемо все виправити!

– Ні! Я вже все вирішив.

Аліна заплакала. Сльози котилися по щоках, а вона навіть не намагалася їх витирати. Декілька слів зруйнували п’ять років шлюбу. Усі їхні мрії та бажання.

– Будь ласка, Денисе! Дай нашим стосункам ще один шанс. Ти не можеш піти через одну сварку!

Денис м’яко вивільнив руку і відступив до дверей.

– Вибач. Але це кінець. Ці дні я багато думав. Ми постійно сварилися. День за днем ​​лаялися через цей ремонт. У нас накопичувалися образи. І вони нікуди не подінуться, Аліно! Зрозумій це!

Розлучення оформили за три місяці. Квартиру, про яку вони так мріяли, довелося продати. Денис забрав свою половину і зник із життя Аліни, наче його ніколи й не було.

Востаннє Аліна приїхала у квартиру за день до підписання угоди. Ремонт так і залишився незакінченим: стіни в спальні були голі, кахлі у ванній лежала стосом у кутку. Аліна повільно пройшлася кімнатами, торкаючись рукою незашпакльованих стін.

Тут мало бути їхнє життя. Тут вони планували снідати вранці та дивитися фільми вечорами. Тут Аліна хотіла повісити фотографії з їхнього весілля та поставити квіти на підвіконня.

Аліна провела долонею по холодній стіні та заплющила очі. У пам’яті випливли їхні вечірні розмови, плани, мрії, і все це здавалося таким далеким, ніби відбувалося з кимось іншим.

Ремонт мав стати початком нового життя. Але він лише зруйнував їхній шлюб. Їхня родина не витримала ремонту!

– Може це і на краще? – сумно подумала Аліна. Якщо така дрібниця стала каменем спотикання, то про що взагалі можна говорити? Буде і на її вулиці свято, і квартира мрії обов’язково стане її сімейним гніздечком…

Можливо, комусь знайома ця ситуація з ремонтом? Чому саме під час ремонту виникають сварки? Загадка з багатьма невідомими! А ви що скажете з цього приводу?