– Що за дурниці складають! Чоловік йшов вулицею і виявив портфель із грошима. Хіба це так буває? – У житті може бути все, – відповіла Віра Павлівна. — Буває, людина вийшла по хліб і знайшла скарб

Якось Мишко пішов по хліб, а знайшов скарб. Скарб звали Катя. Вона ховалась від дощу під козирком магазину і вже посиніла від холоду. В гуртожиток вона піти не могла, бо до сусідки заскочив кавалер на кілька годин, а побачення затяглося.

Всю цю історію Мишко розповів матері, коли пояснював причини появи Каті у їхній квартирі. Ну, не кидати ж справді замерзлу людину на вулиці!

Віра Павлівна тільки сумно вдихнула і пішла розігрівати гороховий суп, якому дівчина зраділа, як вишуканій страві. Сита та обігріта, вона зі щасливою посмішкою заснула на дивані у вітальні.

Віра Павлівна майже не здивувалася, коли за тиждень Катя оселилася в кімнаті Мишка.

Навчалася вона в училищі, куди вступила після дев’ятого класу. Мати не стало, а батько швидко знайшов собі нову дружину. Каті у їхній родині місця не знайшлося.

Але вона була домашньою дівчинкою, тому із захопленням та вдячністю почала допомагати Вірі Павлівні по господарству. У її поведінці не було нічого запобігливого.

Вона кидалася першою мити посуд і при цьому обов’язково розбивала чашку чи тарілку, зате щиро.

З одягом у Каті був повний провал. Віра Павлівна жахнулася, коли дістала з пральної машинки її єдині труси, що більше нагадували сито.

Зітхнула та пішла купувати десяток нових. Куртку та кросівки дівчина носила взагалі цілий рік, навіть у люті морози. До зими треба буде купити чоботи.

– Вірочка, ну ти даєш! – дивувалася подруга Віри Павлівни Наталя. – Поселила в себе невідомо кого, та ще й гроші на неї витрачаєш. А раптом вона через місяць від Мишка піде, та ще чогось із собою прихопить?

– Зате у нових трусах, – усміхнулась Віра Павлівна.

Вона звичайно від вибору Мишка була не в захваті, але вважала за краще залишити свою думку при собі, пам’ятаючи про нічну зозулю і таке інше.

Він був її єдиним сином, виховувала його сама, з чоловіком давно розлучилися. Мишко був хлопцем безпроблемним, у школі вчився добре, не засмучував, тепер інститут закінчував.

Віра Павлівна не бачила приводу втручатися у його особисте життя. Тим більше, що Катя у них прижилася, стежила за чистотою у квартирі, а готувала так, що язик можна проковтнути. Недаремно в кулінарному училищі навчалася. За місяць вона заявила:

– Ми з Мишком знайшли підробітки. На вашій шиї сидіти не будемо.

– Не будемо, – луною відгукнувся Мишко, хоча до цього навіть думок таких не було.

Практика молодим пішла на користь. Вони вже мали готові робочі місця, коли вчитися закінчували.

Катя вступила на заочне відділення інституту, народила Вірі Павлівні двох онуків. Бабуся в них танула, допомагала, як могла.

Віра Павлівна взяла бік Каті, коли у Михайла стався адюльтер на роботі. Він хотів навіть розлучитись, але мати купила їм сімейну путівку, вмовила з’їздити, онуків взяла на себе. Після спільного відпочинку мир у сім’ї було відновлено.

– Віро, а раптом нова невістка була б кращою? – Знов обурювалася Наталка. – Ти ж мати, завжди маєш бути на боці сина.

– А я й так на його боці. Мишкові довелося нелегко, він ріс без батька. Не хочу, щоби онуки повторили його долю.

Перше, що побачила Віра Павлівна, коли прийшла до тями після наркозу, було обличчя Каті. Вона буквально жила в палаті, доглядала свекруху, годувала по дієті домашньою їжею, виносила “судно”.

Мишко теж допомагав, але він чоловік.

Сусідка по палаті читала бульварну газетку та обурювалась:

– Що за дурниці складають! Чоловік йшов вулицею і виявив портфель із грошима. Хіба це так буває?

– У житті може бути все, – відповіла Віра Павлівна. — Буває, людина вийшла по хліб і знайшла скарб.

При цьому вона посміхалася до Каті, а Катя посміхалася їй.
Ставте вподобайки та залишайте ваші думки у коментарях!