– Що ти наговорив сестрі? Ліза ридає! – Нічого страшного я їй не сказав. Просто пояснив, що не треба плювати в колодязь, з якого черпаєш воду, – відповів син

Сьогодні у чоловіка був день народження і до обіду очікувалися гості, але Віра встала лише о дев’ятій годині.

За три роки заміжжя вона зрозуміла, що догодити свекрусі та зовиці не вдасться, хоч вона вивернеться на виворот.

Тому Віра не стала мудрувати й більшість страв до столу замовила в ресторані. Їх мали доставити за годину до приходу гостей.

Сама вона зробила лише улюблений салат чоловіка – олів’є, та рулетики з баклажанів. Решта: кілька видів салатів та інших закусок, свинину, запечену в гірчичному соусі, і торт до чаю – приготують професіонали.

А вона неквапливо пройшла у ванну, потім зварила собі каву, а коли прокинувся чоловік, уже сиділа на кухні й витирала тарілки із сервізу, який діставали з шафи лише на свята.

Гості з’явилися вчасно – о пів на третю, і двокімнатна квартира одразу наповнилася шумом та розмовами.

– Віро, а що ж ти штори у вітальні не змінила? Ми з Лізою тобі минулого року подарували просто чудові, а в тебе все ще висять ці допотопні ганчірки, – сказала свекруха, зазирнувши на кухню.

– Ті штори зовсім не підходять – у нас в інтер’єрі немає малинового кольору, – відповіла Віра.

– Звичайно, у тебе все сіре та коричневе. Нові штори були б яскравою плямою на цьому блідому тлі. Не знаю, ти начебто на дизайнера вчилася! Як ти взагалі працюєш! – обурено заявила Ніна Аркадіївна.

– Нормально працюю, – спокійно відповіла Віра. – Замовники не ображаються.

Вона могла б розповісти свекрусі, що деякі клієнти готові чекати, коли Віра звільниться, аби саме вона взялася за їхнє замовлення. Але це ніяк не змінило б думку свекрухи про невістку.

А думка була проста: Вірі дуже пощастило, що Станіслав звернув увагу на неї – сіру мишку з вічно пісним обличчям.

– Ти б хоч іноді посміхалася, Віро! – якось з досадою сказала свекруха. – Чи не вмієш?

А Віра чудово вміла і посміхатися, і заразливо сміятися, тільки в неї не було приводу для цього в компанії Ніни Аркадіївни та Лізи.

Застілля пройшло так, як і очікувалося: свекор – Юрій Петрович – скуштував усі страви й кожну похвалив, свекруха відзначила добрим словом лише салат олів’є і то із зауваженням:

– Майонез краще самій робити – так корисніше.

Інші страви мати і сестра чоловіка розкритикували: це надто гостро, це недосолено, а м’ясо їм здалося пересушеним.

Ліза навіть спробувала пожартувати:

– Правду кажуть: чим більшу посаду займає жінка, тим гірше вона готує. Старша сестра Христини розповідала, що їхня начальниця сама хвалилася, що вона навіть яєчню нормально засмажити не може.

– Уявляєте, – у неї чоловік готує! Тож коли тебе, Віро, із заступників у начальниці переведуть, Славці доведеться самому зайнятися домашнім господарством. Я прямо бачу цю картину: Славко в кухонному фартусі борщ помішує!

– Ліза! Стеж за язиком, – зупинив сестру Слава. – Ти прийшла до мене на день народження, а Віра – моя дружина та господиня цього будинку. Не забувай про це!

– А хіба на правду можна ображатись? – Запитала Ліза. – Ось цей салат – крабовий – справді недосолений, а м’ясо могло б бути й м’якшим!

– Чудово! – Відповів їй брат. – За два місяці твій день народження. Ось там і покажеш клас, а ми обов’язково прийдемо в тебе повчитися.

Слава чудово знав, що Ліза вдома заходить на кухню, тільки щоб поїсти, вона навіть посуд за собою миє за один раз.

Коли гості йшли, Ніна Аркадіївна, як завжди, сказала:

– Віро, ти мені залишки м’яса і торт поклади в контейнери. Я візьму з собою, щоб завтра не готувати.

Зрештою вони пішли. Віра та Слава прибрали зі столу, ввімкнули посудомийку і нарешті залишилися самі.

– Славо, я сьогодні промовчала, але Ліза останнім часом почала дозволяти собі дуже багато. Навіть Ніна Аркадіївна більш-менш тримається у межах. Або принаймні намагається триматися. Але поведінка твоєї молодшої сестри мені не подобається!

– Згоден. Щось її останнім часом заносить. Сьогодні, коли ти за чимось вийшла на кухню, навіть батько на неї цикнув. Я поговорю з Лізою.

І справді, на тижні Слава вибрав час і після роботи заїхав до батьків. Ліза вже прийшла з університету і збиралася піти погуляти із подружкою.

