Сам розумію, що найкращі роки йдуть, а я так і стою на місці

Мені повні 24 роки. За своєю професією я медик. Працюю в одному специфічному лікувальному закладі, у дитячому відділенні. Останнім часом став відчувати, що не маю сил, терпіти свою роботу. Ну, просто не можу (якщо тут є хтось, хто має відношення до медицини, той зрозуміє).

Мене стали дратувати люди, діти, а про них взагалі окрема розмова (все частіше став усвідомлювати, що не люблю дітей взагалі). З колегами немає дружніх стосунків, можливо від того, що в колективі одні жінки, а я молодий чоловік. Вони вічно намагаються на мене всю роботу спихнути, а самим палець об палець ударити ліньки.

За всі три роки нашої спільної роботи, коли вони вголос обговорювали при мені планування корпоративу, мені жодного разу не запропонували піти з ними! Здебільшого зверталися до мене лише тоді, коли їм потрібна допомога, у якій я ніколи не відмовлю. Загалом, атмосфера у колективі нездорова.

В принципі, якщо відкинути цей момент, сказаний вище, я для себе усвідомив, що хочу назавжди порвати з медициною. Зараз навчаюсь заочно у ВНЗ і чекаю, не дочекаюся, коли його закінчу і піду з ненависної роботи.

Ви маєте право сказати: «Якщо не подобатися, йди на інше місце роботи!». Проте я цього зробити поки що не можу, бо я сказав уже вище — установа специфічна і відповідна зарплата, яку мені не платитимуть у жодній іншій лікарні. А ця зарплата мені потрібна, бо маю кредит. Але зненавиджена робота це ще приказка, казка попереду.

Було б не так важко, якби поза роботою все було б добре з особистим життям. Однак його у мене просто нема. У мене ніколи не було стосунків із дівчатами. Тільки дружба, яка, на жаль, не переросла у щось більше. Я не був цікавий дівчині, як хлопець, з яким вона хотіла б бути поруч, як пара.

Її просто влаштовувала така якась невизначеність і дозвілля разом проведене зі мною. Спеціально дівчину я не шукаю, по клубах та інших тусовках не ходжу, та й взагалі шукати когось спеціально вважаю безглуздим. Адже якщо тобі судилося зустріти своє кохання, то ти зустрінеш його обов’язково.

Озираючись на своїх товаришів і знайомих ровесників, бачу, що всі заводять свої сім’ї і живуть. Сам розумію, що найкращі роки йдуть, а я так і стою на місці. Як такої поради у Вас не прошу, просто мені цікаво Вашу думку щодо цього. Хто що думає?