– Що означає «добре»? Ти чула, що я сказав? – Чула. Ти подав на розлучення. – Тоді, може, якось відреагуєш на це? Все ж таки ми з тобою двадцять два роки разом прожили! – А якої реакції ти чекаєш? – Запитала Тамара. – Ти хоча б поцікався, до кого я йду, чому! Невже тебе це не цікавить?

Сьогодні Тамара працювала в першу зміну, тож о третій годині вона вже була вдома.

Пообідала, потім перепрасувала білизну, яка два дні величезною купою нагромаджувалась на кріслі, приготувала вечерю і сіла перед телевізором із в’язанням у руках. Чоловік мав прийти хвилин через сорок.

Але Олег з’явився лише за півтори години. Він зняв куртку, одягнув домашні капці й нерішуче зупинився на порозі кімнати, де сиділа дружина.

– Тамаро, я подав на розлучення, – сказав він.

– Коли?

– Сьогодні.

Спиця вислизнула у неї з рук і, коротко брязнувши, впала на підлогу.

Тамара нахилилася, підійняла її й стала нанизувати петлі, що спустилися.

– Добре, – сказала вона.

– Що означає «добре»? Ти чула, що я сказав?

– Чула. Ти подав на розлучення.

– Тоді, може, якось відреагуєш на це? Все ж таки ми з тобою двадцять два роки разом прожили!

– А якої реакції ти чекаєш? – Запитала Тамара.

– Ти хоча б поцікався, до кого я йду, чому! Невже тебе це не цікавить?

– А що – це щось змінить? Може, ти ще мені накажеш поплакати та вмовляти тебе? Ти ж все одно не зміниш свого рішення?

– Не зміню.

– І навіщо тоді повітря трусити? Вирішив йти – йди! Вибач, допомагати тобі збиратися не буду. Я обіцяла Мар’яні до суботи дов’язати шарф. Тож давай сам. Можеш взяти ті дві валізи, які стоять у коморі.

Олег дістав валізи й пройшов повз неї до спальні.

Тамара продовжила в’язати, тільки тепер її пальці дуже стискали спиці, і петлі виходили не рівні, сильно затягнуті.

Вона відклала в’язання і пішла на кухню. Щоб чимось зайняти руки, почала наводити лад у холодильнику. Протерла полиці, перевірила продукти за терміном придатності, дещо викинула. На це у неї пішло хвилин десять.

Потім вона зварила каву і сиділа з кухлем в руках, поки не почула, як Олег зачинив за собою двері.

Зміни у поведінці чоловіка Тамара помітила три місяці тому. По-перше, у нього невідомо звідки з’явився новий приятель – Олексій, який часто дзвонив Олегу вечорами.

По-друге, – чоловік, який ніколи не захоплювався риболовлею, пару разів їздив з цим Олексієм на рибалку. І не просто так, а з ночівлею.

А ще він ходив в ресторан – на день народження цього ж приятеля. На запитання дружини, чому він іде один, без неї, Олег відповів, що Олексій – неодружений і що там збирається суто чоловіча компанія.

А два тижні тому Олег раптом заявив, що не дуже добре почувається, і перебрався спати в кімнату доньки:

– Мені здається, що я ось-ось захворію, – сказав він Тамарі. – Не хочу тебе заражати.

Тепер зрозуміло, яка «хвороба» наздогнала його на двадцять третьому році сімейного життя і що під ім’ям «Олексій» у телефоні було записано його нове кохання.

Два дні минули у тиші. Тамара, так само як і раніше, ходила на роботу, дорогою додому заходила в магазин, купувала продукти, готувала. Але тепер лише на себе.

У п’ятницю їй зателефонувала Ірина – квартирантка, якій вони здавали однокімнатну квартиру Олега.

– Тамара Вікторівно, нам тут Олег Сергійович зателефонував, попросив якнайшвидше звільнити квартиру. А можна ми хоча б цей місяць ще поживемо – зараз нічого придатного не здається, – попросила вона.

– Ірочко, ми з Олегом розлучаємося, квартира – його, тож усі питання вам доведеться вирішувати з ним, – відповіла Тамара.

Коли вони одружилися, у Тамари була двокімнатна квартира, в якій вони й жили весь цей час, а в Олега – однокімнатна у спальному районі – її вони майже постійно здавали. Це непогано допомагало їм, особливо тоді, коли Тамара була в декреті.

Тепер зрозуміло, що в нової пасії свого житла немає, і Олег вирішив поквапити квартирантів.

У суботу на обід приїхала дочка. Мар’яна навчалася на третьому курсі університету, жила у гуртожитку, до батьків приїжджала лише на канікули та на свята.

– Мамо, що у вас сталося? Мені тато подзвонив, сказав, що пішов із дому, – спитала Мар’яна.

– Найбанальніша історія, доню. У тата сталася друга молодість, і він подав на розлучення, – відповіла Тамара.

– А як же ти?

– Я нормально. Неприємно та прикро, але не смертельно, – відповіла мати. – Розлучилися цілком інтелігентно: Олег забрав лише свої речі та пішов жити у свою квартиру.

Однак Тамара поспішила зробити чоловікові комплімент. Вже у понеділок, коли дочка поїхала, Олег подзвонив дружині та запропонував поділитися нажитим:

– Ти знаєш, що в моїй квартирі з усієї кухонної техніки тільки плита і холодильник. Посуд старий, немає постільної білизни та багатьох інших потрібних для життя речей.

