Серьога – формений егоїст! Не захотів прийняти мою самодостатність та незалежність! – Сумувала Ірина

– Сергію, що трапилося? – Олексія розпирало від цікавості. – Дзвоню вам сьогодні додому, а Ірка повідомляє: «Він тут більше не живе».

– І тобі привіт, – криво посміхнувся Сергій. – А що тут незрозумілого? Не живу там більше.

– Та ви ж із нею мало не на горщиках разом сиділи. – Вигляд у Льохи був ошелешений. – Сто років один одного знаєте, жодна людина у світі навіть сумніватися не посміла б, що з вас вийде ідеальна родина. Вона тобі зрадила? Чи ти їй? Або… Та говори вже, не томи!

– Та ніхто нікому не зраджував! Просто Ірку, схоже, “коуч” вкусив.

– Це як?

– У неї на новій роботі начальниця вся така незалежна та самодостатня – пробу ставити нікуди. От і співробітниць своїх потягла на якийсь семінар особистісного зростання.

– Я слова не сказав. Хоче Ірка рости – хай собі росте. Хто ж знав, що так все обернеться.

Іра та Сергій справді були знайомі з початкової школи. Дружили. А у старших класах зародилося кохання. А чого б йому не зародитись? Вони ж розуміли одне одного з півслова!

Інтереси мали однакові. Завжди один одного підтримували. Потім вступили до одного інституту. Після нього одружилися, чому ніхто з близьких і друзів не здивувався.

– Ви, шановні, просто зразок сімейної пари. В один бік дивитеся, підтримуєте один одного, навіть майже не сваритеся.

– Відмінна з вас сім’я вийде, я навіть не маю сумніву. Коротше, гірко! – видав Олексій тост на весіллі Іри та Сергія.

А батьки з обох боків сиділи зворушені й промокали щасливі сльози серветками.

Потім почалося сімейне життя. Квартиру поки що винаймали, але будували грандіозні плани, щодо купівлі власного житла.

Тим часом побутові обов’язки ділили порівну, заробляли практично однаково. Не було між Ірою та Сергієм ні сварок, ні скандалів. Вони завжди вміли дійти розумного компромісу.

Неприємності почалися, коли Іра влаштувалася у фірму, директором якої була Любов Едуардівна.

– Сергій, ти не уявляєш, що це за жінка! – захоплено ділилася Іра з чоловіком. – Бізнес свій з нуля збудувала, виглядає круто. Ну, звісно, ​​не на двадцять п’ять, як вона сама вважає. Але все одно круто.

Сергій спочатку слухав, кивав, радів за дружину. Щоправда, згодом Ірини захоплення трохи втомили, але в іншому, це була все та сама рідна і знайома Ірочка, з якою вони жили душа в душу.

Якось увечері, коли Сергій мив посуд після вечері, Іра повідомила:

– Завтра затримаюся. Любов Едуардівна запросила коуча з особистісного та кар’єрного зростання. Зазвичай, вони за свої тренінги скажені гроші деруть. Але для нас це буде безплатно. Уявляєш?

Сергій сунув чашку в сушарку і схвалив:

– Зростання це добре. Іди рости. Повечеряю завтра один.

З того самого семінару Іра потихеньку почала змінюватися.

– Я сьогодні не готуватиму! – заявила вона одного вечора.

Сергій знизав плечима:

– Втомилася? Ну, давай я щось на вечерю зварю. Хоч сьогодні й твоя черга, але що я, звір, чи що. Дружина в мене одна, її треба берегти.

Іра спохмурніла, відповідь, схоже, їй чимось не сподобалася.

– Ні, Сергію, ти не зрозумів. Я не готуватиму не тому, що я втомилася, а тому, що я не хочу. І їсти поки не хочу. А готувати тільки заради тебе – це неправильно. Я не повинна пересилювати себе для чоловіка.

– Он як! – Сергій сів на табуретку. – Не хочеш, не готуй, звісно. Але мені здавалося, що ми просто один про одного дбаємо.

