Розповім про неї трохи більше. Інна має двох дітей, але натомість ніколи не було чоловіка. Вона, як це заведено говорити у вихованих людей, дівчина з характером. Але я б просто назвала її нахабою. Так склалося, що зустрічаємося ми найчастіше в мене. Чим постійно користується моя гостя, не соромлячись пригощатися їжею з холодильника. Або навіть позичаючи в мене побутову хімію на невизначений термін

Знаєте, чим відрізняється життя у великому місті, від невеликих містечок? Окрім розмірів, інфраструктури та різних зручностей, житель мегаполісу може насолоджуватися переглядом новин з самого ранку, під чашку кави, що бадьорить. А ми, мешканці дрібних населених пунктів, дізнаємося про все одне від одного, при особистій зустрічі. Це така традиція.

Ні, газети, телевізор та Інтернет у нас теж є. Але ми вважаємо за краще ділитися новою інформацією та емоціями з живими людьми. Це, по-перше, дуже зближує. А по-друге, таким чином можна провести якийсь час зі знайомими та друзями, не шукаючи особливого приводу. Розумієте, в невеликих містах розваг не так багато, так що хороша розмова дуже навіть підходить.

Мені ці відмінності дуже помітні. Адже я народилася та виросла у селі. Але ще 5 років провчилася у столиці, насолоджуючись енергією молодості та величезною кількістю знайомств.

Однак, після закінчення навчання, з особистих причин я змушена була поїхати до себе додому. Тепер я одружена жінка з чоловіком та шестирічною дитиною яких люблю більше життя.

Зізнаюся, жити у нас трохи нудно. Тим паче, для домогосподарки. Весь час хочеться кудись поїхати, піти в кіно, на художню виставку чи просто потусуватись у клубі, як у молодості. Але тепер це лише швидкоплинні мрії. Адже в мене є обов’язки, та й жодних подібних розваг у нас, за всього бажання, не знайдеш.

У зв’язку з цим мені не залишається нічого іншого, як терпіти компанію моєї єдиної подруги Інни. Ми з нею познайомилися ще в ті часи, коли разом ходили до єдиної в нашому містечку школи. Особисто я назвала б її своєю знайомою. Але якщо немає інших варіантів, ми, напевно, можемо вважатися і подругами.

Розповім про неї трохи більше. Інна має двох дітей, але натомість ніколи не було чоловіка. Вона, як це заведено говорити у вихованих людей, дівчина з характером. Але я б просто назвала її нахабою.

Так склалося, що зустрічаємося ми найчастіше в мене. Чим постійно користується моя гостя, не соромлячись пригощатися їжею з холодильника. Або навіть позичаючи в мене побутову хімію на невизначений термін.

Інна може прийти не попередивши, щоб потім весь день повчати мене, як мені треба виховувати свою дитину. Вона серйозно вважає, що якщо вже в неї є двоє дітей, значить і як мати вона вдвічі краща за мене.

При цьому я граю з сином у різні розвиваючі ігри, навчаю його логічно думати. На що моя подруга реагує вкрай негативно. Адже наука уже давно вигадала планшет! Просто дай його дитині і ні про що не думай!

Її критики зазнають і інші аспекти мого життя. Купила нову, класну сукню — так вона мене повнить. Ремонт на кухні – так колір обраний не той, як взагалі можна було такий обрати? І так далі і тому подібне.

За присутності мого чоловіка вона намагається поводитися більш-менш адекватно і навіть намагається не нести ахінею. Я вже йому не раз про це говорила. Він завжди тільки сміється і жартує, щоб я мала це наувазі. Але ми обидва знаємо, що навіть якби вона дуже захотіла, у неї нічого б не вийшло. З таким характером жоден чоловік довго не протримається.

Тож чому я продовжую з нею спілкуватися? Розумієте, інших варіантів немає. Я багато часу знаходжуся вдома, поки чоловік на роботі.

Я ще молода і мені не вистачає спілкування, але в цьому віці вже не так легко знайти собі нових друзів. Тим більше, у нашій глибинці, де всі зайняті своїми справами. Інна — єдина людина, яка має настільки багато вільного часу, що вона має можливість ще й по гостях ходити.

Можливо, хтось скаже, що я її просто використовую. Знаєте, я навіть певною мірою погоджуся з цим твердженням.

Якщо так вийде, що наша родина переїде кудись ще, повірте, я зовсім не сумуватиму за своєю теперішньою подругою. Але поки що до цього немає жодних передумов. Тож, на жаль, доведеться терпіти це спілкування й надалі.

У молодості я зовсім не думала про важливість звичайної дружби. Вважала, що навіть на безлюдному острові мені буде комфортно. Але людина — соціальна тварина і їй потрібний хтось для підтримки розмови.