– Давай я приїду, і ми чесно розділимо все навпіл. Я б узяв кавоварку та мікрохвильову піч, а всі ці міксери та мультиварки ти можеш залишити собі.

– Добре, тільки не знаю, на чому ти все це забереш, – сказала Тамара.

– На машині.

– Ні, якщо ти вирішив мій будинок пополовинити, тоді й машину ділити будемо – адже ми її всього три роки тому купили.

– Але ж ти водити не вмієш, у тебе навіть посвідчення немає, – сказав Олег.

– А я і не стану автомобіль купувати, я на ці гроші візьму собі нову кавоварку та мікрохвильову піч, – усміхнулася колишня дружина.

– Так що ти подумай, що тобі вигідніше: поділити машину, чи самому купити все, що потрібно, у свою квартиру.

Після цього жодних запитів щодо поділу майна від Олега не надходило – очевидно, він оцінив пропозицію Тамари.

Документи про розлучення отримали у РАЦСі: неповнолітніх дітей не було, майнових претензій також.

Вийшовши на вулицю, попрощалися та попрямували у різні боки: Олег на паркування, до автомобіля, Тамара – до зупинки тролейбуса. І більше вони не перетиналися.

Тамарі спочатку її нинішнє життя здавалося трохи дивним: не треба було більше думати про інтереси та потреби іншої людини, з’явилася можливість робити те, що хотілося їй самій.

Причому навіть у таких дрібницях, як меню сніданку чи вечері, вибору телевізійної програми, вільного часу у вихідний.

Спочатку здавалося, що їй буде самотньо, але цього не сталося: після цілого дня, проведеного серед людей, вона насолоджувалась тишею та спокоєм, які чекали її вдома.

Навіть із подругами Тамара не стала зустрічатися частіше, ніж зазвичай, зате стала більше читати та в’язати.

Влітку вони з Мар’яною поїхали на море і провели там два чудові тижні.

А коли повернулися, Тамарі зненацька зателефонувала Ольга Валеріївна – її колишня свекруха. Між ними завжди були не сказати, щоб близькі відносини, але досить рівні.

За всі двадцять із лишком років не було жодного конфлікту. Але після розлучення спілкування припинилося.

– Тамаро, добрий день, – сказала колишня свекруха. – Я хотіла б з тобою про Олега поговорити.

– А навіщо про нього говорити – ми вже скоро рік, як розлучилися, – відповіла Тамара. – Я до нього жодних претензій не маю, сподіваюся, що і він до мене також.

– Я його з дому не гнала, але й не тримала, сцени не влаштовувала. Мало того – побажала йому щастя.

– Ось із щастям нічого не вийшло. Та дівчина від нього за пів року поскакала – знайшла спонсора і поїхала до столиці, – сказала Ольга Валеріївна.

– Співчуваю. Але нічим допомогти не можу, – відповіла Тамара.

– Можеш. Я тебе прошу, поговори з Олегом. На нього ж дивитися неможливо: коли я до нього приходжу, він вдає, що все гаразд, іноді навіть жартує.

– Але ж я бачу, що у нього очі порожні. Знаєш, я боюся, що він почне в пляшку заглядати, – сказала колишня свекруха.

– Ольго Валеріївно, Олег – дорослий чоловік, не хлопчик, йому сорок п’ять років. Я думаю, що він і без моєї допомоги зможе зібратися, зачекайте, ще мало часу минуло.

– А я з ним зустрічатися не буду – у мене тепер інше життя, і я теж не відразу себе до купи зібрала, тому не хочу вдруге на ті ж граблі наступати. І нікого не хочу рятувати. Тим більше я зрозуміла, що він не просив вас зі мною зв’язуватися. Так?

– Я ж мати, Тамаро, я сама бачу, що він переживає та шкодує, що все так вийшло.

– Нічого, мине час, і все забудеться, – сказав Тамара.

– Слухай, а може, ти хоча б із Мар’яною поговориш? Вона навіть гроші йому повернула, які він їй переказав.

– Тобі ж важко її утримувати, а дівчинці ще два роки вчитися. Поговори з дочкою, – попросила Ольга Валеріївна.

– Нічого, ми впораємося. Тим більше Мар’яна вже підробляє, – відповіла Тамара. – А щодо того – спілкуватися з батьком чи ні, вона вирішує сама, я тут на неї вплинути не можу.

– Якась ти категорична і нещадна стала, Тамаро, раніше ти була м’якшою і поступливішою.

– Ольго Валеріївно, ви мені сьогодні вперше зателефонували з того часу, як ми з Олегом розлучилися. А мені теж спочатку не солодко було.

– Що ж ви не пошкодували мене, не спитали, як ми з Мар’яною живемо? І знаєте, я думаю, що якби зараз у вашого сина все було добре, ви б про нас і не згадали.

– Тож не треба звинувачувати мене в жорстокосерді! Кожен, як кажуть, сам коваль свого щастя. Ось що собі Олег накував, то зараз і має!

Це була остання розмова з колишньою свекрухою, і про те, як далі жили Ольга Валеріївна та Олег, ні Тамара, ні Мар’яна не знали, й знати не бажали…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.