Іра замислилась. Було майже чути, як її нові знання, засунуті в голову коучем, намагаються вжитися з колишніми переконаннями. Сергій підвівся і зайнявся вечерею.

Далі – більше. Іра збиралася на роботу.

– Я сильна, самодостатня, ділова, незалежна, – бурмотіла Ірина афірмацію, дивлячись на себе в дзеркало перед виходом.

Сергій, заставши дружину за цим дивним заняттям, хихикнув. Іра грізно подивилася на нього і промовила:

– Не бачу нічого смішного! Я мушу привчити себе до цієї думки. Варто хоч трохи дати слабину, і тобі тут же сядуть на голову.

– Іро, та хто тобі сяде на голову? Що за маячня? Ми з тобою чудово жили, ділили обов’язки порівну, завжди вміли домовитися!

– І раптом ти йдеш на якісь сумнівні збори й повертаєшся звідти, наче тобі мозок промили. Я не знаю, як вся ця нісенітниця про успіх передається.

– Але поводишся так, ніби цей коуч тебе вкусив, і ти потихеньку перетворюєшся з нормальної людини на шаленого “досягатора”.

– Ага! – Іра тицьнула убік чоловіка вказівним пальцем. – Ось вона, твоя справжня натура! Рветься на волю. Тобі навіть чути нестерпно, що я сильна та самодостатня!

– Так, все! – Сергій примирливо підняв руки. – Давай на цьому зупинимося. А то пересваримося перед роботою.

Але найбільшою помилкою Сергія була розмова про дитину. Вони мирно лежали на дивані та дивилися кіно. Було так спокійно та затишно, що Сергій сказав:

– Чудова у нас сім’я таки, навіть попри твоїх злих кусючих коучів. Пора б уже й про дитину замислитися…

На такий ефект, який справили його слова, Сергій не очікував.

– Ось уже ні! Знаю я, чого ти хочеш: удома мене посадити, у повзунках та підгузках закопати. А коли я з цієї купи виберусь, то кар’єру будувати буде пізно. Усе! Потяг пішов!

– А я йому у слід дивлюся, вбрана в байковий халат і з щурячим хвостиком на немитій голові! Про дітей потрібно думати після сорока.

– Коли досягла всього! Ось нашій Любові Едуардівні вже сорок два і нічого. Поки що не поспішає. Каже, встигне.

Сергій дивився на дружину, а бачив якусь незнайому, озлоблену чоловіконенависницю.

– Та звідки у тебе такі ідеї, Іро? Чому обов’язково з хвостиком, який поїзд? – здивовано і безладно поцікавився він.

– Потяг моєї кар’єри та успіху. А з щурячим хвостиком тому, що коли буде дитина, то на себе часу у мене не залишиться! Ось Любов Едуардівна каже…

– Та твоя Любов Едуардівна, може, взагалі мати дітей не збирається! Та ще й чоловіків ненавидить. Може, її образив хтось, ось вона такою отруйною змією і стала.

– Все б нічого, але тільки вона свою філософію в маси несе і нормальним людям мізки забруднює! – Вибухнув Сергій.

Ображена в найкращих почуттях Іра вискочила з кімнати.

Після цього вони не розмовляли кілька днів. Але Сергій любив дружину, перепросив за різкі слова і вони помирилися.

Намагалися не торкатися слизьких тем і жили деякий час більш-менш спокійно. Але одного разу до Іри в гості прийшла подружка Тетяна.

Таня примудрилася зібрати в собі все те, що так намагалася ненавидіти Іра. Вона була повна, затишна, любила свій будинок, любила чоловіка і маленького синочка, тому із задоволенням про них дбала.

Іра деякий час трималася, але за чаєм не витримала.

– Таня, скажи мені, ти щаслива?

– А чом б і ні, – усміхнулася Таня. – У мене хороша сім’я, чудова квартира, улюблена робота. Щоправда, не надто грошова. Але мені вистачає.

– А хто займається домашнім господарством? – тоном прокурора поцікавилась Іра.

– Я здебільшого. Люблю творити затишок, – сказала Таня.

