Ревнощі просто зашкалюють: у чоловіка просто рве дах. Психолог порадила мені не звертати уваги на його ревнощі – дати йому паролі від пошти, розблокувати на телефоні і зняти пароль на ноутбуці.

Закохалася як дівчисько. Мені 36, йому 34. Різниця у віці практично не суттєва. І було б все ідеально, якби у нього не рвало дах від ревнощів. Ревнує мене до будь-якої особини чоловічої статі: від моїх студентів до старого сусіда на сходовій клітці.

Розмови не допомагали. Прикро ще й те, що я не давала приводу для ревнощів. Я цілком собі нічого: струнка, доглянута, але не більше того. Тримаю себе в формі. Мені мій чоловік дуже подобається: добрий, красивий, розумний … але його ревнощі … просто добивають.

Соромно через нього перед матір’ю і перед подругами. Навіть на час розлучилися – ну неможливо. Вимотав мене своїми здогадками і недовірою. Потім сам прийшов миритися. Помирилися ми, звичайно, на славу – довелося ліжко нове купувати. Тижня півтори знову жили душа в душу, а після знову почалося.

Я бачу, що він ревнує, що не довіряє мені. І бачу, що без мене не може, втім, як і я без нього. Здавалося б … ну ідеальний чоловік. Тільки сам все псує. Колега на кафедрі зголосилася допомогти в нашій ситуації. Вона викладає психологію і одночасно є практикуючим психологом. Працює в центрі реабілітації. Порадила мені не звертати уваги на його ревнощі – дати йому паролі від пошти, розблокувати на телефоні і зняти пароль на ноутбуці.

Після цього жесту хлопець навіть краще до мене ставитися став. Я розумію, що він може читати мою переписку, але якщо йому так буде спокійніше – будь ласка, нехай читає. Нічого там компрометуючого немає.

Не знаю, які у нього були стосунки до мене. Мабуть, була причина підозрювати жінок. Шкода, що складно людину переробити. Шкода, що так важко довести, що не всі жінки однакові; довести, що якщо людина любить – вона не зрадить.