Серед нашої численної рідні зараз, напевно, немає жодної людини, яка б не знала, яка я жахлива людина, бо посміла виставити дочку з немовлям на руках, до того ж не дала їй закінчити освіту

Серед нашої численної рідні зараз, напевно, немає жодної людини, яка б не знала, яка я жахлива людина, бо посміла виставити дочку з немовлям на руках, до того ж не дала їй закінчити освіту.

Тепер бідна мати-одиначка поневіряється, не може знайти своє місце в житті, а я повинна горіти в пеклі, бо справжні матері так би ніколи не вчинили.

Я вже нікого не переконую, бо дістало. Історія триває вже два роки, за цей час адекватні люди все зрозуміли, а неадекватним навіть пояснювати ніякого сенсу немає.

Почалося все два роки тому, коли моя сімнадцятирічна донька заявила, що в положені. Як, навіщо, від кого – не моя справа, як мені було сказано.

Мене це обурило. Як це моя справа? Вона живе зі мною, я її годую, одягаю, навчаю, а тут така подія і “не моя справа”?

Дочка тоді вступила на перший курс після школи, звичайно, жила на мої гроші, бо сама ще не працювала. Я розраховувала, що вона отримає професію, влаштується на роботу та з’їде, а тут такі новини.

До того ж їй тільки сімнадцять було, тому я ще є її офіційним представником.
– Не хвилюйся, коли дитина зʼявиться, мені вже вісімнадцять буде, – посміхнулася дочка.

Мене це заспокоювало слабко, тому що її повноліття нічого не змінювало. Вчитися вона не зможе, працювати теж, зате на руках буде немовля.

Я уточнила термін, сказала, що ще можна зробити аборт і не руйнувати собі життя. Ну куди у вісімнадцять років дитина? Що вона цій дитині може дати, якщо вона сама ще нічого не має? Це все дуже важко, я по собі знаю, але в мене хоч би середньоспеціальне було.

За її словами було ясно, що батька дитини взагалі не цікавить продовження роду, він у забезпеченні дитини брати участь не стане, тож усе ляже на мої плечі.

Я поставила дочку перед вибором: або вона робить аборт, і я продовжую оплачувати її навчання та проживання до кінця університету, або її доля в її руках, якщо вона така самостійна і горда.

Дочка тоді мені сказала, що зробить аборт, я на нього навіть грошей дала. І дочка продовжила вчитися, але згодом приховувати живіт, стало вже неможливо, і я зрозуміла, що мене обдурили.

– Це моє життя та моє рішення! Не тобі вирішувати, народжувати мені чи робити аборт!

Ну, коли так у нас розмова пішла, то я сказала дочці, що тепер вона вільна і може йти у вільне плавання, якщо вона так вирішила розпорядитися своєю долею.

Я і так свого життя не бачила, поки її ростила, думала, що ще трохи та зможу спокійно зайнятися собою, а мені тут такий сюрприз підкинули, про нову дитину дбати. Дякую не потрібно.

Дочка фиркнула, зібрала пожитки та пішла до якоїсь подружки, потім до іншої, так вона кочувала до пологів, а потім поїхала до бабусі, яка була в шокована, але онучку з правнучкою прийняла.

Мамі я свою позицію пояснила, але вона не зрозуміла, обізвавши мене зозулею. Частина родичів теж вважала, що я вчинила жорстоко.
А мені начхати.

Коли мені було важко, жоден з цих розумників не допоміг, коли я у двадцять років залишилася вдовою з немовлям на руках, а тепер їй шкода дівчинку, яка сама знала всі розклади та зробила свій вибір.

Дочка ж почала дзвонити та розповідати, як їй важко, як вона пригнічена, а все це через мене. Я вже не беру слухавку із незнайомих номерів, а її номер заблокувала.

Я винною себе не вважаю, я давала їй вибір, вона його зробила.