Розбираючи сарай, а потім і льох, чоловік навіть не підозрював, що незабаром його життя докорінно зміниться

Наталя накривала стіл. Настрій у жінки був чудовий. Вони з чоловіком Олегом чекали в гості її батьків, завдяки яким і мала відбутися сьогоднішня урочистість.

Сам Олег затримувався, а його телефон не відповідав. Але Наталя не хвилювалася, бо робочий графік чоловіка був ненормованим.

Пролунав сигнал домофона, і молода жінка поспішила відчиняти. За кілька хвилин поріг квартири переступили Ігор Валерійович та Тетяна Юріївна, батьки Наталі.

– З новосіллям! – радісно прокричали вони майже одночасно, вручаючи коробку із тортом господині будинку.

– Дякую, – Наталя сяяла. – Все завдяки вам та вашому рішенню! Проходьте, майже все готове. Не чекала, що ви прийдете раніше.

– Я подумала, може чимось допомогти, – сказала Тетяна Юріївна.

– А Олег де? – поцікавився батько.

– На роботі, швидше за все, де йому ще бути, – знизала плечима Наталя, і пішла в кухню, щоб віднести торт.

Жінці майже одразу довелося повернутися до передпокою, бо домофон знову задзвонив. На цей раз прийшов Петя, її старший брат. Він цмокнув сестру, вручив їй пляшку ігристого, і пройшов у вітальню, де привітався з батьками.

– Як «ластівка»? – Запитав у сина Ігор Валерійович.

– Чудово, літає, – весело відповів Петя. – Навіть не віриться, що їй уже десять років.

– А чого Олена не прийшла? – з тривогою спитала Тетяна Юріївна.

– Прихворіла, але передала всім вітання.

Петя за звичкою поцупив із тарілки шматок ковбаси, і за цим заняттям його й застала сестра, яка знову увійшла до вітальні.

– Петька, ну що за манера? Не можеш дочекатися, коли за стіл сядемо?

– Ой, гаразд, всі ж свої! – засміявся той, і рівномірно розклав шматочки, що залишилися. – Начебто так і було.

Домофон знову задзвонив.

– А ось і Олег, – повідомила Наталя, і пішла відчиняти. – Знову ключі забув.

Але цього разу прийшов не чоловік Наталі, а її другий брат, Павло.

– Всім привіт, – з легкою усмішкою привітав він присутніх.

З появою Павла у компанії явно виникла напруга.

– Не чекали, що ти прийдеш, – Ігор Валерійович із тривогою дивився на старшого сина.

Петя та Наталя теж явно почували себе не у своїй тарілці.

– Скільки ми не бачилися? – обережно спитав Петя.

– З рік, мабуть, – безтурботно зауважив Паша. – Та гаразд, ми ж одна сім’я.

Він поставив на стіл пляшку дорого напою, і присів на диван перед телевізором. Наталя ще раз спробувала додзвонитися до чоловіка, але безрезультатно.

– Гаразд, семеро на одного не чекають, – сказала вона. – Сідаймо за стіл.

– А хлопці де? – поцікавилася Тетяна Юріївна.

– У приятеля на приставку грають, – засміялася Наталя. – Їм наші посиденьки не цікаві. У них своє свято.

Коли всі влаштувалися за столом, Павло підвівся, щоб сказати тост.

– Я хочу подякувати всім вам за прекрасну частку у спадщині баби Зіни, яку ви мені виділили. Це реально круто!

Від слів Павла всі знітилися.

– Паша, не починай, – сказав Ігор Валерійович. – Ти сам погодився, що так буде справедливо. Маєш бути й за розвалюху вдячний.

– Тато, я цілком серйозно, – заявив той. – Це реально крута частка. Дякую!

Павло перекинув чарку, знову сів, і почав їсти. Його родичі теж хильнули, і почали вечеряти, розмовляючи між собою. Ніхто не міг зрозуміти, чи говорить Павло серйозно, чи намагається приховати образу.

