Ростила дочку чоловіка як свою вісім років, а тепер з’явилася її справжня матуся і вимагає віддати дитину

Я взагалі не зла людина, але те, що я подумки бажаю колишній дружині свого чоловіка, дуже далеко від християнського смирення.

Справа не в тому, що вона колишня і в мене до неї якісь ревнощі. Це я якраз пережила б без проблем. Основна проблема у нашій дочці.

Точніше, біологічно вона дочка тільки чоловікова, вона з’явилась у нього у шлюбі з колишньою дружиною. Але за фактом я вважаю себе її матір’ю, бо останні вісім років саме я виховувала цю дівчинку.

Ми з чоловіком починали зустрічатися за півтора року після його розлучення. Про дитину мені він розповів, як і те, що дівчинка живе з матір’ю.

Тему своєї колишньої він порушувати не хотів, я теж не збиралася лізти з розпитуваннями, це було до мене і мене не стосується.

Передбачалося, що дівчинка й надалі житиме з матір’ю, а чоловік платить аліменти та спілкується з дитиною, іноді забираючи її до себе.

Планів замінювати дитині мати в мене не було, я взагалі не планувала з нею якось зближуватись, та й чоловік не наполягав. Він навіть не збирався приводити її до нашої квартири, проводячи з нею час або у бабусі, або десь у поїздці, або в парку.

Коли ми одружилися, дівчинці було чотири роки. Півтора року ми жили в режимі недільного тата, а потім чоловік прийшов і приголомшив мене.

– Ця істота, моя колишня знайшла собі чергового мужика і їде з ним за кордон. Дитина їй виявилась не потрібна, вона заявила, що я теж батько, а вона має право на особисте життя, – нервував він.

Чоловік оголосив, що завтра привозить дитину до нас. Якщо я не готова до такого повороту, то він зрозуміє, якщо подам на розлучення. Це було перше, що я хотіла зробити, якщо чесно.

Але потім я вирішила не поспішати, та й чоловік був у такому стані, що йому потрібна була підтримка. Вирішивши, що розлучитись я завжди встигну, сказала, щоб віз дочку, поки я готую їй кімнату.

Я дуже нервувала, що приїде малолітня засранка, яка мені тикатиме в обличчя тим, що я їй не мати, і всіляко псувати мені життя.

Але дочка чоловіка виявилася милою дитиною, дуже скромною і навіть дещо забитою. Видно, що на постійній основі дівчинкою не займались.

Ми швидко налагодили контакт, дитина змогла відкритися і прийняти мене. Я не наполягала, щоб мене звали мамою, але за рік вона сама вирішила це зробити.

Звичайно, були й складнощі, куди без них, але все було не таке жахливо, як я собі уявляла. У мене з’явилася дочка, до якої я прикипіла усією душею.

Чотири роки тому в нас з чоловіком зʼявився спільний син, дочка його називає братиком. Вона нам дуже допомагає, без проблем грається з ним. Вона чудова старша сестра.

Вісім років ми жили спокійно, про колишню чоловіка я вже й думати забула, тим більше сама вона про своє існування не нагадувала. Навіть не дзвонила дочці, що мене дуже тішило.

Тим гірше мені було, коли ця істота повернулася. Впала, як сніг на голову. Мабуть, мужик її виставив, тому вона вирішила, що має право повернутися до колишнього життя, де має доньку і щедрі аліменти.

Вона не посоромилася припертися до нас додому, почати права встановлювати й чогось вимагати. Чоловік її мало не за шкірку виставив із квартири.

Ця особа заявила, що відсудить дочку назад, але нічого у неї не вийде. Дитина і сама не збирається повертатися до цієї жінки, заявивши, що мама в неї вже є, як тато та братик, а цю тітку вона знати не бажає. Вона її навіть не одразу впізнала.

Не вірю, що колишня чоловіка піде до суду, а ось чоловіка я в суд відправляю. Якщо мати з’явилася, то треба її позбавляти батьківських прав, щоб духу її поруч із дитиною не було. Це тепер моя дочка, яку я люблю і нікому віддавати не збираюсь. Я буду боротися за неї до останнього подиху!