– Що ти кажеш, Олю? Зраджують усі чоловіки, абсолютно всі! Це нормально! Ти надто розбірлива, ось у чому проблема. Ти заміжня жінка, мусиш терпіти. Інакше залишишся одна! Нікому не будеш потрібна! – Кричала у слухавку мати

– Що він зробив? – Лариса похлинулася кавою та ошелешено дивилася на подругу.

Ольга сиділа навпроти, згорбившись над своїм кухлем. Усередині все ніби вигоріло, залишивши лише порожнечу. Руки безвольно лежали на столі, погляд застиг десь в одній крапці.

– Зрадив, – тихо промовила Ольга. – З колегою. Я знайшла листування.

Лариса тяжко видихнула. Вона похитала головою.

– Блін… Та всі вони такі, Оль. Усі мужики однакові! Мій теж мені зрадив, пам’ятаєш? Років зо три тому. Я тоді думала, що не витримаю цього болю. Все, – життя скінчилося!

Ольга підвела очі. В них майнула надія. Хоч хтось зрозуміє її переживання. Ольга запитала:

– І? Як ти впоралася?

Лариса знизала плечима.

– Та ніяк! Він на колінах вибачення просив. Умовляв не йти, не забирати Льошку. Говорив, що це була помилка, що він здурів, що більше ніколи. Я три дні думала, а потім вибачила. А куди подітися?

Ольга повернулася до своєї кави. Повільно почала помішувати її, хоч цукру туди не додавала. Просто треба було чимось зайняти руки.

– Я не знаю, що робити, Ларисо, – тихо зізналася Ольга. – Правда не знаю.

Лариса розсміялася – легко, майже весело, начебто вони обговорювали не зруйнований шлюб, а вибір нової сукні.

– Слухай, а ти хоча б вибий із нього щось, – порадила подруга. – Дорогий подарунок, путівку на море, гроші на шубу.

– Нехай викуповує свою провину за повною програмою. А потім вибачиш, куди ти подінешся. Сім’я таки, а не якась швидкоплинна інтрижка.

Усередині Ольги щось стиснулося від цих слів. Гроші? Подарунки? Хіба це може компенсувати зраду?

– А як ти потім знову почала йому довіряти? – Запитала Ольга, дивлячись подрузі в очі. – Після зради… Як це взагалі можна?

Лариса відмахнулася.

– Та забула я все це давно. Залишила в минулому і не повертаюся думками. І ти забудеш, ось побачиш. Просто не потрібно зациклюватись. Час лікує. Головне – не роздмухувати з мухи слона і не докоряти його щодня.

Вони ще трохи поговорили про дрібниці, допили каву та попрощалися біля входу в кафе. Ольга йшла додому повільно. Там на неї чекав чоловік. Який зрадив з колегою із сусіднього відділу. Одним махом зруйнувавши семирічний шлюб.

Чи зможе вона пробачити? Ольга не знала.

Вдома Віталій вився довкола неї, як відданий пес. Заварював чай, питав, чи не хоче Ольга поїсти, приносив плед, коли вона сідала на диван. Вибачався – по десять, двадцять, сто разів на день.

Дарував квіти майже щодня, тож квартира перетворилася на оранжерею.

Але всередині Ольги ніби щось згасло. Вона дивилася на чоловіка і бачила тільки людину, яка її зрадила.

– Олю, я приніс твої улюблені троянди, – сказав Віталій увечері, простягаючи черговий букет.

Ольга взяла квіти механічно та поставила їх у вазу. Не відчуваючи ні радості, ні подяки. Просто робила те, що потрібно.

На вихідні Ольга поїхала до матері. Потрібно було виговоритись комусь рідному, почути пораду.

Сидячи на кухні за знайомим із дитинства столом, Ольга зізналася:

– Я не можу пробачити, мамо. Я намагаюся, чесно. Але не виходить. Усередині все перевертається, коли дивлюсь на Віталіка. Я все частіше думаю про розлучення.

Мати різко розвернулася. Вона практично кричала:

– Що ти кажеш, Олю? Зраджують усі чоловіки, абсолютно всі! Це нормально! Ти надто розбірлива, ось у чому проблема. Ти заміжня жінка, мусиш терпіти. Інакше залишишся одна! Нікому не будеш потрібна!

Ольга намагалася заперечити:

– Мамо, це ж моє життя! Мої переживання! Я повинна наступити на власну гордість? Як жити з людиною, яка тебе зрадила?

Мати зневажливо пирхнула.

– Гордість? Ти себе хоч чуєш, Олю? Тобі тридцять два роки! Хто на тебе подивиться у такому віці? Віталій добрий мужик, роботящий, в чарку не заглядає. Ну оступився один раз, із ким не буває. Простила б і забула.

Ольга повернулася додому з тяжким серцем. Всі навколо твердили одне й те саме. Вибач. Забудь. Терпи.

Вдома Віталій готував вечерю. Нарізав овочі для салату, щось помішуючи на плиті. Раніше Ольга від цього розчулювалася, а зараз її просто відвертало від чоловіка. Кожен його рух дратував. Вона дивилася на його спину і хотіла кричати.