Олег з’явився лише за дві години після початку застілля. Чоловік був похмурим та злим.

– На роботі неприємності? – поцікавилася Наталя.

– Я не був на роботі, – Олег пильно дивився на Павла. – А ти молодчик.

Павло запитливо дивився на зятя.

– Я був у тебе, – пояснив Олег. – По ділянці позаглядав, в сарай зазирнув.

– Що, здаси мене? – Павло у відповідь лише посміхнувся. – Значить, ти знаєш…

– Знаю… Ох ти й жук.

Павло засміявся, і розвів руками.

– Самі мені такий щедрий подарунок зробили, – сказав він.

Усі запитливо дивились на Олега.

– Що відбувається? Як цей мотлох міг комусь бути корисним? – Запитав Ігор Валерійович.

Коли Олег розповів, що йому вдалося з’ясувати, у всіх витяглися обличчя. Павло засміявся, перехилив другу чарку, заїв ковбасою і встав.

– Ну, мені час, – сказав він. – Щасливо залишатись.

Павло пішов, залишивши своїх родичів кусати лікті.

Паша був улюбленим онуком баби Зіни, якої не стало більше року тому.

Власне, він єдиний регулярно відвідував стареньку в останні три роки, коли вона сильно хворіла. І так дуже нелегкий характер баби Зіни сильно зіпсувався, проте Павло виявляв особливу стійкість.

Точно назвати ступінь спорідненості баби Зіни ніхто не міг, проте ближче за Тетяну Юріївну та її сім’ю у бабусі нікого не було. Тому питання, хто успадковує нажите нею майно, навіть не стояло. Звісно ж, Тетяна Юріївна.

Треба сказати, що спадок виявився вельми значним. Безкорисливі батьки, в особі Тетяни Юріївни та Ігоря Валерійовича, розсудили, що у них самих все є, а ось дітей своїх варто побалувати. На розподілі були присутні всі.

– Брату – машину, сестрі з дітьми – квартиру, а тобі дача старенька дістанеться, – розсудила Тетяна Юріївна, дивлячись на Павла. – Сподіваюся, ти не в образі? Сам же розумієш, що Петьці з Наталкою потрібніше.

У відповідь Павло лише знизав плечима. Він давно звик бути у своїй сім’ї на других ролях.

Паша був старшим та незапланованим. Як зізнавалися батьки, на момент його появи, вони ще не дозріли для своєї місії. Тому Пашка ріс, як бур’ян, поки тато з мамою догулювали молодість.

Його часто залишали у друзів та знайомих, а коли в житті Тетяни Юріївни зненацька з’явилася баба Зіна, радісно спихали їй.

Павло якось примудрявся знаходити з вредною старенькою спільну мову, а до її чудасій ставився з гумором. Баба Зіна його любила, по-своєму і дуже своєрідно, але Паші й цього вистачало.

Петя та Наташа з’явилися на світ уже заплановано та усвідомлено. Присутність Павла у житті батьків стала й зовсім номінальною. До того ж його вважали невдахою.

Павло ніяк не міг знайти себе, тому на жодній роботі довго не затримувався. Його шлюб також виявився швидкоплинним, та невдалим.

Загалом, до своїх тридцяти п’яти років у Павла, як то кажуть, не було ні гроша за душею. Він винаймав кімнату в гуртожитку, бо баба Зіна стала зовсім нестерпною, але про стареньку все одно не забував.

Саме Павло і виявив її в ліжку без ознак життя. Він же був єдиним, хто щиро сумував з приводу її відходу.

Коли настав час ділити спадщину, Павло навіть не здивувався. Він чудово знав, що являла собою занедбана дача баби Зіни.

Спочатку він думав її продати хоч за малі гроші, але потім вирішив спробувати якось пристосувати під житло, щоб не платити за оренду. Тим більше, що у Павла знову з’явився період безробіття.

…Розбираючи сарай, а потім і льох, чоловік навіть не підозрював, що незабаром його життя докорінно зміниться.

