– Сашко, навіщо ти так зі мною? Ми з батьком ніколи тебе не ображали, допомагали, як могли, майже всю іпотеку за тебе виплатили. А ти мене позбутися хочеш? – схопилася мати руками за голову і заплакала

– Мамо, я пропоную найняти рієлтора, щоб він продав твою та нашу квартири й знайшов для всіх нас одну велику. Переїжджай до нас, тобі буде з нами і надійніше, і веселіше, – умовляв Софію Андріївну син.

– Сашко, але ж ти знаєш, що ми тут жили з твоїм татом. Ця квартира дорога мені, як пам’ять про нього, – пояснювала Софія Андріївна синові.

Літня жінка звикла до свого житла і не хотіла нічого змінювати, тим більше їй тут все нагадувало про минуле. Софія Андріївна дуже любила свого чоловіка, вони жили разом зі студентських часів.

Тоді у них не вистачало грошей навіть на пристойне весілля, але потім чоловік піднявся кар’єрними сходами й став начальником. Вони ж і допомогли синові сплатити іпотеку на двокімнатну квартиру.

Зараз та квартира стала вже замала для сім’ї сина, що розрослася, тому він і пропонував Софії Андріївні об’єднатися.

Бабуся довго не погоджувалася, але після вмовлянь і переконливих аргументів, таки здалася і з’їхалася з дітьми в новій квартирі. Обмін вийшов вдалий, вони взяли величезну трикімнатну квартиру, з кухнею-їдальнею та двома санвузлами.

Софії Андріївні було виділено найменшу кімнатку, але вона й не претендувала на велику, розуміла, що там і так у кожній кімнаті – по дві людини.

Звикала жінка до нового житла важко, тут допізна шуміли, а бабуся зазвичай лягала спати рано. Невістка була незадоволена, коли Софія Андріївна приходила на кухню, онуки просили її не виходити, коли запрошували своїх друзів.

На довершення всього одного ранку до неї в кімнату зайшов син і сказав:

– Мамуся, збирай свої речі, я ненадовго відвезу тебе у пансіонат для людей похилого віку.

– А що сталося? – Запитала Софія Андріївна.

– Та внучка твоя заміж виходить, спочатку молоді у нас поживуть, у твоїй кімнаті, а коли з’їдуть, я тебе назад заберу, – відповів Олександр.

– Сашко, навіщо ти так зі мною? Ми з батьком ніколи тебе не ображали, допомагали, як могли, майже всю іпотеку за тебе виплатили. А ти мене позбутися хочеш? – схопилася мати руками за голову і заплакала.

– Мамо, що ти таке кажеш? Це тимчасово. Збирайся, зараз поїдемо, – квапив її син.

Бабуся зрозуміла, що якщо вона сама не почне збиратися, то син відвезе її з дому насильно.

Пансіонат для людей похилого віку зустрів її похмуро, як їй здалося. Софія Андріївна не вийшла вечеряти, а поїла те, що спромоглася захопити з дому.

Дуже хотілося чаю, адже вона звикла чаювати вечорами, але довелося лягти спати без чаювання. Вночі жінці стало погано, вона вийшла зі своєї кімнати та в загальному коридорі одразу зіткнулася з хлопцем у білому халаті.

– Пані, Вам погано? Щось Ви дуже бліда, – сказав їй хлопець.

То був черговий фельдшер, він узяв стареньку під руку і провів у свій кабінет, де поміряв їй тиск і зробив укол.

– Ви ж у нас новенька, – сказав хлопець, – Не нервуйте, скоро освоїтеся, і Вам тут навіть сподобається. Мене Дмитро звуть, я внесу свій номер до Вашого телефону, а Ви телефонуєте, якщо знову відчуєте себе погано.

Дмитро допоміг старенькій дійти до своєї кімнати, вона, не роздягаючись, прилягла на ліжко і заснула до ранку глибоким сном.

На сніданок Софія Андріївна теж не хотіла йти, але з ранку до неї зайшов Дмитро, поміряв їй тиск і сказав суворим тоном:

– Софіє Андріївно, беріть мене під руку, я запрошую Вас до столу, моя королева, – сказав Дмитро жартівливим тоном.

З цього дня Софія Андріївна та Дмитро потоваришували. Це була легка, безкорислива дружба, яка потрібна була їм. Дмитро виховувався в дитбудинку, був круглим сиротою, Софію Андріївну покинули родичі, і вона, на старість, теж раптом виявилася «круглою сиротою».

Якось листоноша приніс лист Софії Андріївні. Її розшукував адвокат з Ізраїлю. Софія Андріївна і забула, що чоловік мав брата, який перебрався до Ізраїлю ще в 90-ті роки.

Тепер його не стало і, оскільки інших родичів він не мав, залишив їй пристойну спадщину. Так Софія Андріївна розбагатіла.

Бабуся купила собі шикарну квартиру в кращому районі та дожила свій вік у комфорті та ситості. З Дмитром вона дружбу не переривала, тим більше, що її син так і не прийшов жодного разу в будинок для літніх людей і нічого не знав про спадок.

З’явився він, коли Софії Андріївни не стало. Дізнавшись, що мати стала багатою, Олександр зрадів і став претендувати на отримання спадщини.

Але він не вгадав, Софія Андріївна ще за життя оформила заповіт, за яким її квартира і частина грошей переходила у власність Дмитра, а інші гроші бабуся перерахувала на рахунок пансіонату для людей похилого віку в якому перебувала.

Ось так! Не кривдіть батьків!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?