– Рито, олів’є дуже смачний! Ти як завжди постаралася! – Дякую, – жінка посміхнулася. – А я ось не встигла щось приготувати, – зітхнула Катя. – Але нічого, наступного року обов’язково

Маргарита відчинила холодильник і вдесяте перерахувала контейнери. Три салати, риба, котлети, рулетики з баклажанів. Все готове.

На календарі 31 грудня, і вся родина збереться у батьків чоловіка. Жінка витратила два дні на приготування, але чи шкодувала вона? Ні. Свекруха була після опер ації, ледве ходить, не може готувати. Потрібно ж допомогти.

Два тижні тому зібрали сімейну раду. Точніше, зідзвонилися всі: Маргарита з чоловіком Ігорем, його старший брат Павло з дружиною Олею та молодша сестра Катя з чоловіком.

Вирішили зустрічати Новий рік у батьків, але старих не навантажувати. Кожна родина привезе по три-чотири готові страви.

– Домовилися? – Запитав Ігор тоді по гучному зв’язку. – Щоб потім претензій не було.

– Звичайно, – озвалася Оля. – Я зроблю фаршировані перці, м’ясо запечене та торт.

– Я рибу запечу, салатів нароблю і рулетики з баклажанів, – додала Маргарита.

– А я? – почувся голос Каті. – Ой, дівчатка, у мене зараз стільки справ! Але я постараюся щось приготувати.

Маргарита посміхнулася. Катя завжди чимось зайнята: то застудилася, то проєкт горить, то машина зламалася. Завжди є причина, чому саме їй найважче.

Після обіду тридцять першого Маргарита з чоловіком завантажили в машину чотири сумки з їжею. Ігор ніс контейнери, та бурчав:

– Наче футбольну команду годувати зібралися.

– Ну, а що робити? Мама твоя не може готувати, ось ми й допомагаємо.

Приїхали надвечір. Свекруха Ніна Володимирівна сиділа на дивані, бліда, але усміхнена. Свекор Анатолій прикрашав ялинку, намагався повісити гірлянду. Маргарита одразу пішла на кухню розкладати їжу. Оля вже була там – розставляла свої блюда.

– Привіт! – жінки обійнялися. – Ти подивися, скільки я напекла! – Оля вказала на три коробки з тортом, тістечками та печивом.

– Краса! – захопилася Маргарита. – А в мене ось риба, котлети, салати та рулетики.

Вони разом почали накривати стіл. Дістали велику скатертину, розставили тарілки, розклали прилади. Свекруха зазирнула на кухню:

– Дівчатка, ви молодці! Стільки всього приготували!

– Ніно Володимирівно, ви відпочивайте, – сказала Оля. – Ми самі все зробимо.

– Дякую вам, рідні, – жінка витерла очі. – Без вас я б не впоралася.

Маргарита обійняла свекруху. Їй було щиро шкода літню жінку. Після опер ації минуло два місяці, але сили поверталися повільно.

Останні тижні Маргарита приїжджала допомагати по дому: прибирала, готувала обіди, возила на процедури.

Близько восьмої вечора зателефонувала Катя:

– Мамо, ми виїжджаємо! Затрималися небагато, але скоро будемо!

– Добре, доню, чекаємо! – Зраділа Ніна.

Минула година. Маргарита з Олею вже майже закінчили сервірування. На столі красувалися салати, риба, фаршировані перці, котлети, нарізки. Бракувало тільки страв від Каті.

Незабаром пролунав дзвінок у двері. Свекор відчинив. На порозі стояла Катя із чоловіком Денисом. Обидва у пуховиках, з однією невеликою сумкою.

– Привіт усім! – Катя увірвалася до квартири. – Вибачте, що затрималися! Така тягнучка була, жах просто!

Вона обійняла матір, потім батька, потім братів. Денис кивнув усім і сів на диван. Катя зняла куртку, поправила волосся:

– Ой, я так втомилася! Ви не уявляєте, який день був!

– Що трапилося? – Запитала Ніна, гладячи дочку по руці.

– Та все одразу! Спочатку машина не завелася, потім на роботу на метро, ​​там аврал, потім у магазин, там людей не проштовхнутись. Я ледве встигла!

Маргарита стояла біля дверей кухні й спостерігала. Оля поряд витирала руки рушником. Обидві чекали, коли Катя дістане страви.

– Катю, а ти щось привезла на стіл? – обережно спитала Рита.

– Ой, зараз! – Катя схопила сумку. – Я тут дещо купила.

Вона витягла маленький пластиковий лоток. Маргарита придивилася: магазинний холодець, грам триста, не більше. З’явився пакет апельсинів. І пачка печива.

– Ось! – Катя гордо виставила все на стіл. – Холодець принесла! І фруктів узяла, і до чаю. Я так утомилася, навіть готувати не змогла! Але хоч щось купила, правда?

Ніна одразу пожвавішала:

– Доню моя бідненька! Я розумію, як тобі тяжко! Головне, що приїхала, ми тебе так рідко бачимо!

– Мамо, ну ти ж знаєш, у мене робота, справи постійно.

– Знаю, знаю, – свекруха гладила дочку по спині. – Дякую тобі велике, що хоч щось встигла купити! А Рита з Олею все самі приготували, не хвилюйся.

Маргарита відчула, як усередині щось стиснулося. “Не хвилюйся”. А вона два дні стояла біля плити! Оля теж готувала з ранку! А Катя зайшла в магазин, купила лоток холодцю за двісті гривень – і все, героїня.

Оля мовчки повернулася на кухню. Маргарита пішла за нею. Жінки переглянулись.