…Через тиждень у гості прийшла свекруха. Віталія вдома не було – він спеціально пішов, щоб дати жінкам поговорити наодинці.

Зоя Павлівна влаштувалася у кріслі. Вона натягла посмішку. І лише потім заговорила:

– Олечко, люба. Синочок мій, звичайно, погано вчинив. Ти така гарна, правильна, а він тебе зрадив. Але ж вибачився, правда? Вибачився? Значить, зрозумів свою помилку і покаявся.

Ольга сиділа на дивані, стиснувши руки в замок. Намагалася зберігати спокій, але всередині все кипіло.

– Зоя Павлівно, мені дуже боляче. Я не можу просто взяти та пробачити. Це не так працює.

Свекруха нахилилася вперед, і в її очах промайнуло щось тверде.

– Не можеш? Олечко, ти просто зобов’язана пробачити моєму синові! Невже ти думаєш, що тільки тобі зрадили? Так повно таких сімей, де дружини зазнають зрад і нічого, живуть нормально. Ти що, якась особлива?

– А я не хочу! Не хочу терпіти!

Свекруха підвищила голос:

– А чого ти хочеш? Залишитися одній? У твоєму віці кавалери в ноги вже не падають. Та й потім, тобі треба дитинку народ ити. Ось тоді чоловік ліворуч не дивитиметься. Буде зайнятий сім’єю.

Зоя Павлівна залишила Ольгу в роздумах. Всі довкола твердили одне: вона повинна пробачити. Але ніхто не зважав на її переживання. Її біль. На те, що всередині щось зламалося.

Ще два тижні Ольга металася між бажанням зберегти сім’ю та розумінням, що більше не довіряє чоловікові.

Увечері Віталій запросив її в кафе. На побачення, як за старих добрих часів. Ольга погодилася – можливо, це допоможе щось вирішити.

Вони сиділи за столиком, а потім Ольга пішла до вбиральні, щоб освіжитися. Холодна вода допомогла заспокоїтись. Ольга ще раз все зважила в голові. І вирішила дати чоловікові ще один шанс.

Але її рішучість зруйнувалась, варто було тільки повернутися до зали.

Віталій сидів за столом і розмовляв з офіціанткою. Він поклав руку їй на зап’ястя, широко посміхався – так, як давно не посміхався Ользі. Щось шепотів дівчині.

І на цей момент Ольга зрозуміла, що вона не зможе пробачити. Не зможе забути, залишити у минулому.

Коли Віталій розмовлятиме з іншими жінками, Ольга думатиме про зраду, підозрюватиме, мучитиметься. Це буде нестерпне життя!

Ольга підійшла до столу. Віталій підняв голову. Чоловік прибрав руку від офіціантки й винувато посміхнувся.

Ольга спокійно сказала:

– Принесіть рахунок, будь ласка.

Віталій розгублено глянув на дружину.

– Оль, але ж ми ще не поїли.

– Мені треба додому.

Ольга не кричала. Не влаштовувала істерик. Просто чекала рахунок, дивлячись кудись повз чоловіка.

Вдома Ольга пройшла до спальні та дістала сумку.

– Я йду від тебе, Віталю.

– Що? Олю, ти про що? – чоловік застиг у дверях.

– Я все зважила та зрозуміла, – продовжувала Ольга, не дивлячись на Віталія. – Такий шлюб не для мене. Ти повинен знайти собі таку дружину, яку не будуть хвилювати зради. А для мене це не можливе. Я не зможу забути. Ніколи!

Віталій спробував схопити жінку за руку. Але Ольга вислизнула із його хватки.

– Олю, почекай, поговорімо!

– Мені нема про що з тобою говорити. Все вже вирішено.

Ольга зібрала речі, викликала таксі. Віталій намагався втримати її, благав залишитися, обіцяв будь-що. Але Ольга не слухала чоловіка. Все це вже не мало значення.

Невдовзі вона подала на розлучення.

Дзвонили всі. Мати плакала в слухавку, називала дурною, наївною дівчинкою. Лариса обурювалася, казала, що Ольга сама зруйнувала сім’ю. Свекруха кричала, що невістка знищила міцний шлюб.

– Я нічого не руйнувала, – спокійно відповіла Ольга. – Це зробив Віталій, коли зрадив мене! І тепер я думаю лише про себе.

Минуло три роки…

…Ольга варила каву на кухні у новій квартирі в іншому місті. В кухню увійшов Максим. Він обійняв Ольгу ззаду.

– Доброго ранку, кохана.

Ольга повернулася до чоловіка. Поцілувала його в щоку.

Вони познайомились рік тому. Обидва пережили зраду. Обидва знали цей біль. Ольга була впевнена, що Максим ніколи її не зрадить. Хоча, – на віку, як на довгій ниві! Час покаже, – а поки вона щаслива…

Як вважаєте, слушно вчинила Ольга? А ви б змогли пробачити зраду? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!