Сестра чоловіка постійно стверджувала, що брату варто зробити тест на батьківство, а в результаті зробив її чоловік

Ось правильно кажуть – не рий іншому яму, сам до неї й потрапиш. Сестра чоловіка два роки діставала нас розмовами про те, що наша дитина не схожа на чоловіка, радила зробити тест ДНК.

Договорилась, загалом. Тест на батьківство було зроблено, але не моїм чоловіком, а її. Незручно вийшло.

Мені пощастило зі свекрухою, але всесвіт, щоб врівноважити цю вдачу, дав мені сестру чоловіка Віку. Їй я чомусь стала кісткою поперек горла ще з моменту знайомства. І навіть незрозуміло, чим я їй не вгодила.

На момент нашого з Віталіком весілля Віка була одружена три роки. Чоловік зі своєю квартирою, дитина, будинок повна чаша.

Чого вона до мене причепилася? Я б зрозуміла ревнощі молоденької дівчинки, яка звикла жити за рахунок брата. Це не викликало б питань.

Але такого не було. Сестру цілком нормально забезпечував її чоловік і брат ніякого відношення до цього не мав.

Але з моменту знайомства Віка завжди знаходила привід до мене причепитися. Навіть вже її батьки робили їй зауваження, що це непристойно, але вона не вгамувалася.

Я не можу сказати, що сильно страждала через це, але її наполегливість дратувала. Особливо зачепив її тост на весіллі, в якому вона побажала брату просвітлення та пити достатньо кальцію, щоб вчасно відстежувати зміни в організмі, натякаючи на наявність рогів.

Там ситуацію врятував ведучий, який спритно перехопив мікрофон і завершив провокаційний тост якимось жартом.
З сестрою чоловіка я намагалася не стикатися зайвий раз.

Навіть на сімейні свята, які проводились у нас, вона не запрошувалася, ці правила гри прийняли навіть свекри, для яких поведінка дочки теж була неприйнятною.

– Вона на язик завжди гостра була, характер важкий. Я взагалі боялася, що вона заміж не вийде, але обійшлося, – розповідала свекруха, ніби виправдовуючи дочку чи виправдовуючись. – Ти на неї не звертай уваги, будемо сподіватися, що вона зміниться з часом.

Я й не звертала уваги, доки вистачало сил. Але після того, як стало відомо про те, що я чекаю дитину, сили почали стрімко закінчуватися. Віка стала постійно недвозначно натякати, що цю дитину я нагуляла. У лоб вона не говорила, але треба бути клінічним ідіотом, щоб не зрозуміти її натяків.

Коли ж Віку намагалися совістити, мовляв, що ти таке несеш, вона розплющувала очі та з безневинною усмішкою запитувала “а що такого я сказала, це просто думки в слух”. Дуже хотілося висловити їй усе, що я про неї думаю, але виховання мене стримувало.

Ще коли я носила дитину вона почала розмірковувати про те, що непогано б зробити тест на батьківство.

– Зараз це досить популярна процедура. А що такого, що чоловік хоче бути впевненим, що вирощує саме свою дитину? У наш час усілякі історії трапляються.

Мені боятися не було чого, тому сама перспектива того, що чоловік може зробити тест, мене не лякала. Але дуже дратували багатозначні погляди та посмішки сестри чоловіка.

Місяці на п’ятому я перестала ходити в гості до батьків чоловіка, щоб не зустрічатися там із його мерзенною сестричкою.

На виписку Віку ніхто не кликав, але вона не проґавила момент і приперлася сама. І само собою одразу ж винесла вердикт, що наш син на чоловіка не схожий.

Господи, та дитина через кілька днів після появи сама на себе не схожа! Це ж не ксерокопія, а живе немовля.

Ну і потім при кожній зустрічі вона уважно вдивлялася в нашу дитину, хитала головою і трагічним голосом ніби в нікуди казала, що на місці брата вже вона точно зробила б тест на батьківство, бо надто це все підозріло.

Чоловік із сестрою з цього приводу сварився багато разів, але їй слова, не доходили. Відразу починає відмовлятись, що це її думка, яку вона просто висловила вголос, нема чого так психувати. Мовляв, брат так біситься, бо йому тиснуть на мозоль.

Я повільно кипіла, вимолювала на голову цієї неадекватної жінки всі небесні кари. І нещодавно я була почута, причому мені для цього навіть робити нічого не довелося. Віка впоралася сама.

– Уявляєш, Віку чоловік з дому вигнав, вона зараз у батьків з дитиною живе, – поділився новинами чоловік, який повернувся від батьків. – Наче там мова про розлучення йде.

– Ого… А що сталося? Вони ж стільки років разом? – Я теж від таких новин очманіла, бо чоловік Віки представлявся мені таким собі тюленем, який не любить приймати якісь рішення, тим паче такі різкі.

На той момент чоловік задовольнити мою цікавість не зміг. Але правда розкрилася за кілька тижнів. Свекруха проговорилась Віталіку, а чоловік вже розповів мені. Ох як я реготала!

Виявляється, чоловік Віки занадто довго слухав від неї, що багато чоловіків вирощують чужих дітей і навіть про те не підозрюють. Ці слова були призначені не йому, але рикошетом він все одно їх чув.

Два роки слухати про це у різних інтерпретаціях – дурнем треба бути, щоб не запам’ятати.

Ось і чоловік Віки вирішив, а чому б ні, і пішов перевірятися, чи справді він не належить до породи благородних оленів. Зробив тест, і виявилося, що безпосередньо відноситься саме до цієї породи, бо цілих п’ять років вирощував не свою дитину.

Ну а далі просто: прийшов додому, тицьнув дружину носом у тест, дав пів години на збори та відправив до батьків. Тепер Віка плаче і ще більше мене ненавидить, хоча я тут взагалі яким місцем винна.

У них із чоловіком готується розлучення. Свекри теж у шоці від ситуації та від своєї доньки, яка десь нагуляла дитину маючи законного чоловіка.

А я ось думаю, що Віка дурна, так їй і треба. Не варто кидатися камінням, коли живеш у скляному будинку. Сама собі насолила, а тепер винних шукає.

Знала ж, що сама не чиста, то хоч мовчала б про тести на батьківство. Мені взагалі її не шкода, тільки її чоловіка та дитину, їм зараз найважче.