Сестра чоловіка щодня приходила до нас вечеряти, поки я не дала відсіч

Сестра чоловіка Марійка, близько двох тижнів, щовечора після роботи, зазирала до нас на вечерю.
Їй було трохи за тридцять, але вона досі не мала ні сім’ї, ні дітей.

Місяць тому вона орендувала поряд із нами квартиру, тому дорогою обов’язково заходила вечеряти.
Марія закінчувала роботу приблизно в той час, коли ми сідали за стіл.

Я була близько п’яти років одружена з її братом Артуром. Я любила готувати, тому в нашій квартирі завжди смачно пахло.

– Що приготувала? Пахне шалено! – З порога питала Марія, яка вважала себе майже членом нашої сім’ї.

Вона знімала пальто, кидала його мені в руки, і прямувала на кухню.

– Ну і що в нас сьогодні буде на вечерю? – питала вона, принюхуючись до запахів. – Риба? Хоча ні, м’ясо… Курка? Свинина? Яловичина? Все, не кажи, я зрозуміла – курка!

Розгублена, я подавала страви на стіл, а Марія із задоволенням куштувала кожну.

– Ой, який смачний борщ! А котлетки які ніжні! – нахвалювала вона, вминаючи їжу за обидві щоки.

Коли Марія вдосталь насичувалась, то випивала ще кілька кухлів чаю, і йшла додому. Артур мовчки сидів, спостерігаючи за нахабством сестри, яка почала надто часто навідуватись у гості.

Однак він ніколи не говорив про це вголос, щоб не образити мене, бо я не показувала свого невдоволення.

Якось увечері, проводивши вкотре задоволену і наїдену Марію, я задумливо подивилася у вікно, і важко зітхнула.

– Щось сталося? – спитав Артур, помітивши моє стурбоване обличчя.

– Та ні, все нормально. Просто ось ця ситуація з Марією …

– Ти маєш на увазі те, що вона щодня приходить на вечерю? – Перепитав чоловік, зрозумівши мене з пів слова.

– Так, саме так. Її наскоки вже стають трохи виснажливими, – невпевнено промовила я.

– Чудово тебе розумію. Може, варто їй натякнути, що не треба так часто ходити до нас? – Запропонував мені Артур.

– Я думала про це, але боюсь, що вона образиться. Не хочу псувати стосунки з нею. – У всьому іншому вона досить непогана людина, – знизала я плечима.

Артур замислився, і решту вечора перебував розгубленим. Вранці він жваво повідомив мені:

– Знаєш, я думаю, є спосіб розв’язати нашу проблему! Придумаймо щось таке, щоб вона сама перестала приходити.

– Що ти пропонуєш? – з цікавістю запитала я.

Сергій озвучив мені свій нехитрий план. Я, почувши його, від душі засміялася:

– Твій задум може і спрацює! Спробуємо завтра.

Наступного дня я приготувала звичайну вечерю, але додала до неї одну маленьку деталь.

Коли Марія знову прийшла, як завжди, на вечерю і пройшла на кухню, я поставила перед нею тарілку.

– Сьогодні у нас буде особлива вечеря, – сказала я, і хитро підморгнула чоловікові.

– Що в ній такого особливого? – Марія бухнулася за стіл, і здивовано дивилася на вміст тарілки. – Що це таке?

– Це новий рецепт, який я знайшла в інтернеті, – відповіла я. – Називається “Гриби зі смаком риби”.

Маша недовірливо відколупала шматочок від дивної субстанції в тарілці, й з обережністю спробувала:

– Хм, справді, не звично. Смак цікавий, але трохи дивний, не для мене точно.

Ми з Артуром мимоволі обмінялися поглядами й ледь утрималися, щоб не розсміятися.

– А що ще маємо сьогодні? – Поцікавилася вона. – Чи тільки це? Навіщо ти взагалі вирішила готувати цю нісенітницю?

– Ще одна нова страва, але думаю, тобі вона теж не сподобається, – відповів Артур. – Суп із солоних огірків на розсолі.

Марія сердито насупилась. Було видно, що мої нововведення їй не сподобалися. Однак вона все-таки наважилася спробувати суп, і скривилася.

– Трохи кислуватий вийшов, мабуть? – З настороженістю запитала я.

– Не те слово, гидота якась. Ви самі їли ці страви? – Марія почала плюватися на всі боки.

– Їли, все сподобалося. Варто враховувати, що це експериментальна кухня. Іноді виходить смачно, іноді й ні, – байдуже знизала я плечима.

– Чесно кажучи, жах якийсь. Такої кислятини я у своєму житті ще не їла. Мені нічого не сподобалося, – вона витерла губи серветкою і, зім’явши її, знову скривилася. – Завтра, сподіваюся, у вас буде щось адекватне? Інакше я не прийду.

– Поки не знаю, я спонтанно завжди вирішую, що готувати, але можу скинути тобі меню вечері, коли придумаю, – з радістю запропонувала я.

В обід я надіслала їй список страв, які збиралася приготувати. Марія прочитала повідомлення від мене, і кілька годин мовчала.

Ближче до вечора вона надіслала мені відповідь: “Привіт, Оленко! Дякую за вчорашню вечерю, але, здається, мені потрібно трохи відпочити від твоїх експериментів. Думаю, візьму невелику перерву від наших спільних вечерь”.

Я прочитала повідомлення Марії, і почала радісно відбивати чечітку:

– Артуре, схоже, наш план спрацював! Подивися, що мені прислала щойно твоя сестра!

Я показала чоловікові повідомлення від Марії. Прочитавши його, Артур задоволено засміявся:

– Думаю, Марія до нас тепер прийде не скоро, проте вона на нас не образилася. Все сталося так, як ми й хотіли!

Справді, більше сестра на вечерю не приходила. Після роботи вона йшла прямо додому.

Кілька разів вона дзвонила, щоб дізнатися, чи не перестала я експериментувати зі стравами, але щоразу отримувала негативну відповідь.

Через тиждень Марії набридло дзвонити мені, і вона, змирившись, перестала нам дошкуляти.

Так ми знайшли мирний спосіб позбутися щоденних візитів Марії, при цьому зберігши з нею добрі стосунки. І кози ситі, і сіно ціле! Як вам наша витівка? А у вас є такі родичі, які полюбляють розжитися за дарма?