– Що означає одружуся, Яша? Що це за «одружуся» серед ясного неба, за живої мами?!

-Так! Стривай, у мами інфаркт! Просто сиди рівно і дихай повітрям. Мама повинна трошки ожити!

– Мамо, та що такого я сказав?

– Яша! Яша, не говори жодних слів! Давай зараз просто щось поїмо і я удам, що ти нічого не казав! Чому ти так не бережеш свою маму, яка в тебе одна? Ти хочеш, щоб я пішла з життя і більше ніколи не жила, Яша?

— Мамо, мені здається, що ви таки дуже сильно драматизуєте! Ви не в театрі, мамо, можна подумати, що ви не хочете мого щастя!

— Це я не хочу твого щастя? Та я все життя тільки й роблю, що хочу твого щастя, як ненормальна! Але, як можна так прийти до рідної мами та погрожувати?! Що це за слова «мамо, ви як хочете, а я одружуся!»? Що означає одружуся, Яша? Що це за «одружуся» серед ясного неба, за живої мами?!

Роза Мойсеївна сиділа на табуретці посеред кухні, позаду неї свистів чайник, на який ніхто не звертав уваги.

Зіна, сусідка по комунальній квартирі, вдавала, що захоплена помішуванням борщу, насправді з величезним інтересом спостерігала за неймовірною драмою, що розігрується в неї на очах.

— Але мамо, мені 27 років! Я маю право! Ви не можете узурпувати мене на все життя! І потім я кохаю Галочку! Вона мій ідеал!

– Ідеал?! Тобто якась дівка це ідеал, а мама повз ходила?! І це каже мені рідний син! Той син, якого я народила своїми руками та любила більше життя! Добре, що це не чує твій дідусь Соломон Абрамович, який давно помер, дай боже йому здоров’я!

Роза Мойсеївна трагічно обхопила голову руками та спробувала заплакати.

Заплакати не виходило.

— Роза Мойсеївно, я звичайно перепрошую, але що ви влаштовуєте сварку на рівному місці? Ви навіть не бачили цієї Галочки, а вже називаєте її поганими словами та граєте тут Гамлета! – Вставила свою репліку в постановку Зіна.

— Саме так! Чому одразу дівка? Вона пристойна дівчина! Вона навчається заочно та ще вміє грати на акордеоні! — палко забелькотів Яша, відчувши підтримку.

— Зіна, — Роза встала з табуретки та почала повільно насуватись на сусідку, — коли нам треба буде когось спитати за адвокатуру, то ми підемо до нормального адвоката і запитаємо за послуги! Але я щось не пригадаю в нашому місті практикуючого юриста, на ім’я Зіна! І якщо ви таки ще раз пхатимете свої поради, куди не просять, я зроблю так, що вам не буде чого пхати!

– Ой Боже! Дивіться на неї! Вже й слова не можна сказати! Не жінка-мати, а оголені дроти! Не шелестіть зябрами, жінко, я й сама можу влаштувати електричне замикання! — огризнулася Зіна, вимкнула конфорку і гордо вийшла з кухні.

— Мамо, вам таки треба заспокоїтись, не треба влаштовувати загибель Помпеї, коли ваш син щасливий! Галочка вам неодмінно сподобається! Ви ще не познайомились з людиною, а вже думаєте, що вона погана!

— Я нічого не хочу знати ні про кого! Чому ти не сказав мені раніше, коли ця дівка тебе обкрутила? Чому твоя рідна мати повинна знати за цю Галочку не заздалегідь, а потім?!

-Та яка різниця? Потім, зараз, Галочка це чиста квітка! Вона приїхала з сусіднього міста, і її тато механізатор і пристойна людина, вона каже, що якщо приїхати до них і спитати про її тата Василя Петровича Крисюка, то…

– Що?!! Що ти зараз сказав, Яша?! Про кого спитати? За Крисюка? Ти ось зараз цією мовою сказав – про Крисюка?!

– Мамо …

— Замовкни свій рот! За Крисюка? Тобто твоя дівка Крисюк? ! Ну тепер мені все ясно! Вона бачить, стоїть такий гарний хлопчик з інтелігентної родини, так вона окрутила його і зробила собі особисте життя! Ой Боже! Я нічого не хочу чути за цю ганьбу!

… Минув рік. За цей рік сталося стільки всього, скільки не відбувалося за все життя Яші.

На весіллі Роза Мойсеївна просиділа, як пам’ятник у кутку, навіть не спромігшись надіти парадну сукню.

З прикрас на ній була тільки брошка та стиснуті губи.

Яша не став випробовувати долю і поїхав із Галочкою жити до неї, до фабричного гуртожитку.

Кілька разів він приходив до мами, але та була неприступна, як морська скеля. Яша мовчки їв фаршировану рибу і їхав назад до Галочки.

Але потім Галочка опинилась в положені. Зіна принесла цю благу звістку Розі, яка традиційно мовчки вислухала її, а наступного дня, як сніг із липневого неба налетіла до гуртожитку до сина.

Яша з дружиною з подивом дивилися на мати, що стоїть у дверях.

— І що ви на мене дивитеся, як банківський сейф? Де тут у вас тарілки? Я принесла курячий бульйончик. Моєму онукові корисна курочка необхідна!

– Онукові? — здивовано спитала Галочка.

– Ну, не внучці ж! — пирхнула Роза. — Ви, дівчинко, не стійте тут, як телефонна будка, а принесіть тарілки. Мама прийшла, принесла їсти. Яша, міне здається ти схуд! Ну, звичайно, тобі тут грають на акордеоні замість годувати!

За дев’ять місяців з’явився хлопчик.

Роза Мойсеївна рідко помиляється. Назвали Мишком. Схожий на Яшу. Роза Мойсеївна дуже любить його.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?