– Що ти на мене дивишся? Кажу ж, ніколи, збирайтеся, настав час звільняти житлоплощу!

– Збирайтеся, зараз же, – командувала свекруха.

Олена здивовано подивилася на чоловіка, але нічого не сказала, хоч і дуже хотілося.

– Що ти на мене дивишся? Кажу ж, ніколи, збирайтеся, настав час звільняти житлоплощу!

Олена пройшла в спальню, збирати свої речі їй не дуже й хотілося. До того ж договір був зовсім інший.

Вона повернулась у бік дверей, руки схрестила на грудях і почала чекати, коли зайде Артем. Той не забарився.

– Що відбувається, Чому вона нас жене з твоєї квартири?

– Олено, довго пояснювати, але ми повинні допомогти. Будь ласка, зроби так, як вона просить, потім поговоримо, і я все поясню. Ти зрозумієш мене.

Олена не зрушила з місця.

– Я нікуди не поспішаю. І з місця не зрушу доти, доки ти не розкажеш.

Артем відійшов до вікна, відвернувся від дружини. Не знав він, як вона відреагує, ось і зволікав.

Дотяг до того, що довелося матері все вирішувати. Вона й прийшла, скомандувала і навіть сама збирала якісь речі у вітальні.

Від однієї думки, що свекруха скидає книги Олени в коробку, по спині бігли неприємні мурашки.

Жінці хотілося туди вдертися, відібрати книжки та вигнати нахабницю з дому. Її дому, як вона колись вважала.

– Олено, я тебе обдурив, тільки й промовив Артем. – думав мама передумає, а виявилося…

Артем був не єдиною дитиною у сім’ї. Крім нього ще були два брати та сестра. Жили вони середньо, завжди щось і комусь не вистачало.

Артем, як найстарший у сім’ї, отримував все нове. Молодші потім доношували, а йому, як він тоді вважав, хоч у цьому пощастило.

Хоч і обов’язків на ньому було більше. Якщо бути чесними, то він робив абсолютно все: прибирав, готував, тягав важкі пакети з магазину та город під вікном ходив поратись.

Артем не скаржився, мовчки виконував усі доручення матері й та, розуміючи, що син не обурюється, не лається і не відмовляється, його постійно підбадьорювала.

– Одна надія на тебе, сину. Допоможу тобі всім у житті. Ні в чому не відмовлю, коли виростеш.

Час минав. Мама тоді познайомилася з літньою жінкою та домовилася з нею про догляд за квартиру.

– Це твоя бабуся, – збрехала вона сину. – Доглядатимеш за нею і переїдеш жити до неї.

Артем не сперечався. Бабуся, так бабуся. Потрібно доглядати, отже буде. Переїхав до літньої жінки. Готував, прибирав.

– Артеме, підійди, – командувала вона. – Принеси мені газету.

– Поправ подушки.

– Артеме, почитай мені!

Артем беззаперечно виконував усі доручення, навіть не думаючи сперечатися чи обурюватись. За це його “бабуся” і полюбила.

– Обдурила тебе мати, – якось зізналася старенька. – Не рідна я тобі бабуся. І мене попередила, що тобі так скаже. А я стара, самотня, от і захотілося здобути онука.

– Я давно це зрозумів, — сухо відповів Артем. Він взагалі мало розмовляв. – Не хвилюйтесь, від обов’язків не відмовляюся. Допоможу матері.

Літня жінка кивнула. На цьому розмова була закінчена і тему більше не порушували. Тільки бабуся все більше почувала себе винною і, коли прийшла мати Артема, перевірити, як справи, сказала:

– На Артема перепишу все, не на тебе.

– Ще чого! Розмріялася! На мене пиши! Інакше заберу сина, залишишся сама!

Літня жінка тільки гірко посміхнулася. Навіть сперечатися не стала, не ходяча вже була, можливості були обмежені.

Вона того ж вечора покликала Артема.

– Приведеш мені завтра нотаріуса, – скомандувала вона.

І Артема кивнув, звик виконувати накази.

– Це візьми, знадобиться. Тільки матері не думай говорити. Продумана вона у тебе, все відбере до копійки та надвір тебе викине.

Але на ранок бабуся не прокинулася. Мама прибігла майже відразу.

– Нарешті дочекалися! – Вона потирала руки. – Тут усе прибереш, помиєш, щоби чистота була. Квартиру здаватимемо.

Артем тоді вперше задумався про своє майбутнє. Якщо говорити чесно, то йому не хотілося повертатися до рідного дому.

– Мамо, я вчитись поїду, там і гуртожиток надають, і роботу згодом знайду.

Мати кивнула. Грошей не просив і добре. Вона не знала, що стара перед “відходом” засунула хлопцеві накопичені гроші та прошепотіла, щоб матері не говорив.

Артему гроші допомогли здобути освіту та почати працювати в іншому місті.

Він планував майбутнє, але доля розпорядилася інакше. Довелося хлопцю повернутися до рідного міста. Мама попросила.

– Без тебе ніяк, – плакала вона в слухавку. – Не виходить у мене. Ти ж був моєю опорою та підтримкою.

Артем повернувся, але поставив умову матері: житиму окремо.

Нормальної роботи не було, грошей не вистачало на орендоване житло і тоді Артем згадав про квартиру бабусі, яку доглядав.

– Із квартирою що? – Він сам прийшов до матері та запитав.