Тим часом Петя та Наташа теж отримали свої частки спадщини, чому були раді. Так, обом довелося почекати пів року, щоб узаконити свої права.

Стосовно Павла подібними формальностями вирішили не морочитися, і дачу йому віддали відразу. В очах батьків поганий будиночок із занедбаною ділянкою жодної цінності не представляв.

Олег, чоловік Наталі, працював у будівельній бригаді, і на виклики його з колегами викликали будь-куди. Напередодні урочистості з приводу новосілля, Олега занесло в те селище, де була дача баби Зіни.

Чоловік не повірив своїм очам, коли на місці розвалюхи побачив чудовий двоповерховий будинок, оточений новим парканом. Зазирнувши за огорожу, Олег помітив у дворі новеньку машину.

Приголомшений чоловік губився у здогадах, і наступного дня знову поїхав у селище. Він дочекався, коли Павло за кермом свого авто залишить володіння, та пробрався на ділянку, де ретельно оглянув усе.

Олег гадки не мав, що шукає, просто нишпорив без жодної мети. У сараї йому на очі потрапив старенький зошит, що лежав на полиці.

То був щоденник баби Зіни. Олег почав читати, й не міг зупинитись. Останні сторінки вразили його до глибини душі. Він зрозумів, що батьки дружини дали маху.

Павло щоденник прочитав лише після того, як все сталося… І в той момент він зазнав не меншого шоку, ніж його зять.

…Павло вирішив розширити льох, копнув земляний мур, і за кілька хвилин звідти посипалося…

Під дачним будиночком баби Зіни виявився справжній скарб. Всього там було чимало: коштовні прикраси, декілька старовинних золотих монет, та гроші – декілька товстих стосів. Сучасні актуальні гроші!

Павло навіть не відразу зрозумів, яке багатство на нього впало. А коли прийшов до тями, то розсудливо вирішив не повідомляти рідних про свою удачу.

Намагаючись не світитися, він обережно й по одній здавав ювелірку на продаж, золоті монети в нього радісно придбали колекціонери.

Вторговані гроші Павло складав на спеціально відкритий рахунок, на якому невдовзі накопичилася дуже пристойна сума.

Знайдена готівка була відправлена ​​до банківського осередку, звідки Павло виймав невеликі суми, щоб не привертати до себе уваги, і також складав на рахунок.

За рік, що минув, Паша став гривневим мільйонером. На ці гроші він будинок встиг побудувати, ще й авто власне з салону придбав.

Начебто разом зі скарбом баба Зіна заклала під своїм дачним будиночком невидиму скриню з удачею, яку Павло в той день відчинив.

Приятель запропонував рукатому Павлові піти до нього в меблевий цех, де Паша чудово себе показав. І незабаром став уже одним із провідних майстрів, із вельми пристойним заробітком.

Рік комунікаційної тиші з рідними далися взнаки дуже доброчинно. Павлу припинили нагадувати, що він невдаха, тому він про це щасливо забув. Нещодавно в нього з’явилася дівчина, з якою він почав будувати стосунки. Життя поступово налагоджувалося.

Тамара, як звали подругу Павла, чекала на нього біля під’їзду Наталії. Він відправив коханій повідомлення з проханням приїхати, та виконати роль водія.

Був вечір п’ятниці, і у Тамари в руках була невелика дорожня сумка з речами. Щотижня, на вихідні, вона приїжджала до Павла з ночівлею.

– Слухай, у мене ідея з’явилася, – сказав він після вітального поцілунку. – Поїхали до тебе.

– До мене? – здивувалася Тамара. – Навіщо? Батьки вдома, та…

Тамарі було тридцять два, вона, як і раніше, жила з батьками, які також вважали її невдахою.

– Скільки тобі часу знадобиться, щоб речі зібрати? – Запитав її Павло. – Я хочу, щоб ти назовсім до мене переїхала.

– Я швидко впораюся! – радісно запевнила його Тамара.

Вона сіла за кермо, Паша влаштувався поряд, і вони вирушили у нове життя…