– Зрозуміло, – констатувала Іра. – Чоловік зробив із тебе безплатну хатню робітницю, а ти, дурна, цьому радієш. Він же тебе стискає! Зростати не дає. Ти кар’єру могла б зробити, якби не він.

Таня здивовано дивилася на подругу: чого вона так завелася.

– А може, я не хочу робити кар’єру.

– Ти не хочеш бути незалежною та самодостатньою? – Не повірила Іра.

– Ні, – Таня хитнула головою. – Я хочу бути щасливою. А щастя, воно у кожного своє. Ти, Ірко, мене дарма агітуєш.

– Ну і безглуздо! – буркнула Іра.

Таня лише плечима знизала і спробувала змінити тему. Але кінець у вечора вийшов зім’ятий і якийсь натужний.

– От квочка! – біснувалася Іра, як подруга пішла. – Не хоче вона бути самодостатньою! Вона, бачите, і так щаслива. Не вірю! Сидить біля своїх мужиків і пискнути напевно боїться!

– Та з чого ти це взяла? – Нарешті не витримав Сергій. – Не схожа вона на затюкану та нещасну хатню робітницю. Красива, щаслива, аж заздрість бере!

Очі Іри недобре звузилися.

– Може, тобі така, як Танька, потрібна дружина? Борщі варитиме, брудні шкарпетки пратиме і захоплено в рот заглядатиме?

– Іро, мені потрібна колишня ти! Адже ми розуміли один одного, через всяку нісенітницю не сварилися, а зараз… – Сергій замовк.

– Мене попереджали, що ти опиратимешся. Будеш відстоювати свій добробут.

– Та який добробут, Іро? Ми мали нормальну сім’ю. Схоже, марно сперечатися. Здорово в тебе мозок перекосило. Я тебе досі кохаю. Але жити з тією, на кого ти зараз перетворилася, просто неможливо. Я йду.

– Давай, шуруй!

Сергій пішов. Іра демонстративно дивилася у телевізор і навіть не повернула голову, щоб попрощатися із чоловіком.

Тяжко Сергію дався цей розрив. Добре, хоч друг Льоха підтримав.

– Так, справи… Цих коучів за ґрати треба! А ти тримайся, друже! Сподіваюся, в Ірки мізки на місце встануть і вона зрозуміє, що наробила.

– А що, як не встануть?

– Тоді постраждаєш, оплачеш свою чудову сім’ю і… Зустрінеш іншу жінку, не кусану коучами.

Сергію було дуже сумно, але він усміхнувся.

– Дякую, Льоха.

Сама Іра спершу злилася і думала: «Ну нічого, ще пошкодує! Все зрозуміє та повернеться!» Через деякий час, коли Сергій не повернувся, Ірині стало тужливо.

«Стільки років дружби та кохання коту під хвіст. Серьога – формений егоїст. Не захотів прийняти мою самодостатність та незалежність», – сумувала Ірина, чомусь у всьому звинувачуючи чоловіка.

Минуло три місяці. Одного ранку Ірина встала і попленталася збиратися на роботу. Чомусь останнім часом йти туди не хотілося. Самотність, якій Ірина мала за ідеєю радіти, пригнічувала.

– Я самодостатня, незалежна, сильна, ділова… – як автомат, бурмотіла Ірина, не вірячи собі. – Та кому я брешу!

– Дурниця все це! Іра скорчила гримасу своєму відображенню, дістала з сумки телефон і набрала номер чоловіка.

– Алло, Сергію, здається, мене відпустило. Може, дамо ще один шанс нашій родині?

– Їду. Тільки ти більше не підпускай до себе кусачих коучів, – чути було, що Сергій усміхається.

«Та я й роботу, мабуть, зміню, – подумала Іра. – Хто ж знав, що я промиванню мізків так легко піддаюся».

Сергій з Іриною помирилися і зажили, як колись, до зустрічі з модним коучем. У їхній сім’ї Ірі зовсім необов’язково бути натужно самодостатньою і демонстративно незалежною.

Можна просто любити, допомагати і іноді поступатися! Здається, це аксіома для всіх родин! Як ви вважаєте?