Сестра піддалася вмовлянням дітей, квартиру продала, а вони їй обіцяний ремонт досі не зробили

Надто моя сестра добра і довірлива. Говорила я їй, що дітки їй зараз наобіцяють повні руки, а потім у кущі голови поховають, але ж вона не слухала. Все казала, що вже діти її точно не обдурять. Ось тепер сидить у квартирі без ремонту.

У моєї сестри Зої двоє дітей – син та дочка. Дочці Ліді двадцять дев’ять років, сину Івану тридцять три. В обох діточок вже свої сім’ї, свої діти. Ось прикриваючись цим виправданням про дітей та сім’ї вони на матір і забили, як тільки більше від неї нічого не треба стало.

Зоя після наших батьків отримала трикімнатну квартиру. Тут честь по честі. Мені дісталася дача, яку можна сміливо називати заміським будинком, а сестрі квартира. Усі задоволені, жодних претензій.

Жила вона в тій трикімнатній з дітьми, поки ті не розлетілися з батьківського гнізда. Спочатку дочка заміж вискочила, потім син одружився. До матері жоден із них жити не повернувся, всі вирішили орендувати житло. Але це їх справи.

Розмови про те, що треба щось дітям із житлом вирішувати, розпочалися вже давно. Підходили вони до матері із цими розмовами. Сестра зітхала, казала, що вони мають рацію.

– І нічого вони не мають рації. Їм треба – нехай вирішують. Молоді здорові коні, хай заробляють собі на житло, – заперечувала я сестрі.

– Та ти ціни бачила! Як вони зароблять? Зараз це лише мільйонери собі дозволити можуть.

Я із сестрою не погодилася. Сказала, що в неї трикімнатна, тож дітки можуть наступити на горло власним его, переїхати до матері, місце вистачить, і збирати на своє житло.

На іпотеку накопичать, квартиру куплять та переїдуть. Мої, наприклад, так і зробили, і нічого страшного не сталося.

Але племінникам такий підхід не сподобався. Почали пирхати, що поки вони на цю іпотеку ще назбирають, та поки вони ще її виплатять. Довго це все, а життя йде. Дочка в неї на той момент вже чекала дитину, син із невісткою теж відставати не планували.

Ось своїм животом племінниця мати й “придавила”. Погодилася сестра квартиру продавати. Був розрахунок, що квартиру вона продасть, купить собі маленьку однокімнатну квартиру, залишить грошей на ремонт і меблі, а решту поділить між дітьми. Усіх начебто цей варіант влаштував.

Але коли одну квартиру було продано, а іншу куплено, то діти стали циганити у матері гроші, які вона відклала на ремонт, розповідаючи, що ось так вони точно зможуть взяти іпотеку, а ремонт вони пізніше всі разом зроблять, меблі теж куплять.

Сестра вирішила, що діти точно не обдурять, віддала їм гроші, що залишилися. Я й досі не розумію, навіщо. Залишила б собі й бід не знала б. А дітки якось і самі б розібратися змогли. Але як Зоя дітям відмовити могла.

Природно, ні через місяць, ні через два діти не кинулися робити матері ремонт. А у квартирі обдерті до бетону стіни, бетонна стяжка в кімнаті, на кухні стіл та стілець, раковина та тумба під неї. У туалеті унітаз, ванна кімната, до якої підходити страшно, вона ледве тримається. І ось у цьому живе жінка похилого віку.

Як я на сестру не лаялася, не можна жити в таких умовах, а своїх сил у неї на ремонт не вистачає. Доводиться мені та моїм дітям приїжджати та допомагати їй ремонт робити. А куди подітися? Рідні діточки від матері все отримали, що хотіли й голови поховали.

А вона все чекає, що вони їй меблі куплять, як ми ремонт закінчимо. Ага, наздоженуть і ще раз куплять. Вони їй місяць вже не дзвонили, зайняті сильно.Натомість коли гроші були потрібні, навіть приїжджали щодня.

Думаю, що поки діткам від матері щось не знадобиться, вона їх і не побачить. Ось яка вона подяка може бути.