– Затримайся, будь ласка, хвилин на десять, – попросив її брат. – Мені з тобою поговорити треба.

– Тільки давай швидше, на мене Христина чекає, – відповіла Ліза.

– Я хочу запитати, чому ти так ставишся до Віри? Причому, я маю на увазі не лише останню суботу, а й інші випадки.

– Нормально я до неї ставлюся! Вона що – скаржиться? – Запитала Ліза.

– Знаєш, Вірі й скаржитися не треба, все видно неозброєним оком. Ти останнім часом агресивна щодо моєї дружини, не пропускаєш нагоди, щоб якось її вколоти. У чому причина? – поцікавився Слава.

– Причина в тому, що твоя дружина – гордовита. Мама правильно каже – приїхала з якоїсь глушини, захомутала тебе, а тепер вдає з себе не зрозумій що.

– Якраз перед твоїм днем ​​народження ми з Христинкою зайшли в кафе, а там твоя дружина із двома подружками.

– Так вона мені тільки «здрастуйте» сказала, а за свій стіл не запросила, хоч там було два вільні місця. А ще коли ми підійшли, вони розмову припинили й видно було, що прямо чекає, коли ми підемо.

– Сподіваюся, ви зрозуміли натяк? – Запитав брат.

– Зрозуміли. Знаєш, важко було не здогадатися, що нам не раді.

– А ти не подумала, що у Віри та її подруг є свої теми для розмов, може, не призначені для чужих вух? Вірі двадцять вісім, її подругам приблизно стільки ж, тобі двадцять один. І Христині не більше.

– І навряд чи у вас спільні інтереси. А вже балаканина Христини про брендові сумочки та іншу нісенітницю, подруг Віри точно не зацікавить. І ти знаєш, мені зрозуміло причину твоєї агресії.

– Яка причина?

– Ти заздриш Вірі, – сказав Слава.

– Я? – обурилася Ліза. – Було б чому заздрити!

– Є чому! По-перше, Віра – гарна жінка, і в неї є чоловік, який любить і поважає її. По-друге, – вона розумна.

– Віра працює у цій компанії лише три роки, а її пів року тому підвищили – вона заступник начальника відділу. По-третє, – вона добре заробляє.

– Я тобі не скажу, скільки тільки натякну: більше, ніж я. Дивись, скільки причин. Але тобі не заздрити треба, а вчитись у неї.

– А ти замість того, щоб ділом зайнятися, тільки гуляєш зі своєю недалекою подругою. Адже ти в останню сесію знову один іспит завалила? Виходить, стипендії не буде. На які гроші гулятимеш? Мама дасть?

– Дасть. А ти що – не даси?

– Лізо, я тобі щомісяця переказую на карту вісім тисяч. Добровільно, так би мовити, по-братерськи. Чомусь зараз у мене це бажання зникло, – посміхнувся Слава.

– Це твоя дружина тебе відмовила? Хіба вона знає, що ти мені гроші даєш?

– Звісно, ​​знає. У нас із Вірою спільний бюджет. І вона ніколи не заперечувала. Але я гадаю, що ти цього не оцінила.

– Тому раджу тобі на два найближчі літні місяці влаштуватися на роботи, – порадив їй Слава. – У двадцять один рік соромно сидіти на шиї у батьків!

Він ще не встиг доїхати до будинку, як йому зателефонувала мама:

– Що ти наговорив сестрі? Ліза ридає!

– Нічого страшного я їй не сказав. Просто пояснив, що не треба плювати в колодязь, з якого черпаєш воду, – відповів син.

– Ви що – змовилися з батьком? Він її на роботу відправляє, ти в ту ж дудку дуєш. Дівчинка ще вчиться! Встигне напрацюватись!

– Якби вона навчалася, то не завалювала б іспити! Батько має рацію – нехай іде працювати. Я їй більше грошей не даватиму, – сказав Слава і скинув виклик.

А за тиждень вони дізналися, що батько влаштував Лізу на роботу в архів.

– І що вона там робить? – поцікавилася Віра.

– За комп’ютером сидить, оцифровує архівні документи. Мати на нас із батьком дметься: змусили «бідну дитину все літо сидіти в задусі та пилом дихати».

– Ти думаєш, Ліза два місяці витримає? – Запитала Віра.

– А тут без варіантів: батько сказав, що жодної гривні не дасть і за навчання не платитиме.

– Пізно він взявся дочку виховувати, – зауважила Віра.

– Нічого. Як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи.

– Мені подобається твій настрій. Цікаво, а як ти збираєшся виховувати своїх дітей?

– Так начебто нікого, – відповів Слава.

– Скоро з’явиться об’єкт для виховання – готуйся, – повідомила Віра.

– Ти це зараз серйозно? – Зрадів Славко, і підхопивши дружину на руки, міцно стиснув у щасливих обіймах…

Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки. Читайте з задоволенням!