Тамара їхала в маршрутці. Сорок років, кажуть, не відзначають, але Тамарі хотілося свята, хотілося великий компанії. Ще більше хотілося заміж.
Вона щойно приїхала з моря, а там чудові зорепади. Тамара загадала собі чоловіка. І тепер вірила, що у великій компанії обов’язково знайде суджений.
Ресторан вже замовлено, гості запрошені.
З роздумів вивів її молодий чоловік. Він сів поруч з Тамарою:
-Здрастуйте, я вас давно хотів побачити.
-Га-а-а! Що ви сказали?
Хлопець покосився на Тамару, відвів очі і продовжив:
-Мене звати Артем.
-Тамара, – відповіла Тмара, яка не могла нічого зрозуміти.
Хлопець глянув на неї і продовжив:
-Розумієте, я хотів би оселитися з вами.
Тамара обімліла від такого нахабства, але уява її вже “розігрілася”.
Хлопець претендує на мою квартиру. Ну добре, квартира у мене велика. Правда, він молодший за мене, але не я перша не я остання. Он навіть знаменитості так якось живуть і різниця у віці не хвилює.
Не дарма я загадувала бажання. Весілля у нас буде обов’язково. Без білої сукні, звичайно, і без фати. Червону сукня хочу і туфлі на шпильках. Ваги б трохи скинути, а то хлопець якийсь щупленький. Але нічого, відгодую. Та й весілля нескоро, все-таки один одного треба вивчити. А то, може, тільки через квартиру і хоче одружитися.
Ого! Уже сумніви. Ні, ні, не можуть мене зірки обманювати. Суджений він мій. Так, до речі, його теж треба вдягнути гарно. А то він он в старих джинсах з дірками і величезній кофті сидить. Видно, небагатий. Ну нічого, костюмчик купимо і туфлі лакові. Всім на нареченим наречений буде.
Може скасувати кафе? Ну його цей день народження, чого гроші даремно витрачати, коли наречений вже є.
-Розумієте, – раптом заговорив хлопець, підозріло поглядаючи на Тамару. – Ми з вами їдемо на одну турбазу і мені хотілося б оселитися з вами в кімнаті. А то поселять… Ой, вибачте, не можу більше говорити, я їду в маршрутці, і якась жінка намагається мене обняти. Жіночко, що ви собі дозволяєте?
Та ну їх – ці блютуз-гарнітура, всі смартфони і навушники, разом узяті і зорепад з бажаннями.
Тамара вийшла не на своїй зупинці…
Одна надія на кафе!..
- Тепер ми з тобою житимемо по сусідству! – радісно повідомила Інесі старша сестра. -…
Людмила овдовіла рано. У тридцять п'ять років вона ховала чоловіка. Синові Васі тоді шість було,…
Валентина Сергіївна сиділа на жорсткій вокзальній лаві вже другу годину. Валіза, перев'язана старим шнуром для…
Юля сиділа на кухні та з задоволенням пила чай, що охолонув. Молодший, Мишко, якому було…
— Як це — я не лечу з тобою? — Антон розгублено стояв посеред кімнати,…
— Ти впевнена, що це не помилка, Віро? — прошепотіла Анна, нервово перебираючи ремінець сумочки.…