– Рибалка була, а риби не було, – одні “русалки”…

Леонід приїхав з риболовлі й одразу почав говорити про розлучення.

– Яка щука тебе вкусила? Ти ніби й риби не привіз.

– Укусила? Смієшся? Нудно з тобою стало. Нікуди не вийти разом, інші молодих дружин на риболовлю беруть, коханок, а я…

– Зрозуміло! А я ж раніше хотіла. Ти ж сказав, що баба на риболовлі, – так само, як на кораблі. І що тепер змінилося? Риболовля на іншому озері?

– Можна й так сказати. Іду я від тебе, Тамаро, у мене інший інтерес з’явився. У всіх дружини молоді, а я один дурень одружений майже тридцять років.

– Значить, від риболовлі це не залежить? Добре, збирай речі і йди, всі свої снасті не забудь, інакше все буде на смітнику.

– Ти не можеш так зробити. Снасті залишаться тут, я тільки речі заберу. Спінінги ніяк не можна туди.

– Туди, це куди?

– Куди – це не твоя справа!

– Ні, у мене тут не камера схову, забирай звідси все! Все до єдиної своєї речі. Щітки, шкарпетки, труси, і з кошика для білизни все своє в першу чергу. Вудки, гачки, намет, – ти сам знаєш, що твоє.

– Невже тобі шкода місця для моїх речей? Раніше вони тобі не заважали.

– Раніше ми були одружені, а тепер ти майже колишній! Коли йдеш? Дві години тобі достатньо?

– Раніше впораюся.

– Постарайся.

– Чоловік із риболовлі, голодний… що на вечерю?

– На вечерю риба, яку ти не впіймав.

Тамара налила собі чай та сіла за стіл. П’ятдесят два роки їй, чоловік на два роки старше. Яка муха його вкусила на рибалці? Друзі його одружені вже не один раз. Він єдиний все життя прожив із нею, – однією дружиною.

Леонід зібрав речі та зібрався йти.

– Підеш – назад не пущу. Вважай, що це квиток в один кінець.

– І плакати не будеш?

– А що плакати? Якщо щука з’їла наживку, – то все! Навіть якщо й виплюне, то з гнильцем буде.

– Якось ти дивно кажеш, якимись примовками.

Леонід пішов. Тамара зволікати не стала – подала на розлучення. Рибалка чоловіка вже давно була підозрілою. Риболовля була, а риби не було.

Спершу він хоч малька привозив, а потім і цього не стало. Їди йому приготуй, одяг випери після цієї самої риболовлі, а ще весь балкон завалений спінінгами, наметами, килимками, коробками та журналами про рибалку невідомо якого року.

А чи взяв він журнали? А раптом забув? Місце йому подавай для його скарбів!

Тамара встала та пішла на балкон. Він був зовсім порожній. “Цінності” вивіз, і слава богу. Можна все прибрати та балкон відремонтувати.

Леонід раптом передумав розлучатись, і подружжю дали термін для примирення. Тільки от Тамара була вже налаштована рішуче.

Майже тридцять років вона жила з людиною, яка тимчасово пішла до іншої, щоб спробувати. Спробував, тільки-но став нікому не потрібен.

Тамара про все дізналася. У Леоніда з’явилася молода коханка. З нею він їздив на рибалку, втім, його друзі робили так само. Лише рибалили вже давно окремо.

– Тамаро, я повернувся. Потрібно миритися.

– Я попереджала тебе, що назад не пущу.

– Та як це? Я маю право тут жити, я тридцять років тут.

– Може й мав раніше право, а залишилася лише реєстрація. Розлучать нас і випишуть тебе до… – Тамара хотіла висловитись, але не стала. – До мами в село.

– До мами? Там же брат зареєстрований, його родина, мати, а я куди. Ні. Хочу тут. Миритися треба. Я завтра привезу речі.

– Речі? Ні! На балконі ремонт зроблений, який я просила у тебе половину спільного життя. І взагалі – мені добре одній.

– Тут нічого твого немає. Ти, напевно, пам’ятаєш, що квартира моя.

– Але що скажуть діти?

– Перед ними сам виправдуйся. Ти ж рибалив, не я. Зірвалася? Видно не дуже зубаста була, а може наживка погана.

– Ти знову зі своїми…

Поїхав Леонід до матері зі своїми спінінгами, наметами та рештою. Туди ж переїхали журнали про рибалку. Місця там не багато, але сарай під усе є. Діти здивувалися, але прийняли бік матері.

А Тамара живе собі спокійно. Хоче – рибу смажить, хоче – варить. Для цього магазин є, і не треба чекати на чоловіка з риболовлі. Краса…

Залишайте свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!