– Нічого, ніяк не можу знайти квартирантів. Там потрібно ремонт зробити нормальний, а потім здавати. Тебе хотіла попросити…

– От і добре, я робитиму ремонт і житиму там.

Тоді так і вирішили. Артем живе, робить ремонт власним коштом. А далі… Далі буде видно.

Артем робив ремонт не один рік. Довелося не тільки вирівнювати стіни та клеїти шпалери, а й міняти підлогу, двері у всіх кімнатах, вікна, проводку та батареї.

Тоді Артем і познайомився з Оленою. Звичайно, привів її до квартири. Вони одружилися і тоді, на весіллі мама зробила широкий жест, як згодом назвав це Артем.

– Це вам від нашої родини, — мама посміхнулася. – Ти, мабуть, завжди думав, що ми тобі нічого дати не зможемо. Помилявся, квартира тепер буде твоєю.

Артем розумів, навіщо це робиться й особливо нічого не розраховував. Взяв ключі, подякував своїм родичам.

Але документи ніхто й не думав переоформлювати. Так і жили. Поступово купили нові меблі у всю квартиру, поміняли стелі.

Все йшло чудово. Пара планувала дітей, коли з’явилася мати та заявила, що настав час з’їжджати. І треба якнайшвидше збирати речі.

– Ти хочеш сказати, що всі гроші, які ми вклали, викинули на вітер?

– Олено, я прошу тебе, не гнівайся. Зараз не злись. Я дещо придумав. Тільки про це поки що говорити рано.

Олена злилася. Ще як злилася. Вона вискочила на кухню до свекрухи.

– Майте на увазі, я все заберу, навіть меблі!

– Ти чого розійшлася? Це твоя квартира? У тебе нічого немає, тож нічого рота відкривати. Ми з сином домовилися, він зробить ремонт, а потім я здаватиму квартиру. Мені її у спадок залишили і як хочу, так і розпоряджаюсь.

– Ви її подарували нам, не заспокоювалася Олена.

Але свекруха на ці слова не відреагувала. Втомлено подивилася на Олену.

-Ох, набридли ви мені. Даю вам два дні, щоби з’їхали.

Вона демонстративно скинула всі речі з полиці на підлогу, переступила їх і пішла. А Олена заплакала.

– Ми нікуди їхати не будемо, – побачивши, як засмучена Олена, сказав чоловік. — Залишаємося тут. З мамою я домовлюсь.

Він відразу зібрався і вийшов слідом за жінкою.

– Мамо, почекай, — та й не поспішала. – Треба поговорити.

– Ну, кажи.

– У квартирі я зробив ремонт повністю, та й отримали ми цю квартиру лише тому, що я був поряд із бабусею.

Мати посміхнулася.

– Отримала я цю квартиру тільки тому, що знайшла цю стару. А ремонт ти робив не просто так, а за проживання. З’їжджайте мені гроші потрібні.

– Скільки?

– Що скільки?

– Скільки тобі треба грошей? Я переведу.

– У тебе стільки немає.

– Візьму кредит. Скільки треба?

Мама замислилась. Гроші їй потрібні були завжди. А квартиру вона планувала подарувати дочці на весілля.

А з неї взяла б усі подаровані гроші. А потім за кілька років забрала б житлоплощу. Схема чудово працювала. Вперше ж спрацювала. Значить і вдруге спрацює.

Але син зараз пропонував зробити ще вигідніше. Отримати від нього гроші, а вигнати можна за пів року. А весілля попросити доньку відкласти на цей час.

– Згодна, – раптом промовила мама.

– Але я маю умову, квартиру оформимо на мене.

– Оформимо, але потім, — відмахнулася жінка.

Артем повернувся додому і розповів Олені. А потім додав.

– Бабуся на мене хотіла переоформити, тільки не встигла. Вона залишала мені гроші та ще адресу якусь. Гроші я витратив.

– А адреса?

Артем дістав коробку з документами, перерив усе і знайшов пожовклий листок.

– Це село тут поблизу.

Пара приїхала на адресу. За парканом розташовувався маленький будиночок, квадратів на двадцять, не більше. Натомість поряд із будиночком була величезна територія, соток на тридцять, не менше.

– Ого! І чиє це все?

У самому будиночку вони знайшли документи додому. Вони були оформлені на ту саму стареньку, яку доглядав Артем.

– А в заповіті було вказано будинок?

– Тільки квартира.

– Впевнений?

– Звісно, ​​я сам бачив.

Олена та Артем вмовили маму дати їм час на збір грошей, а самі взялися за оформлення документів. Довелося все оформляти через суд.

Минуло пів року.

Свекруха прийшла знову, бо грошей вона досі не отримала. Син просив у мами відстрочки. Тій довелося піти на поступки. До того ж дочка передумала виходити заміж.

– Де мої гроші? Ти обіцяв, — наполягала вона.

– Мамо, ми передумали, — спокійно відповів Артем.

Вони саме отримали рішення суду.

– Ми переїжджаємо і гроші нам знадобляться там. Меблі ми всі розпродали, а ремонт так і бути, залишиться тобі за рахунок нашого проживання.

Мама тільки здивовано дивилася, як син із невісткою виходять із валізами із порожньої квартири.

Артем не сказав матері, звідки з’явився будинок. Йому вистачило й того, скільки він вже зробив для неї.

Жаль тільки, що він раніше не зрозумів, як його використовує мати.