– Ти бачила? – тихо спитала Оля.

– Бачила, – Маргарита почала розкладати салат по тарілках.

– Ми ж домовлялися. Три-чотири страви від кожної сім’ї.

– Домовлялися.

– А вона принесла холодець із магазину.

– І апельсини. Не забудь апельсини, – Маргарита посміхнулася.

– І печиво, – додала Оля. – Цілу пачку.

Вони замовкли. З вітальні долинав голос свекрухи:

– Катюша, сідай, відпочивай! Ти, напевно, голодна!

– Ой, мамо, та я прямо з ніг валюсь!

Маргарита взяла тацю з салатами та понесла до зали. Поставила на стіл поруч із лотком холодцю. Контраст був разючий: її олів’є в кришталевій салатниці, оселедець під шубою на гарному блюді, вінегрет у керамічній мисці. І поряд – пластиковий магазинний лоток із каламутним желе.

– Дівчатка, як гарно ви все оформили! – Вигукнула Катя. – Я б так не змогла, у мене руки не з того місця ростуть!

– Та гаразд тобі, – Ніна погладила дочку по голові. – Ти й так молодець. Працюєш, дім ведеш. Коли тобі ще й готувати!

Маргарита сіла за стіл. Її чоловік Ігор наповнював келихи. Павло, старший брат, нарізав хліб. Денис, чоловік Каті, гортав телефон. А Катя продовжувала розповідати матері, який був важкий день.

– Уявляєш, мамо, начальник подзвонив прямо перед святом! Вимагав звіт терміново! Я дві години сиділа!

– Бідолаха, – зітхнула Ніна.

Оля принесла останню страву – фаршировані перці. Поставила на стіл, сіла поряд із чоловіком. Павло поклав їй руку на плече:

– Ти втомилася?

– Нормально, – тихо відповіла жінка.

Анатолій став на чолі столу:

– Ну що, рідні, починаймо! Дякую, що зібралися всі разом!

Почали накладати їжу. Маргарита спостерігала, як свекруха насамперед поклала Каті котлету з картоплею:

– Катюша, з’їж котлетку!

– Дякую, мамо, – засміялася дочка.

Ніна спробувала салат Маргарити:

– Рито, олів’є дуже смачний! Ти як завжди постаралася!

– Дякую, – жінка посміхнулася.

– А я ось не встигла щось приготувати, – зітхнула Катя. – Але нічого, наступного року обов’язково!

Маргарита знову посміхнулася до себе. Наступного року все повториться. Катя придумає чергову причину, чому їй було ніколи, і принесе щось символічне. А решта знову готуватиме, тягатиме, накриватиме.

Вечеря тривала. Усі їли, розмовляли, сміялися. Катя розповідала історії про роботу. Ніна слухала, захоплено киваючи. Маргарита мовчки жувала салат і думала про зовицю.

Вони ж домовлялися. Чітко, зрозуміло. Кожна сім’я привозить три-чотири страви. Щоб навантаження розподілилося рівномірно. Щоб нікому не було важко. Оля зробила. Маргарита зробила. А Катя? Катя, як завжди!

І при цьому її хвалять. Дякують. Шкодують. Бідолашна Катюша, у неї стільки справ, вона так втомлюється, їй так важко!

А те, що Маргарита два дні стояла біля плити – це гаразд. Те, що Оля пекла торт із ночі – теж нормально. Це їхній обов’язок, так би мовити.

Оля встала з-за столу:

– Піду чайник поставлю.

Маргарита пішла за нею. На кухні жінки знову лишилися вдвох. Оля ввімкнула чайник, сперлася на стільницю:

– Знаєш, що найприкріше?

– Що?

– Навіть не те, що вона нічого не приготувала. А те, що всі вдають, ніби це нормально.

– Особливо свекруха, – додала Маргарита. – Вона ж бачить, скільки ми зробили. І скільки Катя принесла. Але хвалить лише її.

– Тому що Катя – улюблениця. Молодша. Вічно зайнята.

– Вічно втомлена.

Вони замовкли. Із зали долинув сміх. Катя розповідала якийсь жарт. Усі реготали.

– Гаразд, – зітхнула Оля. – Що тепер зробиш. Так було і буде.

– Мабуть, – погодилася Маргарита.

Вони повернулися до зали. Усі вже доїдали основні страви. Ніна дивилася на дочку з обожнюванням:

– Катюша, ти хоч трохи відпочила?

– Так, мамо, дякую. Як добре, що ми всі разом!

– Правда добре!

Потім пили чай із тортом. Маргарита розрізала торт, розклала по тарілках. Оля розлила чай. Катя першою отримала шматок:

– Ой, яка краса! Хто пік?

– Я, – сказала Оля.

– Молодчина! Я б ніколи не подужала таке! У мене на торти часу не вистачає!

– Нічого, – посміхнулася Оля. – Наступного разу встигнеш.

Маргарита слухала цей діалог і думала: у Каті по-іншому. Для неї правила не писані. Вона є центром всесвіту, вічною жертвою обставин.

І всі навколо мають це розуміти та прощати. Триста грамів магазинного холодцю – це її максимум. І за це їй ще дякувати треба.

Свято тривало. Маргарита сиділа, пила чай і думала про холодець. Лоток так і залишився недоторканим – його ніхто не їв, усі налягали на салати та рибу.

Коли застілля закінчилося, Ніна встала, звернулася до невісток та доньки:

– Дякую вам, дівчата! Ви в мене золоті!

Маргарита з Олею посміхнулись і кивнули. Що ще залишалося робити? Не дарма ж кажуть, що своя сорочка ближча до тіла…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати цікаві публікації!